Юрій Щербак: «Ми є свідки неймовірного історичного процесу»

14:12
2066
views

Востаннє в нашому обласному центрі Юрій Щербак був у 1989 році. Тоді кандидат у депутати Верховної Ради СРСР виступав перед великою аудиторією в БК імені Компанійця. Також він прийняв участь у велелюдному мітингу за закриття уранової шахти в Кіровограді (було й таке). Кому ж, як не Щербаку, було це робити?

Чи не першим у документальній повісті «Чорнобиль» Юрій Щербак розповів страшну правду про «зірку Полинь», яка впала на українську землю, – про аварію на ЧАЕС. Він вже на той час був знаним письменником і захисником довкілля. Недивно, що незабаром, після депутатства в Москві, він став першим міністром екології незалежної України, створив Партію зелених, потім був послом нашої держави в США, Мексиці, Канаді та Ізраїлі.

Сьогодні він голова Шевченківського комітету – вирішує, кому отримувати головну премію України – імені Шевченка. І він знову повернувся до літератури, хоча зарікався ще у 1991-му. У Кропивницькому, в педагогічному університеті Юрій Миколайович презентував дві свої нові книжки: «Зброя судного дня» та «Україна в епіцентрі світового шторму», розповів про своє бачення сьогодення.

– Мені дуже приємно бути в університеті імені Володимира Вин­ниченка, який відіграв велику роль у моїй письменницькій долі. Я навіть не знав, що такий прекрасний пам’ятник йому встановлено, бо в політичному плані він сьогодні не дуже популярний, як адепт соціалізму. Але ми не можемо ігнорувати його величезний внесок в українську літературу та українську політичну думку. Мабуть, не має українського політика чи політолога, який би не читав його «Відродження нації».

Про Винниченка. Перший твір я написав українською, в стилі Остапа Вишні, а потім ми з ним навіть жили в одному будинку (хто б міг повірити!). Потім в медінституті була дуже русифікована обстановка, і я писав російською, друкувався в журналі «Юность», «Литературной газете». А потім я свідомо повернувся до української. Однак було в мене питання – як писати міською українською мовою? В містах переважно говорили російською. І я почав передавати це непрямою мовою, у чому взяв приклад з Винниченка. Він писав прекрасну міську прозу й вирішив творчо це питання.

Я бачу тут, в університеті імені Винниченка, прекрасних дівчат, мужніх хлопців. Моя теорія така – за два покоління відбулося відродження генотипу українців – не було голодоморів, не було воєн, не було негативного відбору, коли кращих кидали в табори. Ви не можете себе бачити, а я дивлюся збоку й можу сказати, що серце радіє, коли я бачу студентів Острозької академії, Києво-Могилянської та тут у вас в Кропивницькому.

Я впевнений, що всі ми зараз перебуваємо в епіцентрі світового шторму, і весь світ дивиться на нас. Тому що на наших східних рубежах йде битва за Європу. Іде війна не бомбами, а війна за душі людей. Працюючи над книгами, я змушений був читати дуже багато російських текстів, які представляють імперсько-нацистсько-гітлерівсько-путінське мислення сьогоднішньої Росії. Це не дуже приємне читання. Відчуваєш себе пацієнтом психіатричної клініки. Я багато цитую це у книзі. Я навмисно не перекладав їх українською, бо вважаю це за завелику честь ці нацистські тексти перекладати. Вони звучать настільки унікально шовіністично! Цей бундючний тон, який склався ще 300 років тому, він сьогодні помножений гігантською пропагандистською машиною і обрушився на голови росіян, він призвів до того, що 76 відсотків росіян ненавидять Україну, причому незрозуміло за що, просто їм так сказали по зомбоящику.

Недавно я був разом з Володимиром Панченком (він приїхав разом із Щербаком.- Авт.) у Президента, ми розмовляли дві години. Були в якості представників ініціативи «1 грудня», куди входить інтелектуальна еліта країни. Ми представили Президенту наше бачення того, що відбувається. Зустріч була не публічною, тому абсолютно відвертою. І ми всі зійшлися на думці, що проти нас йде жорстока війна. На винищення українського народу.

Йдеться не просто про те, аби відібрати Крим та уславити Путіна як «собіратєля земель русских». Справа в тому, що він виголосив такий слоган: «росіяни та українці – один народ, не існує української мови, культури, літератури». Начебто Росія, Україна, Білорусь та частина Казахстану є «руський мір», вони ще хочуть там бачити Болгарію та Сербію. Я днями читав книжку доволі талановитих авторів, у якій вони розписують усі радощі руського міра. Вони так неймовірно самозахоплено брешуть, наприклад, що Росія ніколи ніяких народів не пригноблювала, а навпаки. Я просто процитую звідти: «На Украине расположены стратегически важные ресурсы, без которых немыслимо развитие регионов Центральной России. Утрата этих регионов невосполнима. Целостность Украины невозможна для русских и русского мира. Ликвидация Украины в нынешнем составе в нынешних условиях была бы благом для русских». Запам’ятайте це.

Коли я чую: скільки можна воювати, хай вже Крим та Донбас будуть у Путіна, – то кажу: люди добрі! Згадайте, як Гітлеру колись віддали спочатку невелику частину Чехословаччини, де жили німці, потім він захопив усю цю квітучу країну та залив її кров’ю. Те саме зробить і Путін!

-Як ви оцінюєте роботу нинішнього уряду?

– Уряди приходять і уходять, народ залишається. Не гірший і не кращий, такий, який є і, може, навіть потрібен сьогодні. Я скажу інше. Скільки політиків кричать зараз «все пропало!», «все рушиться!», «все розікрали!», то це не так. Так, крадуть. Так, багато недосконалого, та все одно ми просуваємося. Ви подивіться навколо, на своє місто. Я давно не був у вашому місті, та бачу, як воно змінилося. Я їхав потягом до вас і роздивлявся навкруги. Їду й думаю: я вже не розумію, в Канаді я чи в Україні? Неймовірна кількість західних авто, не менше, ніж там. Неймовірна кількість нових будівель у західному стилі. Коли живеш серед цього, не помічаєш. Приходять нові люди, та це повільний процес.

Уряд робить, що може. Я не вірю, що він зробить ті п’ять базових реформ, про які кажуть, я лікар, тому про медицину скажу. За 20 років мільйони гривень витрачено на поїздки наших чиновників тільки до Канади переймати досвід. Нічого не впровадили! Інші реформи надскладні, і один уряд цього не зробить. Але кожен уряд щось додає. Нові уряди після революції теж не найкращі. Однак порівнювати з урядами Януковича їх просто неможливо, в них вже інший, набагато вищий рівень. То були бандити, які захопили країну у центрі Європи. Ці вже бояться – а що буде, якщо новий майдан збереться?

– Як ви вважаєте як дипломат з великим досвідом – Україну вже сприймають у світі не лише як кордон з Росією?

– Ви не уявляєте кількість преси, присвяченої Україні! Москва вся живе новинами з України, здається, в Києві трамвай зіткнеться з маршруткою,- в них новина №1. Та це в них паранойя. А вся серйозна політична еліта Америки, Канади, Європи пильно приглядається до нас. Посольства працюють як ніколи, уряди знають, що в нас відбувається. Стежать за нами. Бо в нас зараз відбувається неймовірний політичний експеримент! Україна віками була прив’язана до візантійського московського православного світу. Вихід із цього цивілізаційного простору – неймовірна подія історичного масштабу! Історія твориться на наших очах. Якщо програємо – будуть в нас концтабори, заслання на Північ… Ми не побудуємо стіну імені Яценюка, але вже ніколи не будемо такими, як раніше.

– Ваше ставлення до ООН? Чому вона така беззуба? Чому не всі члени визнають Голодомор, війну на сході?

– ООН – це плід Другої світової війни, яка давно закінчилася, та холодної війни, яка давно закінчилася. Ми живемо в новій дійсності, і ООН не відповідає новим реаліям. Те, що Росія витворяє на засіданнях Ради безпеки, – це повна ганьба. Щоразу вето. Єдиний спосіб подолати вето – це перенести питання на засідання Генеральної асамблеї ООН. І нагадаю вам – на засіданні Генасамблеї сто країн підтримали єдність України й засудили захоплення Криму, лише десяток сателітів Росії проголосували за російський варіант резолюції.

Питання реформування ООН дуже серйозно стоїть у світі, та Росія не дозволить, бо це право вето рятує її від дуже серйозних наслідків.

– Коли ви працювали послом у різних країнах, в наших посольствах працювали спецслужби?

– Багато дуже знати хочете! Посольства усіх країн насправді – це розвідувальні органи, які ведуть розвідку дозволеними легальними засобами. Кожен дипломат є розвідником. Так, в нас були представники СБУ, представники військової розвідки, які гризлися поміж собою та бігали до мене як посла жалітися. Все в нас є, як в кожній нормальній країні, тільки якість ще не дуже висока.

– Ваша думка про Мінські угоди?

– Я вигадав таке поняття як «ген смерті». Так він закладений в ці угоди. Вони не можуть бути виконані, навіть виходячи із самого їх сенсу. Це щось на кшталт відомого прикладу з курсу логіки: «Олександр Македонський є сином бездітних батьків». Такі протиріччя закладені в цей «документ». І найголовніше, що в ньому немає Росії як учасника процесу. Без цього ці угоди не мають ніякої ваги. Однак свого часу, коли на шляху до Києва залишалася єдина боєздатна українська частина й російські танки могли за день бути на Хрещатику, ці угоди допомогли нам виграти час. Ось і усе.

Фото Олега Шрамка, «УЦ»