Якщо вірити історику-краєзнавцю Олександру Чорному (а ми йому віримо), то дві співробітниці «УЦ» увійшли у двадцятку людей, які пройшли в його супроводі по всьому периметру нашої фортеці – «валів», як всі називають це архітектурне, історичне, міфічне диво. Не просто пройшли, а роздивилися деталі, на які звертав увагу наш екскурсовод, і почули багато цікавого. Чого, власне, всім бажаємо.
Чому ми наважилися на прогулянку довжиною в п’ять кілометрів, яка тривала дві з половиною години? По-перше, тому що ніколи цього не робили. По-друге, слухати Олександра Чорного завжди цікаво, про який би період нашого міста він не розповідав. По-третє, багато хто вважає, що фортеця не була добудована і що її роль в створенні міста перебільшена, тому захотілося більш детально про все взнати.
Переказувати почуте недоцільно – варто самим послухати. Для цього створіть групу і запросіть історика прогулятися шестикутною зіркою, її бастіонами, равелінами, балконами та двориками.
В Олександра був план фортеці Святої Єлисавети, витягнутий з креслення 1801 року. Час від часу він показував на карті, де ми перебуваємо. Зайшли від «Копілки» – місцевості, яка називалася або «передгороддя», або «передграддя», або «передмістя», або «форштадт». Там проживало цивільне населення. Краєзнавець зазначив, що не всі відомості про наше місто відповідають дійсності. А його розповіді базуються на історичних джерелах.
– Якщо ми подивимося на історію не настільки спрощено, як було вигідно тій чи іншій імперії, ми маємо частину сучасної Кіровоградської області, яка на 1752 рік була заселена і називалася Задніпрські місця Миргородського полку, – розповів історик. – Це ніщо інше, як частина старого Чигиринського полка часів Богдана Хмельницького. Місцем для будівництва фортеці було обрано територію на Інгулі, між притокою Турою, або Грузькою, ще одною притокою – Сугоклеєю. Якщо абстрагуватися й прибрати будівлі, дерева, це буде найвища точка нашого міста. І звідси однакова відстань від Синюхи до Інгулу і від Інгулу до Дніпра.
Наша подорож шестикутним периметром була не легкою прогулянкою. Час від часу треба було піднятися нагору, щоб побачити глибокий рів, а за ним вал, або спуститися вниз, щоб роздивитися ідеально рівні дворики, де колись були господарські споруди мешканців фортеці. Увімкнувши уяву, ми побачили троє воріт, які вели до фортеці, церкву, будинок коменданта, будинки для височайших осіб, для офіцерів, казарми, кухню, навіть банк, який називався «денежный погреб».
І частокол ми уявили, про який кажуть, що його не було. Якщо не знайшли рештки або фрагменти, це не означає, що його не було. Логічно припустити, що стовпчики розібрали на дрова. Фортеця фактично була військовою частиною. Гарнізон за штатом – 2500 чоловік. Службу несли артилеристи, так звані служиві інваліди, або відставні солдати, командний склад фортеці, митники.
Уява – це добре. Але є реальність, яку ми побачили навкруги. Сумно, соромно, інколи жахливо. Про кладовище домашніх тварин давно говорять і пишуть. Нічого не змінилося. Хоча ні, додалися свіжі гранітні пам’ятники. В деяких місцях звалене будівельне сміття. Кострища, де смажать шашлик. Багато сухостою, який аж проситься, щоб його прибрали. І висока, густа трава, яка заважає розгледіти стежку. Стежка, до речі, є, проходить по шестикутному периметру, і це майже готовий туристичний маршрут.
Деякі містяни «вгризлися» в комплекс, побудувавши приватне житло. Тим самим вони порушили контури твердині. Олександр Чорний вважає, що від остаточного руйнування земляну фортецю врятувало те, що тут облаштували меморіальний комплекс. Інакше мали б дачне містечко заможних.
Хочеться закликати всіх мерщій йти до фортеці разом з істориком, але зарано. Прогулянка може бути небезпечною. А на суботник, який би організували відповідні служби, піти можна і треба обов’язково. А потім створити маршрут, на основних точках поставити інформаційні щити, як біля будівель в центрі міста, а в центрі фортеці – вказівники до воріт: Троїцьких, Пречистенських та Всіхсвятських; бастіонів: Петра, Олексія, Андрія Первозваного, Олександра Невського, Архістратига Михаїла та Катерини; равелінів: Анни, Наталії, Іоанна, Пресвятих Печерських, Миколая та Феодора.
Бажаємо всім пережити відчуття захвату і здивування. Ти наче в одному місці, ходиш по уявному колу, а перед тобою – там, за ровом – «Турист», потім тюрма, потім міськсад, 32-га школа. Неймовірно!
І захотілося, щоб якійсь небайдужий відеомайстер створив додаток – віртуальну подорож фортецею зразка 18-го сторіччя. Щоб з людьми, з їхнім життям, з можливістю вийти у місто, наприклад, на базар за Інгулом.
З чим носити чоловічу панаму в місті, а з чим —...