«Рахманінова ми їм не віддамо, Стравінського теж!»

15:07
0
308
views

Услышать в Кропивницком Национальный академический симфонический оркестр Украины – редчайшая возможность, которую мы просто не могли пропустить. Несмотря на то, что билеты появились в продаже буквально за сутки до концерта, в зале театра им. Кропивницкого негде было яблоку упасть.

Цена, правда, была, по нашему мнению, довольно скромная: 70 грн за билет. При этом зрители не только могли услышать, как и что играет главный симфонический оркестр нашей страны, но и насладиться потрясающим сопрано солистки Национальной оперы Украины Натальи Николаишин. Она исполняла народные песни, обработанные для оркестра мэтрами украинской классической музыки – Борисом Лятошинским и Мирославом Скориком. Такой вот подарок подготовило руководство оркестра к своему 100-летнему юбилею всем неравнодушным к классике: большой тур по областным центрам Украины. Кропивницкий стал 11-м по счету городом, в котором прозвучала эта юбилейная программа.

– До 100-річчя оркестру ми підібрали твори, які б презентували та відображали саме Україну у світовій класиці, - рассказал нам в коротком интервью художественный руководитель и дирижер Национального симфонического оркестра Владимир Сиренко (на фото).

Нужно сказать, что произведения, которые подготовил национальный оркестр для тура, у кропивницкого зрителя оставили двоякое чувство. Многие пришли, чтобы услышать знакомую с детства мировую классику. Но их чаяниям не суждено было сбыться: со сцены театра действительно звучала мировая классика, но вовсе не так хорошо знакомая большинству кропивничан. Точнее, эти произведения знают те, кто всерьез увлекается академической музыкой. Ведь здесь, как и в популярной музыке, есть своя «попса» и свой условный «хардкор». Музыканты национального оркестра под руководством Сиренко играли именно хардкор. В первом отделении прозвучали симфоническая поэма «Мазепа» Ференца Листа и балет «Жар-птица» Игоря Стравинского. А во втором была целиком сыграна Вторая симфония Бориса Лятошинского в трех частях.

– А кому, як не нам, грати таку музику? – искренне удивляется Сиренко. - Лятошинський – перший український симфоніст справді світового рівня, він започаткував власну симфонічну школу, мав учнів і має послідовників. Національний симфонічний оркестр зіграв і записав усі п’ять його симфоній, причому двічі. Вперше вони були записані в 80-х роках, а вдруге – пару років тому, вже за мого керівництва, на Національному радіо. За Другу і Третю симфонії ми отримали приз «Кращий запис року» в Австралії. Тому Лятошинського треба грати й слухати. Публіка не завжди буває готова до цього, але ми цей твір поставили принципово.

– До речі, публіка була справді дещо здивована, це відчувалося. Ми погано знаємо власних митців.

– А що робити? Треба привчати публіку, знайомити. Хоча, коли вибудовується звичайна філармонійна програма, музика в ній ставиться в певній пропорції – частина класична, частина сучасна. Хоча Друга симфонія Лятошинського написана в 30-ті роки минулого сторіччя, це вже визнана класика, а не сучасність. Цю симфонію я диригував у Варшаві в 1999 році – то поляки самі казали, що це краще за їхнього Шимановського.

– Їхнього? Це ж наш земляк!

– От бачите, як усе пов’язане в цьому світі.

– Між іншим, Стравінського прийнято вважати російським композитором.

– Щодо Стравінського я продовжу цитату ведучого Юрія Макарова, яку він сказав у прямому ефірі ТБ: «Рахманінова ми їм не віддамо». Додаю – Стравінського теж! Стравінський – українець, коріння його тут. Недавно ми приїхали з Луцька, з фестивалю імені Стравінського. Родина його походить із міста Устилуг на Волині, має козацькі корені, сам композитор досить значний проміжок життя прожив в Україні.

– Вам як художньому керівнику випало святкувати 100-річчя оркестру. Це така неймовірна дата, особливо враховуючи історичний контекст, у якому сформувався колектив!

– У роки Громадянської війни оркестр існував у різних формах, раніше датою народження його вважався 1937 рік – тоді вийшла відповідна постанова Раднаркому. Але саме засновано його було Кабінетом Міністрів Павла Скоропадського. Це були короткі 7 місяців його правління, за які було зроблено надзвичайно багато для нашої культури.

Реакция кропивничан на представленную концертную программу была в целом положительная. Мастерство музыкантов, сложность и глубина произведений были оценены по достоинству, исполнителей искупали в овациях и криках «Брависсимо». Но, с другой стороны, публика показала и свое неведение (а может, непонимание?), взрываясь аплодисментами в паузах между частями симфоний. После концерта в холле театра многие делились неоднозначными впечатлениями: люди пришли отдохнуть и развлечься, но не у всех это получилось. Музыка порождала не всегда приятные эмоции и вынуждала обращаться к самым разным мыслям, в целом далеким от релакса. У других зрителей впечатления были иные: по-настоящему серьезную музыку в живом исполнении удается услышать нечасто, и они были благодарны за то, что получили такую возможность. Среди публики было немало юношей и девушек – студентов музыкального колледжа, и у них явно был профессиональный интерес. Кто знает, возможно, кто-то из них через несколько лет будет уже не слушателем, а коллегой музыкантам из национального симфонического оркестра.

Фото Павла Волошина, «УЦ».

Виктория Барбанова

Виктория Барбанова

Журналист «УЦ».