Будні морської піхоти на суходолі

Наш земляк зі Світловодська Максим на псевдо Семен служить в морській піхоті. Морська піхота після Сил спеціальних операцій чи не єдиний рід військ, де бійцям заборонено називати прізвища, лише псевдо. Зараз боєць-морпіх несе службу, як він каже, «з видами берегів Дніпра». Думайте самі, де – може, у Запоріжжі, може, у Києві, а може, у Херсоні…

– А чому позивний в тебе такий?

– Нас у підрозділі аж три Максими. Тому, аби не плутати, ні в кого немає псевдо Максим. А я просто по батькові Семенович.

– Морська піхота має ж служити на морі, на узбережжі?

– Не тільки, за логікою – усюди, де є вода, – і річки, і озера. Але зараз не той час, аби ми сиділи собі на березі Чорного моря, загоряли та бичків ловили. Тому ми діємо спільно з усіма іншими родами військ там, де треба. Маємо свою артилерію, ракетні підрозділи, танкові, аеророзвідку, саперів і так далі. Коли не в бою, у нас проходять тренування по звільненню будівель у містах, не обов’язково приморських. Звісно, усі ми вміємо плавати! (Сміється.) Але діємо більше на суші. Реально функції морського десанту, як і була колись задумана морська піхота, виконують морпіхи на середньому десантному кораблі «Юрій Олефіренко», який раніше називався «Кіровоград» (це не є військовою таємницею).

Тому морська піхота в свій час брала участь і в обороні Донецького аеропорту, а в минулому році – в обороні Маріуполя, ну інакше й бути не могло, у нас там дислокувався підрозділ.

Операції типу визволення острову Зміїний не такі часті, більше доводиться воювати на суходолі.

До речі, так у всьому світі – у США морпіхи там, де складно, а не там, де вода.

– Тебе на Зміїному не було?

– На жаль, але знаю хлопців, які там були, це бойові плавці, вони встановлювали прапор на звільненому острові.

– Так чим ви відрізняєтеся від інших видів військ?

– По-перше, формою! (сміється.) Ну в кого ще є такі шикарні берети, як у нас? Ну й у нас не солдати, а матроси. Це жарти. Найголовніше – рівнем підготовки. Морпіха готують набагато довше, ніж бійців для інших родів, у всякому разі, так раніше було. Морський піхотинець має володіти всіма видами стрілецької зброї – від пістолета до кулемета, обов’язково керувати всіма видами техніки включно до танка (на базовому рівні). Це стосується навіть взводу забезпечення, навіть кухар чи механік з ремонту має бути підготовленим воїном. Зараз, звісно, усе в усіх трохи прискорено, але раніше було так, навіть обов’язкові стрибки з парашутом.

– А як ти потрапив до морської піхоти?

– У дитинстві я займався в легендарному Клубі юних моряків Світловодська. Як це було класно! Нас учили всьому – починаючи з того, як в’язати морські вузли, ходити під парусом, до управління суднами. Мені, ще юнаку, після закінчення видали свідоцтво моториста-стернового. У клубу була своя маленька флотилія з шлюпок і навіть невеликих теплоходів. Була своя форма, дальні рейси аж до Херсона… Зараз, на жаль, клуба немає, будівлі закинуті, флот, кажуть, порізали на металобрухт…

Можливо, завдяки тому, що я закінчив клуб, мене призвали на флот на строкову службу, це було ще за часів СРСР, я не такий вже й молодий. Але на кораблях я не ходив, попав до роти охорони штабу Військово-морських сил у Москві, в центрі міста. Три роки «брав під козирок» на вході, бачив багато відомих людей, навіть Єльцина.

Коли у 2018 році пішов до армії, я вже рік жив в Одесі, мене взяли в морську піхоту, до складу одного з підрозділів 35-ї бригади, яка саме формувалася.

– Де було найгарячіше, на суші чи на морі?

– Можна, я не про себе? Мені поки більш-менш щастить, я служу не в самому крутому бойовому підрозділі, а в системі забезпечення, хоча, звісно, стріляв по ворогу не раз. Морпіхи були серед перших, хто загинув ще 24 лютого. Наприклад, матрос Віталій Скакун, який підірвав міст з Арабатської стрілки до Генічеська, зупинив танкову колону, але сам загинув від вибуху. Але, загалом, можливо, завдячуючи підготовці, втрати серед морпіхів менші порівняно з іншими родами військ.

А найгарячіше хай буде в нас у військовому містечку на Одещині влітку, коли ми будемо смажити бички!