Жителі обласного центру вже звикли до майже щомісячних прем’єр від колективу музично-драматичного театру. Вчергове їх порадують 11 травня – наразі готується вистава «Позичений чоловік» за одноіменним романом Євгена Гуцала. Постановку здійснює запрошений з Білої Церкви режисер В’ячеслав Стасенко. Ми не могли втратити можливість поспілкуватись з ним під час одного з його візитів до нашого міста.
– В’ячеславе Олександровичу, що привело вас до театру?
– Ще коли я в школі вчився, дуже багато займався в різних гуртках, сценки різні робили, потім після школи вчився в торговельному професійно-технічному училищі – я отримав професію продавця продовольчих товарів – контролера-касира, і там також займався в театральному колективі, ми на свята готували різні вистави. Коли я після училища вступав до театрального інституту, мій педагог, який набирав курс – Олійник Леонід Артемович, - спитав, де я вчився. Я відповів, що мені трішечки незручно, я вчився в училищі… Молодець, сказав Леонід Артемович, у тебе хороша практика була в магазині, спілкування з людьми – це дуже правильно. А пішов я в театральний, тому що не люблю математику, точні науки, а там їх нема – там співають, танцюють, і це добре. Тоді набирав курс дуже знаний в Україні педагог Леонід Артемович Олійник, я вже казав, а випускав нас після того, як він помер, народний артист Олег Шаварський, який працює в театрі Франка.
– Спочатку ви закінчили акторський курс, але згодом вступили на режисерський. Що вас спонукало до цього?
– Акторська професія дуже залежна. Як сказали тобі: туди іди, так грай – це й робиш, часто граєш те, що не хочеш, що не подобається. А я самостійний, волелюбний. Працюючи актором у київському театрі «Колесо», я подумав: а чому б самому не пропонувати людям щось цікаве? І подався на режисуру, паралельно працюючи актором у театрі. Вчився на курсі у Григорія Кононенка. Знову ж таки паралельно почав ставити, робити антрепризу в Києві. А потім мене запросили в Білу Церкву, в київський обласний музично-драматичний театр ім. П. Саксаганського, там якраз прийшов новий керівник, поставити виставу. Це була «Пізанська башта» Птушкіної. І після дуже вдалої прем’єри мені запропонували постійну роботу. Там я зробив вже п’ятнадцять чи шістнадцять вистав.
– А ваша антреприза ще діє?
– Ні. Це була така собі проба пера. Насправді це дуже тяжка робота – окрім театру, потрібно займатися всім. Потрібно шукати кошти, займатися прокатом, організацією… Цим повинні займатися продюсери.
– Окрім київського театру, ви ще десь ставили вистави «на виїзді»?
– Це в мене перша виїзна вистава. Ми з Євгеном Васильовичем Курманом давно домовлялись, планували, що я приїду сюди. Не їздив по Україні, власне, тому, що в рідному театрі багато роботи, треба було напрацьовувати репертуар, і я по три вистави в рік випускав. Не так давно я випустив прем’єру «Коли птахи відлітають» по п’єсі Віньї Дельмар «Уступи место завтрашнему дню». У мене з’явилось трохи часу, і я приїхав сюди.
– Для постановки в театрі корифеїв обрано роман Євгена Гуцала «Позичений чоловік». Чому саме цей твір?
– Я цей роман знаю дуже давно, тому що в нас удома завжди було декілька томів Євгена Гуцала. Бо він з Вінниччини, майже з того села, звідки мій батько. І я колись «Позиченого чоловіка» читав. Коли Євген Васильович запропонував мені познайомитись з цим романом, я зрадів, бо це шикарно. Зробив інсценізацію, хоча було важко. Твір складний, дуже насичена мова – епітети, прислів’я, народна мудрість. І дуже багато подій з головним персонажем відбувається, тому дуже складно було з цієї величезної кількості подій знайти основні, через які він повинен пройти. Трошки щось поміняв, трішечки додав свого – і вийшла така інсценізація.
– Чому вистава позиціонується як народний анекдот?
– У самому сюжеті з самого початку закладена анекдотична ситуація – одна жінка позичила свого чоловіка іншій. Це не часто зустрінеш ані в житті, ані в літературі. Але є в українських жартівливих піснях, і ми її навіть взяли у виставу, - «Добрий вечір, сусідонько, позич мені чоловіка». Плюс цей жанр – народний анекдот – дає мені як режисеру й акторам не бути обмеженими, вільно почуватися на сцені. Комедія, гротеск, анекдот – це все завжди добре сприймається глядачем. Ще в нас нема четвертої стіни – ми будемо активно спілкуватися із залом, така інтерактивна вистава буде. Про нас, про людей, про українців, які цінують те, що мають зараз, потім трошки горюють, якщо щось втратили…
– Я шукала в Інтернеті й не знайшла жодного посилання на театральні постановки за цим твором. Тобто ви перший, хто ризикнув дати роману театральне життя?
– Я теж так думав, але актриса вашого театру Тамара Лаптєва розповіла, що вони грали її, коли працювали у волинському театрі, в Луцьку. Тільки вони грали на три основні персонажі, а я задіяв багато людей.
– Роман Євгена Гуцала «Позичений чоловік» – перший із трилогії. Якщо би виникла ідея інсценізувати всі три романи, чи згодилися би ви?
– Це цікаво! (Сміється.) Але давайте не будемо забігати наперед, нам треба випустити цю виставу. І дасть Бог, вона заживе й буде користуватись любов’ю глядачів. Я робив у своєму театрі виставу Бомарше «Одруження Фігаро». А в Бомарше є продовження цієї п’єси, дія в ній відбувається через багато років. Називається вона російською «Преступная мать», і мені дуже хочеться з цими ж акторами зробити продовження. Тобто вистави з продовженням мають право на існування.
Ми тільки познайомили вас, шановні читачі та поціновувачі театрального мистецтва, з режисером В’ячеславом Стасенком, який готує прем’єру вистави «Позичений чоловік» за одноіменним романом Євгена Гуцала. А ви не забудьте завітати до театральної каси, аби придбати квитки. Нагадуємо: прем’єра вистави – 11 травня.
Фото Павла Волошина, «УЦ»
«Навчись рятувати життя». У Кропивницькому проведуть безоплатний тренінг-практикум із надання домедичної...