Як воно під Бахмутом

10:01
1135
views

Андрій Таран, музикант, КВНщик, більш відомий у Кропивницькому як Чілік, на війні давно. 5 років відслужив за контрактом як фельдшер у морській піхоті на Одещині. У 2020-му звільнився. Але влітку минулого року знову пішов до війська, у 57-му бригаду, артилерія. Нині воює неподалік Бахмута, міста, яке не сходить з новин. Гаряче там. Трохи деталей він розповів в інтерв’ю «УЦ».

 

– Я працюю в арті, артилерії. То ми трохи далі від міста, нам спокійніше. У нас режим дня заточений під них. Вони лізуть в основному вночі. Страшна кількість. Дохера. Ми їх мочимо сотнями щодня, а їх не меншає. Хоча вже, на мій погляд, трохи менше. Ми працювали під Краматорськом, боронили Лисичанськ і Сєвєродонецьк, там було ще більше.

Та все одно навала йде. Валять страшно 152-м калібром, ну й міномети в них дуже потужні. Сильно працюють. І прицільно – ямка в ямку кладуть.

У них ресурс страшний. Мені попалася радянська ще книжка про арту. Там пишуть: має бути 800 мін на подавлення цілі, вони стільки й кладуть. А в нас – 5 мін на ураження цілі.

І працюємо більше за зором. Оптикою. Але… 31 грудня бачимо, як вони святкують, п’ятеро нарядилися Дідами Морозами, гуляють там на позиції. Усіх п’ять цих Дідів ми швидко задвохсотили.

Загалом ми працюємо зараз у режимі залп – отвєтка. Ми нищимо їхню точку, і майже одразу прилітає прямо сюди. Ми це знаємо, тому після пострілу одразу відводимо техніку. У них спостерігачі чи повітряна розвідка непогано працюють.

Послаблення з того боку я не бачу. Валять, як і раніше.

Ти питаєш стосовно Солєдара. Він неподалік, але інфа в нас, як і у вас – що по телебаченню кажуть чи в Інтернеті пишуть. Чесно, не знаю. Нам своє робить.

Поранених звідти нам дуже багато везуть… Нам в арті до кінця незрозуміло, як і вам, що там на передку. У піхоти там справжній …ець. Мені ж привозять цих хлопців, я старший фельдшер. Тяжких ми одразу переправляємо на Краматорськ, осколкові та легкі кульові – це наше.

Живемо по хатах у селі. По-людськи, навіть винаймаємо. Аби пічка була! Коли стояли під Лисичанськом тим же, просто займали хати, бо там взагалі вулиці були пусті, нікого, усі виїхали. З харчами в нас усе класно, підвозять гаряче в ТВН, це термоси такі, маєш пам’ятати з радянської армії. Усе за графіком, кожні 4 години.

Ми фігачимо по них нормально, 152-й калібр в першу чергу, «Піон», «Гіацинт», ну і я із задоволенням чую, як летять М777, «Хаймарси», найприємніший звук. Хочу його чути й чути…