Безводье у воды

Вот скажите, что делать, если в доме нет воды? Совсем нет! Именно с такой проблемой столкнулись жители села Зализничное, что находится в Ольшанском районе. А ведь найти выход можно. И достаточно легко.

Мы связались с жителем этого села Виктором Патовским и попросили его рассказать историю «безводья» села Зализничного:

– Этим летом воды в колодцах стало очень мало. Наше село находится на высшей точке всей Кировоградской области. Вода в колодцах начала исчезать три года назад. Сначала люди углубляли колодцы, но в этом году от этого уже нет никакого толка. А рядом с нами находится железнодорожная станция, где еще в советские времена пробурили скважину в 120 метров глубиной. Геологическая разведка показала еще тогда, что воды хватит не только на наше село, но и на соседние. Вот мы и хотим, чтоб сельсовет провел работы по очистке этой скважины и построил водопровод до села. Деньги на это есть: недавно сельсовет продал большое здание в нашем селе, получив за это больше двух с половиной миллионов гривен. Но сельсовет не хочет этого делать. Вместо расчистки старой и проверенной скважины они хотят бурить новую, возле детского садика. Эта скважина будет стоить около 300 тысяч гривен, но ведь неизвестно, есть ли там вообще вода. Объясняют это тем, что не могут взять старую скважину на баланс, что для этого нужно ждать больше года.

– Виктор Николаевич, а в селе вообще есть водопровод?

– Нет и никогда не было. Но мы согласны проложить разводку по домам за свой счет. Если восстановить старую скважину, то можно быстро построить магистраль, а от нее запитать водой село. Этого водопровода нужно проложить чуть больше трех километров. Деньги на это есть, желания у сельсовета нет.

18 августа, с 6 часов утра, жители села перекрыли центральную дорогу райцентра через мост на реке Синюха. Около двух часов участники акции непрестанно ходили по пешеходному переходу у реки, не пропуская машины на левый берег. После пикета они встретились с представителями властей, которые пообещали в скором времени обеспечить село водой.

Почему эту проблему не удалось решить без громких протестов, мы решили узнать у главы сельсовета Владимира Миколюка.

– Володимире Миколайовичу, опишіть ситуацію в селі Залізничному з вашої точки зору. Чому треба будувати нову свердловину? Чому швидко не можна відновити стару?

– У 2016 році ми вирішили зробити свердловину в селі, щоб забезпечити в першу чергу дитячий садочок. Але з обов’язковим виведенням води до села. Тоді ж підписали договір про наміри з будівництва всіх необхідних споруд із Кіровоградською філією інституту «Дніпродіпроводгосп». Це проектна організація, яка займається пошуком води та будівництвом свердловин. Але на сходці села люди виступили проти такого рішення. Вони хочуть відновити свердловину, що знаходиться в трьох кілометрах від села і якою вже двадцять років ніхто не користується. Але з нею є ще одна біда: вона нікому не належить. Раніше то була власність, здається, райспоживспілки, але зараз її не існує, як і документів на цю свердловину. То ж, відповідно до діючого законодавства, ми можемо її взяти на баланс за певною процедурою. Треба дати оголошення в газети, потім рік чекати претендентів на це майно, потім через суд взяти на баланс. Якщо не виконати ці процедури, то це буде самозахоплення. А без прийняття на наш баланс цієї свердловини ми не маємо права витрачати на її відновлення кошти. Але люди цього не хочуть знати, не слухають нас. Їм треба все і зараз. Але ж це буде порушенням закону!

– А що ви пропонуєте робити? Як вирішити це питання?

– На сесії ми вже прийняли рішення про взяття на облік цього безхозного майна. Тобто бажання мешканців ми будемо виконувати обов’язково. Хоча це й не вигідно, але бажання громади – закон. Якби ми побудували нову свердловину прямо в селі, то з усіма прибудовами та водонапірною баштою вона б обійшлася нам приблизно в 700 тисяч гривень.

Прикро те, що договір на буріння нової свердловини був підписаний ще в квітні. Одночасно з нами такий самий договір підписали й в сусідній сільській раді. Так вони воду вже п’ють, а ми ще чекаємо! Ну що ж, витрачати час не будемо: розробляємо проект, будемо будувати потрібні споруди та сам водогін.

Але є ще одна проблема: я особисто обійшов близько тридцяти будинків села Залізничного. З них тільки у вісімнадцяти люди сказали, що готові прокласти водовід у себе вдома! У найкращому випадку з 93 будинків прокладуть внутрішню мережу тільки 60. Але ж за воду треба платити! Це не просто – свердловину викопав, і вода пішла. Треба створювати комунальне підприємство, треба обслуговуючий персонал, треба платити за електроенергію на насоси, треба шукати спеціалістів або навчати їх, треба в кінці кінців зарплату цим людям платити. Як вирішувати це питання?

В общем, ситуация с водой в селе остается напряженной. Возможно, всем участникам истории следовало бы прислушиваться и вникать в доводы противоположной стороны? А еще лучше – решить проблему сообща.