Шість питань про хрещення

09:32
0
855
views

Із церковними обрядами взагалі пов’язано багато всіляких міфів і забобонів, а з хрещенням – особливо. Ми підготували низку питань про цю традицію й розпитали про це священика храму Благовіщення Пресвятої Богородиці Івана Верескуна.

– Отче Іване, багато хто з батьків намагається охрестити своє дитя ледь не одразу після народження. Як ви вважаєте, не правильніше було б, якби до такого відповідального кроку людина прийшла свідомо, сама прийнявши рішення про це?

– Все залежить від мотивації, якою керуються батьки. Справа в тім, що перші християни в перші століття церкви приймали хрещення в дорослому віці, й ті люди, які називались воспреємниками, хрещеними батьками, підводили їх до хрещення, наставляли їх, а після самого хрещення лишали своїх підопічних, адже їхня місія на цьому закінчувалась. Більшість же сучасних вірян хрестять своїх дітей в дитинстві. Здебільшого все стається через те, що вважається, що, якщо дитина похрещена, ніхто до неї не причепиться, ніяка зла сила, з нею буде все чудово, і можна бути відтепер спокійними, дитина буде добре спати, менше хворіти. Це те, що ми, священики, чуємо від людей. А те, що дитина стає членом церкви як спільноти, що за неї підносяться молитви в усіх церквах світу, це мало кого з батьків хвилює. З цієї точки зору, свідоме прийняття людиною рішення про хрещення – це більш правильний підхід. З цією метою в нашому нижньому храмі є баптистерій (спеціальне приміщення, де відбувається хрещення. - Авт.), і там вже відбулося декілька десятків хрещень дорослих людей. Тобто у церкви нема такого обов’язкового правила, щоби дітей потрібно було охрестити ледь не одразу після народження. Церква прийме людину в будь-якому віці.

– Чи є принципова різниця в тому, де здійснюється таїнство хрещення?

– Різниці в цьому немає, якщо хрещення проводить священик. Але в кінці хрещення читається молитва, і, якщо це хлопчик, він заноситься у вівтар, а якщо дів­чинка – підноситься до вівтаря. По-народному це називають воцерковленням. А якщо дитина хрещена вдома або в річці, воцерковлення потім робиться окремо.

– А якщо воцерковлення з якихось причин не зробили, хрещення вважається недійсним?

– Ні, хрещення є хрещенням, і, якщо звершено таїнство самого хрещення – занурення у воду й таїнство миропомазання, воно вже відбулося. Момент воцерковлення – це такий символічний момент, і на цьому теж будується багато всіляких стереотипів і забобонів. Буває, людина приходить у храм і каже, мовляв, мене хрестили вдома й не завели у вівтар. А з того часу пройшло вже 30-40 років, людина давно ходить у церкву, сповідається, причащається. Такій людині нема сенсу входити до вівтаря, адже вона давно вже є членом церковної спільноти. Тобто це робиться тільки у випадку маленьких дітей, яких щойно похрестили.

– Чи може з якихось причин людина хреститися двічі?

– У православній церкві є традиція, що хрещення здійснюється над тими дорослими, за яких нема точної інформації, нема живих свідків, що вони дійсно були хрещені. Існує альтернативна формула, яка звершується над такою людиною: «Якщо не хрещений, то хреститься в ім’я Отця і Сина і Святого Духа»… Тобто другий раз хреститися не потрібно, адже є момент хрещення фізичний, а є духовний.

– Чи можуть людині відмовити в хрещенні? Або не дозволили бути хрещеними батьками? Хто не має права бути хрещеними?

– Складна дуже тема. Навіть не складна, а викликає багато різних думок, конфліктних ситуацій. Відмовляють у хрещенні, наприклад, тому, хто приходить напідпитку, адже таїнство має проходити в тверезому вигляді, й людина повинна розуміти, що з нею відбувається. Малу дитину можна похрестити тільки за участі хрещених батьків, тобто людей дорослих, свідомих, віруючих. Якщо ж це ситуація критична, тобто тяжка хвороба, лікарня, а хрещених батьків немає, то дитина хреститься або священиком, або у виключних випадках навіть віруючими мамою, бабусею чи персоналом лікарні – таке хрещення відбувається, як кажуть, заради страха смертного. Якщо, не дай Боже, дитина помирає, то вона вже вважається хрещеною. І такі виключні випадки приймаються церквою.

Що ж до того, хто може бути хрещеними батьками, є категорична умова, що хрещеними не можуть бути віряни менше 12-річного віку, люди, які знаходяться в чернецтві, тобто монахи, а також подружжя, тобто чоловік і жінка. Це три основні моменти. Для дорослої ж людини хрещені не потрібні, адже вона прийшла до цього таїнства на основі своєї віри, свого розуміння. Але бувають поодинокі випадки, коли й дорослі за своїм бажанням беруть собі кумів.

– Чи траплялись вам у вашому служінні якісь незвичні випадки, пов’язані з хрещенням?

– Я людина оптимістична, тому жарти мене супроводжують на всіх таїнствах, які відбуваються, без посмішок, без жартів не проходить! (Сміється.) Серед цікавих моментів хотів би виділити питання імен. У нашому цивілізованому суспільстві існує думка про те, що дитині потрібні два імені – офіційне, яке пишуть у свідоцтві про народження, і ніби таємне, яким священик хрестить дитину. Дуже часто вони неспівзвучні: наприклад, Вікторія – і Світлана. Взагалі проблема імен зараз дуже серйозна: кордонів нема, імена потрапляють до нас з інших традицій, інших культур. Але ж у нас є свої відповідні варіанти: хлопчик Джон у нас буде Іваном, Ніколас – Миколаєм, а дівчинка Еліна може зватися Оленою. Адже це буде одне й те саме ім’я, його навіть не обов’язково записувати як подвійне. Але іноді батьки вимагають окремого, зовсім іншого імені, до того ж воно має бути таємним для всіх і прозвучати тільки під час хрещення. Такий забобон є. Ще в дохристиянські часи в наших предків-слов’ян існувало два імені. В радянські часи було прийнято давати дитині при народ­женні світське ім’я, а якщо дитину хрестили, їй давали ім’я церковне: наприклад, Октябрину в хрещенні називали Світланою. Зараз у нас такої потреби немає. Це може в майбутньому викликати різні проблеми, незручності. Наприклад, ви називаєте свою дитину Петром, але в нього є таємне ім’я Василь – як дитині з цим жити? Він Петро чи Василь? Скрізь по документах він Петро, а до храму приходить раб Божий Василь… У людини навіть може виникнути роздвоєння особистості. Тобто до цього питання треба відноситись адекватно.

У нас приймали хрещення й люди афроамериканського поход­ження, адже християнство існує по всьому світі, і дорослі, і дітей хрестили. Бувають випадки хрещення дітей, де батьки належать навіть до різної віри, але вони дішли згоди в цьому питанні і між ними немає заперечень. Іноді навіть трапляються випадки, коли в родині одну дитину хрестять у православному храмі, а друга дитина виховується в мусульманських традиціях, адже батько й мати – християнин і мусульманка. Головне, щоби в таких випадках було знайдено компроміс. Конфлікти на релігійному ґрунті – це дуже прикро, особливо коли це сім’я.

Ольга Березина

Ольга Березина

Литредактор.