«Селянин живе надією»

13:57
0
307
views

У нашому суспільстві багато розумних людей. Занадто розумних – ще більше. А нам бракує людей мудрих. Але, на щастя, вони є, і держава має прислухатися до їхньої думки, їхніх порад і час від часу просити їх просто говорити. Бо ця мудрість перевірена десятиліттями і жодного разу не підводила людей, у даному випадку – людей від землі.

 

Традиційно, коли на українських полях починається збір ранніх зернових, ми звертаємося до сільгоспвиробників з проханням розповісти про хід робіт, перспективи врожаю, проблеми та досягнення. Цього року нашим візаві стала та сама мудра людина, яку хочеться слухати, не перебиваючи. Василь Петрович Зеленько очолює ТДВ «Фундукліївське ХПП», що в Олександрівському районі. Взагалі він з 1984 року працює в сільському господарстві на керівних посадах. До кого прислухатися, як не до таких досвідчених аграріїв?

Кілька запитань, що спрямували розмову, – і він заговорив настільки проникливо, колоритно, з тонким гумором, що варто привести його слова майже без змін.

– Що стосується погодних умов, усюди чую радощі з приводу того, що в Україну нарешті прийшла спека. По телевізору кажуть, що все нормально. Загорілося п’ять гектарів лісу – все під контролем. На другий день горить 120 гектарів лісу – контролюється ще краще. Через три дні все нормалізувалося: методом повного вигорання пожежу ліквідовано. Ви ж теж це чуєте.

Я скажу наступне: при нормі опадів у квітні більше 30 міліметрів ми мали вісім. У травні при нормі 45 було дванадцять. У червні один суботній дощ приніс нам 26 міліметрів. Більше нічого коментувати. Хто в цьому розбирається – все зрозуміє. Телефонують і питають, чи будемо ми добрива купувати. Я кажу, що ще ті не розчинилися…

На нещодавній нараді в полі представник академії сказав, щоб ми не переживали – у середньому температура нормальна. Держава буде з хлібом. Якщо у вас згоріло – не сумуйте, можливо, у ваших сусідів буде врожай. Може, я його не зрозумів, адже поле, сонце, вітер… Можливо, у середньому по країні температура і буде нормальною, але це як ситуації з лікарняною палатою: один захолов, другий горить, медсестра доповіла, що все в порядку, середня температура 36,6.

В інших районах, навіть степових, були дощі. А ми в лісостепу і потерпаємо від посухи та спеки. Ніколи не було такого, щоб у Підлісному не йшли дощі. А тепер немає. Можливо, щось з лісами? Реальність у тому, що міняється клімат. Потрібно змінювати технології. Ми вже намагаємося скоротити терміни робіт, щоб зберегти вологу. Потрібен насіннєвий матеріал більш стійких сортів. Минулого року ми випробували чотири сорти пшениці: три закордонні та один наш. Наша на вигляд начебто навіть гарніша за імпортні, але різниця врожайності склала 13 центнерів.

Аналогічна ситуація і з технічними культурами. Інші говорять, що будемо жити, як Бобринецький район: 60 відсотків у сівозміні соняшника. Але ж це не є правильним. Ми цього року посіяли всього потроху: пшеницю, кукурудзу, соняшник, горох, сою. Раніше серйозно займалися горохом. Вже років вісім біля 30-ти відсотків у сівозміні в нас був горох. Цього року площу його посівів скоротили удвічі. Не тому, що він нам не подобається, а тому що в 2016 році я його продавав по 7800 за тонну, а сьогодні мені пропонують 5400…

Ці менеджери посадили на телефони дівчат, от вони й пропонують ціну. Я кажу, щоб чоловіків посадили на телефони, бо їм я б чітко сказав, хто є хто і кому куди йти. А дівчатам якось незручно таке говорити. Ну як можна за півтора року більш як на дві тисячі зменшити ціну? Хто ж буде його сіяти? Хоча кращого попередника в сівозміні, ніж горох, немає.

Все, всі складові подорожчали мінімум удвічі. Допомоги немає. Я на одній з нарад поцікавився питанням державної дотації, після чого мене на наради не гукають. Всі говорять про допомоги, компенсації і дотації, що їх комусь надають, а я таких людей у нас у районі не знаю.

Забрали ПДВ. Тільки експортерам він буде повертатися, і нам ні. Ну так вирішили. Раніше хоч повертався на цільове використання – наприклад, технічні засоби. Тепер все забрано.

Дасть Бог, не буде лід падати з неба, все зберемо, продамо, пороздаємо борги та будемо думати, як нам взяти ще в борг.

Ніколи в сільському господарстві не було легко. Чим аграріям можна допомогти? З давніх-давен є найвірніший засіб допомоги – не заважати. Все буде добре. Можливо, не у всіх, можливо, не в один час, можливо, не так скоро… Селянин живе надією. А як жити інакше?

Елена Никитина

Елена Никитина

Заместитель главного редактора «УЦ».