Ярослав Сидоренко – людина, багата на цікаві й корисні ідеї. А головне – він знає, як їх втілювати. Шукає і знаходить засоби реалізації. Так нещодавно з’явився перший в Україні українсько-англійський словник шрифтом Брайля.
– Ярославе, будь ласка, розкажіть трохи про себе.
– Народився я в місті Дніпро, але моя мама, талановитий коуч і педагог, родом з Кропивницького. З п’яти років живу тут, тому вважаю себе кропивничанином. Закінчив школу №32 з поглибленим вивченням англійської мови. У дитинстві мріяв бути слідчим, та згодом зрозумів, що справжнє розслідування — це пошук людських можливостей. Тому вступив до педагогічного університету імені Володимира Винниченка, щоб допомагати іншим змінюватися й змінювати світ. У 2010 році здобув ступінь бакалавра, а в 2011 — магістра факультету іноземних мов.
– І з чого почалася ваша трудова біографія?
– Після навчання деякий час жив у Чорноморську (колишньому Іллічівську) і працював не за фахом, займався дистанційними перекладами технічних текстів. У 2013 році повернувся до Кропивницького. Тоді мені запропонували роботу в школі при державній установі «Кропивницька виправна колонія (№6)», де був потрібен викладач англійської мови. Заклад мав статус вечірньої школи, нині це ліцей «Перспектива». У 2017 році я став заступником директора з навчально-виховної роботи. Мої підопічні – підлітки, які перебувають під вартою в слідчому ізоляторі, та дорослі, що відбувають покарання в колонії. Ми допомагаємо їм знайти шлях до самореалізації та відновити віру у власні сили.
– Нині ви маєте вже значний досвід, стали учасником та лауреатом кількох педагогічних конкурсів. Яких саме?
– Я був півфіналістом конкурсу «Ранкові зорі» від видавництва «Ранок», півфіналістом Global Teacher Prize Ukraine 2025, який проходить у телевізійному форматі, а також відзначений премією імені Павла Тичини. Для мене це не стільки нагороди, скільки визнання освітніх ініціатив, які допомагають мотивувати до навчання.
– Тепер повернемось до «Книги Ілая», яка змотивувала вас…
– Цей фільм я вперше подивився ще 2010 року, а після повернення з Global Teacher Prize Ukraine переглянув знову. Пам’ятаєте, головний герой, якого грає Дензел Вашингтон, береже Біблію, надруковану шрифтом Брайля. Тоді мене буквально пронизала думка: а чому б не зробити щось подібне, але освітнє? Я почав шукати інформацію й з’ясував, що українсько-англійського словника шрифтом Брайля не існує. Отримав офіційну відповідь від фонду Українського товариства сліпих — таких видань в Україні справді немає. Я звертався до тифлопедагогів, меценатів, консультувався з фахівцями. Зокрема, мені дуже допомогли Ніна Задніпрянець зі Світловодська, Оксана Панченко з Кропивницького, викладачі інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, а також спеціалісти Ресурсного центру «Безбар’єрна Україна».
– Таким чином приблизно за місяць ви створили перший примірник такого словника?
– Так. Я хотів презентувати його під час фінальної церемонії Global Teacher Prize Ukraine, але формат не дозволив. Тоді звернувся до організаторів премії імені Павла Тичини, які підтримали ідею. І 1 листопада, під час нагородження фіналістів, керівниця Національного реєстру рекордів Лана Вєтрова й експерт Віталій Зорін зареєстрували цей словник у категорії «Перші». Наразі існує один примірник, який я видав власним коштом.
– Як побудований цей словник?
– Він містить 500 найуживаніших слів. На лівій сторінці — кириличний текст для слабозорих і педагогів, на правій — те саме шрифтом Брайля. Такий формат допомагає одночасно розвивати навички читання й вивчати іноземну мову. Обкладинку створила дизайнерка Дарина Слюсарчук — вона символічно поєднала дотик, світло і знання.
– Ви не думали про аудіосупровід?
– Так, думав. Це буде наступний етап, коли знайду необхідні ресурси. Робота трудомістка, але ідея того варта.
– Чи отримали ви підтримку від влади чи меценатів?
– Так. Відгукнулися команда Андрія Райковича та агенція MS Agency. Вони пообіцяли допомогти у фінансуванні. Але для створення подальших тематичних словників потрібні меценати. Ми вже маємо запити від спеціальних шкіл та бібліотек Києва, Одеси, Запоріжжя, Дніпра, Харкова і Світловодська. Плануємо отримати авторське право, ідентифікатори, а також гриф МОН, щоб словники можна було офіційно використовувати в навчальному процесі.
– Яка загальна потреба у подібних виданнях в Україні?
– Вона величезна. У світі кожні п’ять секунд хтось втрачає зір. В Україні нині приблизно 80 тисяч незрячих людей, і ця кількість зростає через війну. Це не лише військові, а й цивільні, серед них – діти. Тому такі словники — це не просто книжки, це крок до рівних можливостей у навчанні.
– Над чим працюєте нині?
– Розробляю наступний словник — тематичний розмовник із 500 побутових фраз. Це буде практичне продовження попереднього проєкту. А ще разом із Дариною Слюсарчук ми написали текст пісні й запускаємо соціальний проєкт «Можливості без меж».
Скільки потрібно мати страхового стажу для виходу на пенсію у 2026...