Ярослав Сидоренко – людина багата на цікаві й корисні ідеї. А головне – він знає, як їх втілювати. Шукає і знаходить засоби реалізації. Так нещодавно з’явився перший в Україні українсько-англійський словник шрифтом Брайля.
Отже, познайомимося з автором цього проєкту.
– Ярославе, будь ласка, розкажіть трохи про себе.
– Народився я на Дніпропетровщині, але корені моїх батьків тутешні. Тому з п’яти років пам’ятаю себе городянином, кропивничанином, якщо точніше. Закінчив тридцять другу школу, де поглиблено вивчалась англійська мова. У дитинстві мріяв бути слідчим. А коли прийшов час вступу на юридичний, виявилось, що це потребує певних коштів. Тому обрав педагогічний університет імені Винниченка. Закінчив факультет іноземних мов. У 2010 – бакалаврат, у 2011 – магістратуру.
– І з чого почалася ваша трудова біографія?
– Після закінчення вишу я деякий час проживав у Чорноморську, це колишній Іллічівськ. Тому працював не за фахом. Але почав вже тоді перекладацьку діяльність, тобто дистанційно займався технічними перекладами, пов’язаними з електроенергетикою. У 2013 році повернувся до Кропивницького. Згодом мені запропонували роботу у закладі при державній установі «Кропивницька виправна колонія №6». Там потрібен був викладач англійської мови. На той час заклад мав статус вечірньої школи, нині це ліцей «Перспектива». Спочатку мені дали всього десять годин на тиждень. Отже паралельно я продовжував заробляти перекладацькою діяльністю для ТОВ «Агроресурс». Наступного року я вже мав повну ставку. А через три роки, працюючи за контрактом, вже обіймав посаду заступника директора ліцею з навчально-виховної роботи. Мої підопічні – підлітки та дорослі, що відбувають покарання. Ми допомагаємо їм знайти свій шлях для самореалізації та розкрити свій потенціал і певні позитивні здібності.
– Нині ви маєте вже значний досвід, стали учасником та лауреатом кількох педагогічних конкурсів. Яких саме?
– Це «Ранкові зорі», від видавництва «Ранок», де я увійшов у півфінал та отримав премію. Потім півфінал Global Teacher Prize Ukraine 2025, який відбувається у телевізійному форматі. Ще маю премію імені Павла Тичини. Це також освітянська нагорода. Таким чином відзначили деякі мої освітні проєкти, педагогічну діяльність з мотивування до навчання.
– Тепер повернемось до «Книги Ілая», яка змотивувала вас…
– Цей фільм я вперше подивився десь 2010 року. А після повернення з Global Teacher Prize Ukraine у серпні цього року я знову передивився його. Пам’ятаєте, там герой Дензела Вашингтона зберігає Біблію зі шрифтом Брайля. І тут мене пронизало: а чому б не зробити дещо унікальне, корисне, потрібне? Мене також надихнуло те, що я побачив, що роблять інші вчителі, які проєкти втілюють. До цього я майже не стикався з проблемами інклюзії. Хоча у наш заклад іноді потрапляють персони з особливими освітніми проблемами, але постійно я з цим не працював. А тут у мене заскочила якась іскорка. Я почав гуглити і перевіряти, чи існують двомовні словники, доступні для незрячих людей. Але не знайшов жодного матеріалу на цю тему. Потім звернувся до спеціального фонду Українського товариства сліпих. Вони офіційно відповіли, що українсько-англійського словника шрифтом Брайля не існує.
Я почав постійно працювати над втіленням цієї ідеї. Звертався до тифлопедагогів, до меценатів, писав листи у різні фонди та організації. Зокрема постійно консультувався з Нелею Задніпряною зі Світловодська, з Оксаною Панченко з Кропивницького, з викладачами з інклюзії інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, з тифлопедагогами з Ресурсного Центру «Безбар’єрна Україна», які займаються видавництвом.
– Таким чином приблизно за місяць ви зробили примірник такого словника?
– Так. Я хотів його презентувати на фінальній церемонії Global Teacher Prize Ukraine 2025, але мені відмовили через стислий формат. Далі звернувся до організаторів освітньої премії імені Павла Тичини. Вони дозволили і таким чином надали можливість встановити рекорд під час нагородження фіналістів першого листопада. Керівниця Національного реєстру рекордів Лана Вєтрова зареєструвала цей словник у категорії «Перші». На цей час він існує лише в одному примірнику, який я видав власним коштом.
– Отже, ви ініціювали, розробили і видали книгу за власні кошти, можна сказати, у рекордно короткий час. У вас немає сумнівів, що, можливо, десь вкралася помилка?
– Ні, помилок немає. Апробацію зробила тифлопедагогиня, вона сама незряча, Оксана Панченко. І це було зафіксовано у відеосюжеті Суспільного.
– Як побудований цей словник?
– Він розрахований на 500 найбільш уживаних слів. При розвороті на лівій сторінці кирилицею текст для слабозорих, тифлопедагогів і тих, хто навчається мовою Брайля. Тобто слово, назва частини мови і його транскрипція українською. На правій все те ж саме, але шрифтом Брайля. Він допомагає розвивати навички читання та вивчати у такий спосіб іноземну мову. До речі, його змістовну символічну обкладинку створила дизайнерка Дарина Слюсарчук.
– А ви не думали, що варто було супроводити його ще й аудіовідтворенням?
– Так, думав. Це у мене в наступному етапі проєкту. Поки що на це не вистачає часу і коштів. Це трудомістка праця.
– Можливо, ви вже за цей час отримали не лише моральну підтримку з боку влади, офіційних установ та громадських організацій?
– Так. Днями мені вже зателефонували від команди Андрія Павловича Райковича і пообіцяли дещо посприяти у фінансуванні. Адже моя мета – поширити ці словники безкоштовно в Україні. Ми попередньо вже вивчили попит на них. Їх потребують спецшколи Одеси, Запоріжжя, Києва, Дніпра, Харкова, Світловодська. Це по-перше. По-друге, спеціальна бібліотека в Києві та фонд Українського товариства сліпих. Звісно, наклад залежить від того, скільки ми зберемо коштів. Поки що ведемо перемовини, щоб отримати авторське право та усі ідентифікатори для книг. Для того, щоб популяризувати це видання, у перспективі хочемо також отримати гриф Міністерства освіти і науки України. Можливо, воно зробить певне держзамовлення.
– Яка загальна потреба у подібних виданнях в Україні?
– Загалом у світі кожні п’ять секунд хтось втрачає зір. На сьогодні в Україні, на жаль, маємо приблизно вісімдесят тисяч незрячих осіб. І ця цифра зростає через війну. Не лише військові, але й цивільні – діти та дорослі – страждають через це.
– Над чим працюєте нині, Ярославе?
– Я вже почав розробляти наступний словник. Він буде тематичним. У нього увійдуть 500 фраз з побуту і спілкування. Тобто ним можна користуватися як розмовником. А ще разом з Дариною ми написали текст пісні. На основі її хочемо запустити соціальний проєкт під назвою «Можливості без меж». Це свого роду конкурс, який залучає композиторів та виконавців для того, щоб ця пісня (або гімн) зазвучала. Ми викладемо у соціальних мережах текст, а потім відберемо два найкращі варіанти і спробуємо організувати концерт, на якому публіка голосуванням вибере найкращий. Це важливо для популяризації теми «Можливості без бар’єрів».
Безплатний сир