Музика серця

15:39
0
350
views

У програмі фестивалю «Кропивницький» мала місце досить знакова подія в культурному житті міста. Це концерт симфонічного оркестру Національного будинку органної та камерної музики в стилі «Симфо-класик» у Кіровоградській обласній філармонії.

 

Побоювання, що любителів жанру «ретро» у нас буде небагато, не виправдалися, оскільки їх виявилося достатньо, щоб під зав’язку заповнити концертну залу. Причому глядачі йшли не просто тому, що «дісталося» запрошення. Глядачі прийшли, щоб насолодитися майстерністю виконавців, і саме це було головною метою більшості відвідувачів, а не бажання поринути в минуле за допомогою знайомих мелодій.

Хоча для більшості пересічних українців виконання відомих мелодій у класичному супроводі асоціювалося з трансляціями по радіо чи телевізору, цей концерт вирізнявся винятково високою майстерністю виконавців. І це відчувалося практично під час кожного виконання давно відомих, інколи забутих, але таки невмирущих «хітів» української класики. Причому це зараз вони вважаються класикою, гідною виконання найкращими солістами України, а колись це теж був так званий легкий жанр. Проте мелодії пройшли випробування часом, і не в останню чергу через інтелектуальне наповнення пісень тих часів.

До нашого часу дійшли, вірніше витримали конкуренцію з сучасною субкультурою дійсно кращі зразки, про що свідчить значна кількість молоді, яка прийшла на концерт. Навіть для солістів національної опери чи будинку органної та камерної музики реакція місцевої публіки стала справжнім сюрпризом, адже публіка не обмежувалась ввічливими оплесками, а влаштовувала справжні овації, що змусило організаторів навіть продовжити концерт.

Люди дійсно насолодилися виконавською майстерністю оркестру під управлінням Богдана Пліша, роботою солістів – співаків Едуарда Мартинюка, Олександра Бойка, Іванни Пліш, скрипаля Назарія Пилатюка, баяніста Андрія Дубиніна. Не дивно, що соліст одеської опери Едуард Мартинюк користувався особливою увагою, адже він народився і виріс саме в Кіровограді. Концерт закінчився кількахвилинною овацією та скандуванням «Дя-ку-є-мо», після чого нам вдалося поспілкуватися з Едуардом:

– Рідне місто – це найважче місце для співака, бо, як казав Лучано Паваротті, «Найстрашніше місто для мене – це рідна Модена». Для мене це рідний Кропивницький, рідний Кіровоград, бо я народився в Кіровограді, а приїхав зараз у Кропивницький. І це щастя, що тут такий культурний пласт, я прожив 13 років у Білорусі, я вам скажу чесно, що навіть у Мінську немає такого фестивалю, з таким, я не знаю… драйвом, чи що? Я був приємно здивований, коли йшов по вулиці, – щось продається, хтось виступає, багато книжок продається, тобто – йде життя, і насправді, я можу сказати без перебільшення, мій рідний Кіровоград став Кропивницьким культурним центром України.

Публіка… Знаєте, думати, що люди не прийдуть на класику, – це помилка, про яку потрібно забути, тому що публіка зараз перенасичена естрадою. Класика – це живе мистецтво. Якщо порівняти класичну музику і естраду в гастрономічному сенсі, то естрада – це «Ролтон» чи «Мівіна», тобто оця лапша швидкого приготування, яку інколи можна вживати нашвидку, якщо ти за кермом. Інколи це добре, але класична музика – як мармурова яловичина. Мені здається, що тут дуже досвідчена публіка. По реакції, тим більше на музику Мирослава Скорика, і це дуже видно, люди знають її. Відсотків 70 її точно знають, тобто люди приходять не просто з вулиці, поцікавитись, що там грають ці оркестри, які колись бачив по телевізору. Ні, тут дуже досвідчена публіка. Я її давно знаю. Я народився в місті Кіровограді в 1975 році ось два квартали звідси, по Декабристів. У дитинстві, до училища, я часто бував у філармонії, вчився в СШ № 6, біля обкому, і вчора, коли приїхав, я перше, що зробив, – пішов на Тімірязєва, 49, свого рідного будинку, де жили мої батьки, зараз вони живуть в іншому місці. Це не просто моє місто, це моє серце…

Фото Сергія Якуніна.

Сергій Полулях

Сергій Полулях

Журналіст «УЦ».