Січень Україна вже пережила-перетерпіла, попереду – місяць, який має всі шанси виправдати свою назву. Судячи з прогнозів синоптиків і енергетиків, лютий 26-го доповнить давнє, як наша планета, твердження про ніч перед світанком, вона – не тільки найтемніша, а й найхолодніша. До речі, це ж не тільки про пору доби і погоду, а й про те, що всі найважчі періоди нашого життя рано чи пізно закінчуються. Лише потрібно дожити, а вже відчувається, що найважча ніч настала.
Нещодавно пройшов День пам’яті жертв Голокосту, його майже в усьому світі традиційно відзначено величезною кількістю публікацій. Він остаточно переконав у тому, що в наші дні історія буквально повторюється. Геноцид, який чинить путінська росія проти мирного населення України, – той самий Голокост. Тоді вбивали тільки за те, що євреї, тепер – за те, що українці.
Подібність – навіть у дрібницях. Рідний брат моєї бабусі, 18-річний Давид, загинув у поїзді, розбомбленому асами Герінга. Про його могилу нічого з’ясувати не вдалося. А кілька днів тому путінські аси знищили безпілотниками вагон з людьми в поїзді «Київ – Краматорськ». Рятувальники витягли з-під обгорілих уламків «фрагменти тіл шести осіб». Якщо це – не геноцид (читай, Голокост), то що?
Чергові надії на швидке закінчення війни розтанули, як сніг і лід минулого четверга – випадкового теплого дня цієї зими. Президенту земної кулі Дональду Трампу не до нас – повно клопотів з Гренландією, Газою, Венесуелою, Кубою, Іраном. Черговий раунд переговорів в Абу-Дабі пройде у форматі «без Штатів». Може, це й на краще, адже цілком зрозуміло, що тільки цей варіант здатен увінчатися хоч якимось результатом. Або не увінчатися.
Заздалегідь відмовлятися від прямих переговорів з росією не можна, і не тому, що Трамп образиться і розсердиться. Якщо ці контакти дозволять скоротити війну хоча б на день, то це десятки, а може й сотні врятованих життів наших співгромадян. Проста арифметика війни…
Обличчя наших перемовників, маю на увазі Умерова і Арахамію, особливої довіри не вселяють – тут навіть не потрібно бути фізіономістом. Та й питання, вирішення яких може наблизити мир,– не в їхній компетенції. «Першопричини» війни, про які постійно згадує Путін, давно перестали бути таємницею для українців, як, втім, і те, що дипломатичного вирішення вони здебільшого не мають. Здати всю незахоплену територію Донбасу – це близько 5000 квадратних кілометрів (приблизно стільки російська армія захопила за весь 2025 рік). Відмовитись від ЗАЕС. Відновити вплив і функціонування РПЦ і російської мови. Прибрати Зеленського – це, мабуть, особиста забаганка Путіна. Ось, мабуть, і все. Тупик.
Якщо знаєте, як вирішити ці питання шляхом переговорів, ви – або геній, або прихильник капітуляції. Погодитися на «усунення першопричин» – фактично підписати собі вирок, причому як у фізичному аспекті, так і в історичному. Не погодитися – принести щодня в жертву життя сотень українців.
Всі інші «першопричини» вирішуються самі собою, навіть без нашого особливого бажання: в НАТО Україну просто не беруть; регулярну армію численністю 800 тисяч не прогодуємо; санкції з росії знімуть без нас.
Є дуже мала ймовірність, що апетити Путіна втамують відставка Володимира Зеленського і призначення виборів. Напевно, президент України погодився б прийняти таке рішення. Залишилося вмовити путіна…
Днями з’явився ще один варіант – план Сибіги. Наш міністр закордонних справ запропонував замість одного мирного договору укласти два: між США і Україною та між росією і США. Така пропозиція свідчить лише про те, що її автор уже не знає, чим ще зайняти руки. Можна підписати договори хоч з Люксембургом і Гваделупою, з Місяцем і Марсом, але сторонами реальної угоди про припинення війни можуть бути ТІЛЬКИ агресор і об’єкт агресії. Україна і росія. На жаль, все, що відбувається на зустрічах в Абу-Дабі, поки навіть близько не тягне на переговори про припинення війни – так, консультації і не більше.
А до весни залишається всього лише місяць. Цілий місяць…
Ідентифікація пенсіонерів 2026