«Вступайте до лав ЗСУ – і ми вам пошиємо труси»

У Кропивницькому інженерному фаховому коледжі Центральноукраїнського національного технічного університету не тільки готують кваліфіковані кадри для промисловості, але й, як майже всі, допомагають фронту. Трохи незвичними виробами. А саме – шиють… спідню білизну, підштанки, по-простому – труси. Для військових такі речі насправді не менш важливі за якісну їжу чи засоби гігієни. Без чистих трусів теж багато не навоюєш. Та головне, що шиють волонтерки труси доволі незвичні, навіть ексклюзивні.

Це не просто якісь сірі чи зелені труси, а майже витвори мистецтва. Усі труси обов’язково яскраві, різнокольорові, часто одна половина, скажімо, червона, друга – синього кольору. Ще фірмовий знак цієї майстерні – кишені та аплікації. На кожні труси нашивають кишеню – коли спереду, коли ззаду. І в кожні перед відправкою обов’язково вкладають записку з побажаннями перемоги.

Труси прикрашають яскравими аплікаціями з тканини. Найпопулярніша у бійців – полунички! Але нормально йдуть і котики, метелики, сердечка. Труси виходять веселі, прямо настрій піднімають.

Волонтерки отримують непогану зворотну реакцію – їм телефонують, пишуть з фронту, навіть присилають свої фото в цих трусах. Буває, фотографуються цілими підрозділами! Обличчя заретушовані, але на першому плані прикметні труси.

Директор інженерного коледжу Микола Сторожук пишається, що на території його закладу ведеться така робота. Цех облаштували на базі колишньої студентської їдальні, яка певний час не працює. Кістяк швейного колективу складають три викладачки. Та чекають на поповнення.

На зустрічі з батьками студентів, які щойно почали навчання на першому курсі, Микола Сторожук закликав батьків, які мають певні навички, долучатися. «У нас є викрійки, є матеріал, треба лише робочі руки. Необов’язково кидати все й приходити щодня. Але іноді на кілька годин, якщо вийде, воїни будуть вам вдячні. Бо ми й таким чином наближаємо перемогу». До речі, директор коледжу за сумісництвом ще й механік і технік цієї швейної майстерні. Сам лагодить машинки у випадку якихось проблем (бо вони працюють, по суті, безперервно вже пів року).

Розпочали свою волонтерську діяльність жінки ще в березні. Спочатку плели маскувальні сітки, а згодом виникла ідея з білизною, точніше, був такий запит від військових. І діло пішло. Спочатку шили десь 50 трусів на тиждень, зараз вже 150-160. Працюють в майстерні кожен день.

Були в роботі кумедні моменти. Кілька людей приходило з проханням пошити їм труси за гроші та навіть щось там підшити – плаття чи штани. З тих пір на дверях майстерні з’явилось оголошення: «Вибачте, ми шиємо труси лише для військових! Вступайте до лав ЗСУ – і ми вам пошиємо труси».

Ще пробували шити балаклави, але машинка з оверлоком лише одна, і вона й так завантажена, тому поки що відклали цей напрям. Зате виробництво абсолютно безвідходне. Із залишків тканин для військових шиють носові хусточки, теж річ потрібна в бліндажах та окопах.

А ще в жінок з майстерні є мрія. Щоб тканина залишилася, щоб війна закінчилася й не було більше потреби в їхній роботі…