Пам’яті Раїси Валькевич

15:36
511
views

Ті, хто знав Раїсу Валькевич, певно пам’ятають її сонячну посмішку, ставну фігуру, горду поставу та інтелігентні манери. А ті, хто мав радість чути її співи зі сцени обласної філармонії, – прекрасний голос. На жаль, 13 листопада її серце зупинилось і Раїса Андріївна пішла від нас. Сподіваємось, її ім’я надовго залишиться в пантеоні митців, які збагачували нашу культуру і мистецтво.

А сьогодні пропонуємо спогади тих, хто працював поруч з Раїсою Валькевич в цій сфері.

Заслужений діяч мистецтв України, відмінник народної освіти, кандидат педагогічних наук Борис Притула.

– Я пам’ятаю її ще маленькою дівчинкою, бо дружив з її мамою. А мама Раїна працювала у Палаці піонерів, вела хор. Там і побачив вперше. Потім Раїса закінчила наше музичне училище. В той час познайомилася із симпатичним «шпачком». Вийшла заміж і поїхала з чоловіком в Росію, куди він отримав направлення.

Я її довго не бачив. Згодом (очевидно, там щось не склалося) вона з сином повернулася у Кіровоград. Треба було працевлаштуватись. А я вже на той час був завкафедрою на музпеді. От і запропонував: «Давай до нас на роботу». 1980 року Раїса закінчила Одеську консерваторію і тоді ж почала викладати в педінституті, а пізніше – державному педагогічному університеті.

Слух у неї чудовий, а голос – лірико-драматичне сопрано. Репертуар теж мала гарний. Не знаю точно, чи її хтось запросив, чи сама пішла, але у 1982 році її взяли у філармонію солісткою. Напевно, у Раїси була залізна самодисципліна і велика працездатність. Бо інакше як можна поєднувати викладацьку роботу і сцену. До того ж вона протягом років вела ще й наукову діяльність. Написала дві книжки по сценічній культурі та виконавській майстерності. А ще один навчально-методичний посібник з музичного фольклору Центральної України.

Рая багато гастролювала з камерним оркестром філармонії. Не тільки в Україні. І не тільки з «Концертіно», а з Національним оркестром народних інструментів під керівництвом Віктора Гуцала. Здається, вона вміла усе. Співала і арії з опер та оперет, різнобічні романси, українські народні та сучасні пісні. За це і отримала звання народної.

А 2003 року стала професором кафедри вокально-хорових дисциплін та методики музичного виховання. Так що Рая зробила великий внесок у виховання наших студентів.

На кафедрі працювали ми злагоджено. Колектив тоді був молодий, дружний. Разом брали участь в концертах, разом відпочивали на свята і дні народження. Разом співали, я другим, вона першим… Здавалось, що так буде ще довго… Як це давно було… Шкода, що вона пішла так рано…

 

Народний артист України Сергій Дьомін:

– Познайомились ми, коли я прийшов працювати у філармонію. Це 1981 рік. Раїса Андріївна працювала тоді з камерним оркестром Юрія Хілобокова. У нас було багато гастролей, багато концертів. У тому числі в Німеччині. А коли я прийшов в університет, теж викладали разом. Вона – сольний академічний спів, я – естрадний. Зустрічалися на кафедрі майже кожного дня. Працювали поруч багато років. І здавалося, що попереду теж багато… Але ж як несподівано обриваються зв’язки…

У той час, коли Раїса Андріївна пішла з філармонії, вона ще могла співати. Могла виступати. Але творчий вік солістів, на жаль, не дуже довгий. Така історія: артисти, солісти з філармонії ідуть. І слава Богу, що ідуть в університет, працюють тут і виховують студентів, які потім їх можуть замінити. Такий студент був і у Раїси Валькевич – Ярослав Страшной. Вона дуже пишалася тим, що у неї є такий учень. І він до неї ставився з повагою. Так, як, можливо, ставляться до матері.

Раїса була добра людина. Я часто спостерігав, як вона, йдучи центральною вулицею, через кожні десять-п’ятнадцять кроків зупиняється, вітається або бесідує з кимось із знайомих. Йти разом з нею кудись у справі – треба мати витримку.

Проте в професійному плані вона дуже відповідальна. До всіх своїх виступів – чи десь у сільському Будинку культури, чи в Німеччині, чи на сцені Палацу «Україна» – ставилась однаково. Другорядних концертів для неї не існувало, бо завжди віддавала свій голос і дарувала свою посмішку глядачам.

У нас були доброзичливі стосунки. Коли на музично-педагогічному факультеті працювали мій брат, його дружина і моя колишня дружина, це була родина, Одна родина, на той час велика. На жаль, ми не спілкувалися в останні роки. І я про це шкодую. Здавалося б, візьми телефон, набери, поцікався: «Як ти себе почуваєш?». Ні… І ми про це забуваємо, і влада не виявляє цікавість.

Коли ми дізнались, що її не стало… Це боляче… Але пам’ять – така річ, яку треба підживлювати. Треба зробити все можливе, щоб Раїса Валькевич з часом не перейшла в розряд незаслужено забутих талантів.

 

Заслужений артист України, керівник Одеського академічного ансамблю української музики, пісні та танцю «Чайка» Дмитро Притула:

– З Раїсою Андріївною Валькевич ми були колегами спершу по роботі в камерному оркестрі Кіровоградської філармонії під орудою Хілобокова, де вона була солісткою, а я в дуже юному віці розпочав свою фахову артистичну кар’єру, потім разом працювали на музпеді.

Отже, був 1980 рік. Раїса Андріївна створювала образ справжньої оперної діви, хоча репертуар в камерному оркестрі вона виконувала камерний (романси). Довгий час вона співпрацювала з камерним оркестром. І після, коли керівником став Наум Мойсеєвич Кочко, а потім Олександр Ткаченко. Паралельно вона була солісткою оркестру «Юність» Кіровоградського педінституту і ради профспілок області, керівником якого був Геннадій Бродський. Там вона виконувала народні та сучасні українські пісні. З цими двома колективами Раїса Андріївна була з виступами за кордоном. Я пам’ятаю, що з «Юністю» виїжджали до Польщі, а з камерним оркестром – до Німеччини.

На початку дев’яностих Раїса Андріївна разом з НАОНІ України під керівництвом Віктора Омеляновича Гуцала здійснила кілька фондових записів для Українського радіо.

Паралельно з виконавською роботою Раїса Андріївна працювала на музпедфакультеті Кіровоградського педінституту, викладачем з класу вокалу.

Безумовно, на рівні Кіровоградської області це була досить значна і помітна фігура у мистецькій сфері, яка зробила свій особистий внесок у розвиток музичного мистецтва області і міста.