Кобзареві за мужність

Батькову посмертну нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня – вручили минулого тижня жительці Голованівська Катерині Даведюк, дочці загиблого захисника України Миколи Канайкіна. Це сталося на сесії Голованівської райради.

Микола Канайкін родом – з Пеpегонівки Голованівського pайону. У Голованівську закінчив ПТУ. 1996 року його призвали в армію, служив у Первомайську. Одружився, народилася дочка. Купили будинок у Голованівську. Микола працював у РЕМі. Його підвищили до майстра.

– Бо тямущий, працьовитий. Ще й порядний, доброзичливий. Коли сусіди кликали допомогти по господарству, Колюня кидав усе й біг виручати. Казав, хоче бути потрібним людям, – каже Наталія Лівітчук, жителька Голованівська.

У серпні 2014 року його мобілізували. Служив водієм зенітно-аpтилеpійського взводу. Спочатку на межі з окупованим Кpимом, із січня 2015-го – під Дебальцевим. 12 лютого того ж pоку контузило – снаряд з воpожого танка влучив в авто, яким керував Канайкін. Лікувався в госпіталі, згодом повернувся в Голованівськ. Поступив в технічний університет у Кропивницькому. Працював радником голови райдержадміністрації – відповідав за підтримку учасників АТО.

– Батько захоплювався Шевченком. Не розлучався з «Кобзарем» і в АТО, через обстріл книжка згоріла. І позивний мав «Кобзар». Знав багато поезій Шевченка напам’ять. Між сторінками книжки – закладки. У Голованівську батька теж стали називати в Кобзарем, – розповідає Катерина Даведюк.

Після повної реабілітації Канайкін вирішив, що в армії – потрібніший. Уклав конт­ракт зі Збройними силами. Після військових курсів здобув звання лейтенанта. Став професійним військовим. Забрав з Голованівська дружину. Ганна теж уклала військовий контракт. 8 бepeзня нинішнього року на Луганщині Микола Канайкін загинув.

– Остання наша телефонна розмова була 18 лютого. Ні, поганого передчуття не було. Ми з мамою й без того дуже непокоїлися, бо знали: там, де батько, – великі бої, – згадує дочка.

Попрощатися з ним з’їхалося пів району. І однокласники, і просто знайомі, і військові. Бо достойний чоловік був. А вдова сказала друзям, що хоче помститися за чоловіка й Україну.

– Мама й зараз на службі, – тільки й каже дочка. Більше про це не має права.