Очікуване фіаско без розчарування

Більшість людей впевнена, що на Олімпійських іграх спортсмени перш за все змагаються за свої країни. Та, за олімпійською хартією, країни як політичні одиниці не беруть участі в Олімпіадах. Насправді в усі часи –  це старти окремих атлетів, а прапор та гімн – це повага державі, яку той чи інший учасник представляє. І немає ніякого офіційного заліку країн.

Міжнародний олімпійський комітет  офіційно не визнає «загальнокомандний залік» як змагання між націями. Таблиці медалей, які бачимо в медіа, є лише статистичною довідкою, а не офіційним рейтингом країн. А ось ці всі підрахунки в Україні залишилися ще з радянських часів, коли спорт був важливим фактором політичної боротьби між системами. Та Олімпіада, щоб там не говорили, – величезне свято.  Й саме так її потрібно сприймати. І попри всі невдачі отримувати насолоду від неймовірно яскравого  дійства.

Не сталося, та й не особливо гадалося

Виступ атлетів на головних спортивних змаганнях на планеті – показник розвитку великого спорту в державі. Та хіба ми й без олімпійського провалу не розуміли, що Україні в цьому плані  особливо хвалитися  немає чим. Але на Олімпіаді-2026 року провал сприймається болісно. Вже втретє українські спортсмени втретє взагалі не здобули медалей. Тим більше, що фактично такий результат – найгірший в нашій олімпійській зимовій історії.

В Солт-Лейк-Сіті 2002 року та Ванкувері 2010-го, коли синьо-жовтий медальний доробок також був нульовим, п’яті місця посіли Станіслав Кравчук у лижній акробатиці у фрістайлі та Андрій Дериземля в біатлонному спринті. Тепер же у нас – шості місця в командній естафеті в санному спорті (Юліана Туницька, Ігор Хой та Назарій Кочмар, Андрій Мандзій, Олена Стецьків і Олександра Мох) та командній акробатиці (Ангеліна Брикіна, Олександр Окіпнюк та Дмитро Котовський). До того ж, акробати стали шостими із семи команд. Це, мабуть, головний провал України. Тому що саме тут ми очікували не тільки суперфіналу, але й медалей, враховуючи виступи акробатів протягом олімпійського циклу, коли були перемоги та подіуми на етапах Кубку та чемпіонату світу. А на Олімпіаді до великого фіналу вийшов лише Окіпнюк. Але там вдало приземлити стрибок та пробитися до шістки найкращих не вдалося. У підсумку – лише десяте місце серед 12 учасників фіналу.

Задоволеною собою може бути лише Брикіна. Ангеліна в особистих змаганнях ледь не виконала стрибок, який чоловікам вдається важко. А в команді відразу вивела нас на друге місце, та хлопці з хвилюванням не впоралися. Прикро, тому що раніше ті стрибки, які виконував наш лідер Дмитро Котовський легко, тут взагалі не вдалися. Можливо, причина – постійні відкладення стартів через погоду.

Та це Олімпіада, де не витримують навіть найдосвідченіші. І тут, як каже наш олімпійський чемпіон Пхенчхана і срібний призер Пекіна Олександр Абраменко, потрібно набратися досвіду. На своїх трьох перших Олімпіадах наш рятівник та учасник п’яти Олімпійських ігор (його медалі – єдині, які вдалося здобути на тих стартах) взагалі посів 27-ме, 24-те місце та 6-те місця. Команда акробатів у нас дійсно молода. Так що  ризикну передбачити: із цієї вісімки, яка виступала в Лівіньо, ми ще побачимо когось із українців на олімпійському подіумі.

В інших видах я в плані перспективи відзначив би Катерину Коцар, яка пробилася до фіналу в улюбленій своїй дисципліні фрістайлу – бігейрі, де стала десятою, та Віталія Мандзина, який посів десяте місце в масстарті біатлону. Ну й ще біатлоністку Олександру Меркушину, яка пробігла класний етап естафети й випромінювала позитив. Вони молоді, але вже впевнені у собі й критично оцінюють свої виступи. Тому тут також можна за чотири роки очікувати прориву.

Всі інші виступили на рівні своїх нинішніх можливостей, які виявилися не дуже високими. Вище голови, а саме це потрібно на Олімпіаді для потужної сенсації, ніхто не стрибнув. А удача українцям не посміхнулася. Та й вона любить сильних. Та, якщо покласти руку на серце, було передчуття, що станеться саме так. Якщо олімпійські надії в великій країні пов’язані виключно з одним дуже складним технічно та непередбачуваним видом спорту, де ціна помилки – неймовірна, то чого тепер горювати. Звісно, можна списати невдачу на війну, але ж і раніше на зимових Олімпіадах ми не вражали. Хтось знайшов гарне виправдання, що Україна – не зимова країна й тут розвивати зимові види складно. Скажіть про це австралійцям, новозеландацям, іспанцям і навіть бразильцям, які виборювали на цій Олімпіаді  нагороди.

Просто чиновникам від спорту потрібно краще думати, аналізувати й правильно розставляти пріоритети. Можливо, визначити декілька видів, які дадуть результат (нідерландці всі свої 20 медалей здобули в двох видах), а не створювати прожекти, пускати пил в очі, будувати замки з піску, називаючи  це реформами. Цільної та зрозумілої системи розвитку спортивної галузі в Україні не створено. Без цього, на одних розмовах та обіцянках світлого клубного майбутнього, спорт вищих досягнень продовжуватиме своє вільне падіння. До речі, здається, відповідальні за результат – міністерство та спортивні федерації, а не НОК України, як багато хто вважає. Хоча ця невдача – спільна.

Так що потрібно всім – міністерству, федераціям, НОКу добре проаналізувати все й визначитися зі шляхом розвитку. Якщо це буде ставка на масовість та здоров’я, то потрібно чесно сказати, щоб на великих змаганнях ніхто нічого видатного не очікував. Та хто ж у цьому зізнається, коли йдеться про велике фінансування й можливості потужно презентувати державу на всесвітньому рівні. Кейс Гераскевича із міжнародною реакцію на подію це добре продемонстрував. Та хіба  одна медаль щось змінила б? Просто на душі було б легше, що ми не тільки олімпійці-учасники, але й медалісти.

На жаль, Олімпіада завершилася. Час відзначити найкращих, на нашу думку, атлетів.

Висновки та головні герої

Особливістю цієї Олімпіади стало те, що зазвичай володарі золота не обмежувалися однією звитягою й тому так багато  мультимедалістів. Загалом медалі на Іграх здобули представники 29 країн, а золото – 20 країн. Тільки триразових олімпійських чемпіонів в Мілані та Кортіна відразу п’ять, а дворазових я нарахував аж сімнадцять. Та все ж серед триразових тріумфаторів більш очікуваними стали успіхи французьких представників біатлону – Джулії Сімон та Кантена Фійона – Майє. Адже збірна Франції стала першою  в історії Олімпійських ігор, якій вдалося здобути перемоги в усіх  трьох естафетах. А взагалі французькі біатлоністи вибороли 13 золотих, 4 срібних та 3 бронзових медалі.

На фоні переважного домінування представників збірної Франції в цьому виді лідери команди могли й більше виграти. Тут радше несподіванками стали перемоги представників Норвегії:  Йохана Олафа Ботна – в індивідуалці та Йоханеса Дале – в масстарті, Марен Кіркейде – в спринті та особливо італійки Лізи Вітоцці – в гонці переслідування. Найнесподіванішими  призерками Олімпіади в біатлоні стали болгарка Лора Хрістова та фінка Суві Мінканнен, які здобули бронзові медалі в індивідуалці та гонці переслідування. А ось норвежець Стурла Легрейд залишився без золота, але взяв медалі в усіх п’яти видах, у яких виходив на старт. Можливо, Стурлу так засмутила втрата кохання всього життя (він ще після першої гонки зі сльозами розпачу зізнався журналістам в зраді своїй дівчині), що він виплеснув усі свої емоції на дистанціях.

Якщо ж відзначати далі триразових олімпійських чемпіонів, то я віддав би власну пальму першості швейцарському гірськолижнику Франьо фон Алменну та норвежському двоборцю Лурансу Єнсу Офтебро. Про Франьо та його доволі несподівані досягнення розповідалося в попередньому огляді.

Офтебро ж встановив два історичних досягнення. По-перше, став другим в історії двоборцем, який на одній Олімпіаді завоював три золота (стрибки з нормального та великого трампліну та лижна гонка, а також естафета) . Першим був фін Самппа Лаюнен 2002 року.

По-друге, Офтебро  став чотириразовим олімпійським чемпіоном (в Пекіні-2022 було золото в естафеті) і зрівнявся за цим показником з рекордсменом і своїм колишнім партнером по команді Йоргеном Гробаком, який завершив кар’єру влітку минулого року.

Ну й здивували представники Нідерландів. Вони не стали розпорошуватися, а сконцентрувалися на тому, що їм найкраще вдається. Всі свої двадцять нагород, з яких десять золотих,  ораньє здобули в двох видах – ковзанярському спорті та шорт-треку. Чим не приклад для наслідування?

При цьому три золота виборов Йєнс ван ’т Ваут, який виграв в шорт-треку дистанції 1000 та 1500 метрів, а також чоловічу естафету. У складі естафетного квартету переміг також його брат Мелле, який ще й срібло на 500 метрах завоював. Тут Йєнс пропустив брата вперед, фінішувавши третім.

Якщо вже розповідати про родинні перемоги,  унікальним є досягнення в лижній акробатиці китайського подружжя Ван Сіньді та Сюй Ментао, які стали чемпіонами у чоловічих і жіночих змаганнях у лижній акробатиці.

Серед дворазових чемпіонів я відзначив  би скелотоніста Метта Вестона, який став лише другим британцем в історії (після Ліззі Ярнольд), який має дві золоті медалі зимових Ігор, і першим, хто виграв дві нагороди на одній Олімпіаді

Ну а з усіх звитяг нідерландських ковзанярів мене найбільше здивувало та вразило золото в масстарті 40-річного Йоріта Бергсми, який своє перше золото на дистанції 10000 метрів виграв ще на Олімпіаді 2014 року. А цього разу досвідчений атлет взяв бронзу на десятці й радів, як дитина. Але потім в масстарті Бергсма просто втік у відчайдушний відрив із данцем Віктором Торупом, який суперники на чолі з дворазовим олімпійським чемпіоном Оліміпади 2026, американцем Джорданом Штольцем так і не встигли наздогнати. Штольц після двох яскравих перемог на дистанціях 500 та 100 метрів сподівався на чотири золота. Але на 1500 метрах американець доволі несподівано програв китайцю Чжангуану Нінгу, залишившись тільки зі сріблом. А в масстарті Джордан не став вести пелотон за втікачами, й це взагалі коштувало йому будь-якої нагороди.

Кому дійсно не пощастило й нема в чому собі дорікнути, так це шведській лижниці Фріді Карлссон. Вона в абсолютно домінуючому стилі виграла дві гонки в скіатлоні та розділку вільним стилем. Тож сумніву в золоті шведської естафетної четвірки лижниць не було майже ні в кого. Але під час гонки на другому етапі сталася майже катастрофа. Дворазова срібна призерка Олімпіади 2026 Ебба Андерсон двічі впала на дистанції, зламала лижу й вимушена була певний час бігти на одній лижі, поки тренери не дали другу. Так що відставання від норвежок, які захопили несподіване лідерство, було понад одну хвилину. Фріда Карлссон та Йона Сундлінг зробили все, що було в їхніх силах. Вони підняли команду з восьмого місця на друге, але наздогнати норвежок так і не вдалося. Так що це норвежське золото можна вважати подарунком долі, а ось Карлссон не стала триразовою чемпіонкою Олімпіади, задовольнившись сріблом. На 50-кілометровий масстарт Фріда через недугу, на жаль, не вийшла. А ось Ебба Андерсон отримала можливість тут в останній гонці Олімпіади повністю реабілітуватися та додати до трьох срібних медалей таке бажане золото.

На фоні нідерландського медального урагану в ковзанярському спорті назавжди увійдуть до спортивної історії дві неймовірні перемоги на дистанціях 3000 та 5000 метрів італійки Франчески Лоллобріджиди, якій ми приділили чимало уваги в попередньому огляді. Те, що вона зробила в свої 35 років, заслуговує на те, щоб віднести італійку до безумовних героїв цих олімпійських стартів.

Ще однією героїнею Ігор сміливо можна назвати італійську гірськолижницю Федеріку Бріньоне. «Снігова тигриця», як назвали італійку (на її шоломі зображено морду тигра, що виглядає дуже агресивно та ефектно під час спуску) не просто виграла в 35 років дві медалі в супергіганті та гігантському слаломі. Вона зробила це, повернувшись після важкої травми, яку зазнала 3 квітня 2025 року, та складної операції. Але пропустити домашню Олімпіаду Федеріка просто не могла. Вона відновилася, повернулася й вразила весь спортивний світ.

Дуже хотілося, щоб саме таким було й повернення на улюблену трасу в Італії для легендарної Ліндсі Вонн. Американка вийшла на олімпійський старт із повністю розірваною передньою хрестоподібною зв’язкою, яку вона пошкодила під час тренування за тиждень до Ігор, але все одно вирішила змагатися. Олімпійська чемпіонка 2010 року відновила кар’єру заради цього старту й мріяла про ще одне золото. Вона вирішила ще раз ризикнути в 41 рік. Пристрасть, бажання та ризик себе не виправдали. Вже на старті швидкісного спуску Ліндсі зачепила ногою прапорець й не втримала рівновагу на шаленій швидкості. Її падіння було жахливим. Після евакуації до госпіталю медичним гелікоптером американці діагностували складний перелом великогомілкової кістки. Після кількох втручань в Італії її перевезли до США, де 20 лютого вона перенесла чергову операцію, яка тривала понад 6 годин.

Зараз Ліндсі залишається в лікарні під наглядом лікарів. На своїй сторінці в Instagram вона повідомила, що для відновлення ноги знадобилося багато титанових пластин і гвинтів, а процес реабілітації буде дуже тривалим. У своїх постах в Instagram після аварії вона підкреслила: «Хоча вчора все закінчилося не так, як я сподівалася, і незважаючи на сильний фізичний біль, я ні про що не шкодую». Справді, безумству хоробрих та відчайдушних немає меж. А Вонн заслужила особливу відзнаку на цій Олімпіаді.

А ось для іншої легенди гірських лиж, рекордсменки за кількістю перемог в кар’єрі, американки Мікаели Шиффрін все закінчилося щасливо. Вона таки стала триразовою олімпійською чемпіонкою. До цього були золоті спуски на олімпійських трасах 2014 року в слаломі та 2018 року в гігантському слаломі. Та Олімпіада в Пекіні стала для Мікаели кошмарною. Вона не змогла фінішувати й пішли розмови про олімпійське прокляття. Тим більше, що й тут, в Італії, вона невдало виступила в комбінації, позбавивши команду золота. Але в особистих змаганнях зі слалому Шиффрін зібралася показала найкращий час за сумою двох спроб і виглядала найщасливішою в цілому світі. Можливо, це була олімпійська крапка, й вона вдалася фантастичною.

Жіночий парад олімпійських зірок продовжує Анна Стрем, яка також встановила унікальне досягнення. Норвежка стала першою в історії спортсменкою, яка виграла золоті медалі у стрибках на обох трамплінах Олімпіади-2026.

На трьох попередніх Олімпіадах жінки змагалися лише на нормальних трамплінах. А тут отримали змогу стрибати з великого. І Стрем всіх перевершила.  З двома золотими нагородами Анна повторила жіночий рекорд за титулами Олімпійських ігор. Досі по два золота здобували лише словенки Урша Богатай та Ніка Водан, яка обидві свої перемоги здобули в змішаному командному турнірі. Два особисті титули досі не підкорювалися жодній стрибунці з трампліна.

Серед несподіваних олімпійських злетів безумовно виділяється  золото в фігурному катанні серед жінок Аліси Лю. Ця перемога стала першою для Америки в жіночому одиночному катанні на Олімпіаді з 2002 року. Для американського фігурного катання успіх Аліси Лю розглядається як символ повернення на вершину після двох десятиліть без золотих медалей у цій дисципліні. В Аліси вже було золото цієї Олімпіади в команді й може тому в довільній програмі вона каталася натхненно. А ось японки – досвідчена Каморі Сакамото та юна Амі Накаї, яка лідирувала після короткої програми, – дуже хвилювалися та помилялися. Аліса витримала олімпійський тиск і виграла заслужено. А після невдачі на Олімпіаді в Пекіні одна з наймолодших переможниць чемпіонату США заявила, що втомилася від постійного стресу, й оголосила про завершення кар’єри. Та довго без фігурного катання Аліса Лю жити не змогла. Вона відновила тренування й вийшла на такий рівень, що спочатку виграла чемпіонат світу, а зараз ще й двічі Олімпіаду.

Та в цьому пантеоні зірок наостанок я залишив найвеличніших. У жінок – це неймовірна італійка Аріана Фонтана. 35-річна італійка стала першою спортсменкою в історії, яка здобула нагороди на шести Олімпіадах поспіль. Фонтана, змагаючись у шорт-треку, завоювала свою першу олімпійську медаль у 2006 році, здобувши бронзу в естафеті в Турині. Потім була особиста бронза у Ванкувері, і по три медалі на кожній з наступних Олімпіад – у Сочі, Пхьончхані та Пекіні. На домашній зимовій Олімпіаді Аріанна завоювала три медалі (золоту та дві срібні), що дозволило їй стати найбільш титулованим олімпійцем в історії Італії за всю історію як на зимових, так і на літніх Олімпіадах.  Із загальним доробком – 14 нагород вона наразі поступається лише норвежці Маріт Бьйорген, яка в своїй блискавичній кар’єрі 15 разів підіймалася на олімпійський п’єдестал.

Ну а тим, хто завжди буде обличчям цієї Олімпіади та однією з головних зірок в спортивній історії, без усілякого сумніву, став на італійських трасах геніальний норвежський лижник Йоханес Клебо. Він зробив те, що можна повторити, але неможливо перевершити – виграв усі шість гонок в різних стилях, в яких брав участь. До цього п’ять перемог на одній Олімпіаді здобував ковзаняр Ерік Хайден на Олімпіаді в Лейк-Плесіді 1980 року. Тепер Клебо – абсолютний рекордсмен за кількістю виграних золотих олімпійських медалей – 11. Попереду – лише Майкл Фелпс із своїми 23 звитягами. Але там дистанцій в плаванні більше й той рекорд, мабуть, вічний. Хоча ще не давно ми не могли уявити, що хтось посягне на рекорди Маріт Бьорген, Бьорна Делі та Оле-Ейнара Бьорнадалена, яки вигравали Олімпіаду по вісім разів. А зараз маємо 11. Клебо – лише 29 років, й не факт, що не побачимо його за чотири роки на Олімпіаді у французьких Альпах. Завдяки феноменальному Клебо норвежці оновили власний рекорд за кількістю золота. В їхньому активі – 18 нагород вищої проби, а до цього було 16 на Олімпіаді 2022. І хоча медальний залік – неофіційний, та все одно звертають на нього увагу.  Тут перевага норвежців вражаюча – 18 золотих, 11 срібних та 12 бронзових медалей. Американці (11 –12– 9) таки прорвалися на неофіційне друге місце. Про неймовірних нідерландців (10 – 7 – 3) ми вже говорили. Італійці (10 – 6 – 14) вдома дивували та радували. А ось від збірної Німеччини(8– 10 – 8) очікували більшого.

Сенсаційним були золоті медалі спортсменів із Бразилії та Казахстану, а дев’ять країн – Польща (4 медалі), Фінляндія (6 медалей) та Нова Зеландія (3 медалі) здобули лише срібні або бронзові медалі.

Яскравою крапкою цієї Олімпіади став епічний хокейний чоловічий фінал між збірними Канади та США. Цей матч став прикладом того, що одна видатна особистість може впливати на підсумок командної гри. Матч життя провів голкіпер Конор Хеллібак, який відбив 42 кидки та зробив усе можливе та неможливе для перемоги американців. Це був хокей такого космічного рівня, що його потрібно було просто бачити. А ще цей золотий матч став підтвердженням постулату, що якщо не забиваєш ти… Канадці, пропустивши в першому періоді, в двох наступних просто тотально домінували, але змогли лише відновити рівновагу. Далі Хеллібак був сильнішим за усіх мега-зірок «кленових». В овертаймі три на три Джек Хьюз приніс американським хокеїстам перше з легедарного «дива на льду» 1980 року золото Олімпійських ігор. І мабуть щось таки знав головний редактор «УЦ», коли ще в першому періоді передбачив перемогу США.

Два тижні промайнули в атмосфері свята та задоволення від напруженої роботи. Це була насолода мати можливість спостерігати за великими перемогами, яскравими злетами та історичними досягненнями. Так, українцям особливо немає чого радіти, але ж не можна не захоплюватися тим, що творили в Італії справжні спортивні генії.