Жіноче щастя Віри

Слухати історію життя людини цікавіше за перегляд «найхудожнішого» фільму. Подивіться навкруги, знайдіть серед родичів, знайомих, сусідів того, кому є про що згадати, і вислухайте. Для них це важливо, і вам є чому повчитися.

Віра Сергіївна Сотнікова народилася 8 листопада 1935 року в Глинську Світловодського району. Згадує, що в них була старенька хатка. Батько, який переїхав з родиною (було чотири брати) з Черкащини, там познайомився з майбутньою дружиною. Одружилися, побудували свій дім, народили дітей. У Віри Сергіївни було дві сестри і брат.

– Ми дружили з родиною батька, – розповідає наша героїня. – В найстаршого брата батька, Касьяна, було семеро дітей. У нас четверо, у Дмитра два хлопця, у Тимофія одна дочка Мотя. Ми між собою були дружними.

В Глинську була школа, яку Віра закінчила. Потім вступила на курси бухгалтерів в Олександрії. Коли повернулася додому, її влаштували в сільпо. Якось туди приїхав ревізор, подивився, як працює дівчина, і наступного разу привіз їй направлення на навчання в уманському торгово-економічному інституті. Вступила, добре навчалася, після була направлена на роботу в облспоживспілку. Це вже в Кіровограді.

– Були в мене стажування в різних районах. Повернулася в Кіровоград, мене викликають на нараду, де я маю познайомитися з ревізором, і, ймовірно, буду працювати ревізором, – розповідає Віра Сергіївна. – Я поїхала додому, зібрала речі, повернулася, прийшла на нараду. Виявилося, що ревізором був той, що дав мені направлення в інститут. Хороший дядько був, інвалід війни. Каже: йди зі мною. Пішли до головбуха, сказав, що забирає мене з собою у Світловодський район. Тобто додому. Повернулася. Взяли мене ревізором. І я з тим же дядьком працюю на пару: він ревізор, і я ревізор. Вчив мене, добре навчав. Хорошо мені було у Світловодську.

Приїхав до Світловодська орг­інструктор Іван Пантелейович Сотніков. Як водиться для таких посад, все перевіряв. Побачив Віру і заявив: «Одружуємося!» – так йому сподобалася дівчина. Віра Сергіївна зізналася, що Іван їй сподобався. Гуляли, сітро пили, красиво говорив.

Згодом приїхав не у відрядження, а до батьків нареченої. Зібралася родина, повечеряли, Віра залізла на піч, бо змерзла, і заснула. Вранці Іван каже, що говорив з її батьком, переконував, що хоче мати її за дружину, а той мовчав.

Повернулися на робочі місця. Викликає Віру керівник і каже, що телефонувала сестра, терміново треба їхати до батьків, навіть машину з водієм їй для цього дають. Приїхала в Глинськ, зайшла до хати, мати біля печі порається, сестра сидить, батько. Всі якісь насторожені. Батько каже: «Віра, що це за жених?» Вона сказала: «А раптом це моя доля?»

Тим часом Іван своїм рідним сказав, що в нього є наречена. Він тоді працював в Кіровограді, Віра в Світловодську. Його мама жила у дочки на Львівщині. Приїхали. Віра прийшлася новим родичам до душі. Призначили день весілля.

– Гуляли в нас вдома в Глинську. Стільки людей було, що я не всіх знала, – говорить Віра Сергіївна. – Були родичі, колеги, з райсоюза заступник голови з дружиною – подарували нам шкаф від колег.

Після того Віру Сотнікову призначають головним бухгалтером міжрайбази – за місцем проживання чоловіка. Ну, чоловік же впливовий, має подбати про дружину. Раптом каже: «Віра, в нас буде дитина, ти не зможеш там працювати, тобі буде складно. Йди просто бухгалтером». Вона перевелася.

Жили Сотнікови тоді у друга на квартирі в районі «5/5». Вони поїхали у відпустку на місяць, друзів залишили, а повернувшись, дивлячись, що родині нема куди йти, залишили у себе. Разом їли, ліжка ділили.

– Якось телефонують і кажуть, що нам дають квартиру в новому будинку, – згадує Віра Сотнікова. – Це будинок на Шевченка. Я біжу туди, де ми жили у друзів, приїхала машина, якесь ліжко, каструлі винесли. Тут всі вселяються, хто працював в облспоживспілци. Один одного вітають з новосіллям, ходять по квартирах. Ми також стіл накрили. Колеги стали сусідами.

Іван Пантелєйович трішки попрацював у кооперативному технікумі. Згодом його запросили у інший заклад. Віра Сергіївна каже, що її чоловік протягом 27-ми років очолював обласне відділення Державної торгової інспекції з кількості та якості продукції.

Він був поважною людиною. Віра Сергіївна вже незалежно від чоловіка знайшла ще одну роботу – в УТО (каже «ЦУМ»). Працювала на двох роботах. Там вийшла в другу декретну відпустку. Перший син – Сергій. А другий, Вітя, має бути вдячним бабусі, свекрусі Віри Сергіївни, яка доглядала Сєрьожу два роки, і казала, що треба другу дитину. Обіцяла, що допоможе. Так і було. Обох доглядала.

– Мені в цьому році, в листопаді, буде дев’яносто років, – говорить Віра Сергіївна. – Моє життя було яскравим взагалі. Чоловік був яскравим, мені з ним було добре. Він так мене жалів…