Осінь, почався новий політичний сезон. Одним із перших у Кропивницький приїхав лідер «Руху нових сил» Міхеіл Саакашвілі.
Близько п’ятої вечора одинадцятого жовтня на площі Героїв Майдану в обласному центрі кучкуються прихильники опального грузинсько-українського політика. Кілька партійних прапорів, державні стяги, колонки і мікрофон – усе традиційно для регіональних зустрічей. З динаміків лунає «Океан Ельзи».
Своїми спостереженнями про Михеіла Саакашвілі поділилася польська журналістка Кайя Путо: Семь вещей, которые я узнала о Михаиле Саакашвили в поездке по Польше
Для довідки, якщо хтось не знає. Міхеіл Саакашвілі – президент Грузії з 25 січня 2004-го по 25 листопада 2007 року і з 20 січня 2008-го по 17 листопада 2013-го, голова партії «Єдиний Національний Рух», один з лідерів «Революції троянд», в результаті якої відсторонили від влади Едуарда Шеварднадзе.
26 травня 2015 року став громадянином України. З 30 травня 2015 року до 9 листопада 2016-го був головою Одеської ОДА. 26 липня 2017-го його позбавили громадянства України – нібито через недостовірні дані, наведені при отриманні жовто-блакитного паспорта. Саакашвілі вважає, що це зробили незаконно.
10 вересня Саакашвілі прибув до України з Польщі, фактично прорвавшись з кількома народними депутатами через державний кордон у пункті пропуску «Шегині».
Нацполіція відкрила провадження щодо прориву держкордону Саакашвілі та депутатами за двома статтями – про незаконний перетин державного кордону України й опір правоохоронцям. Утім, це зовсім не заважає Міхеілу Ніколозовичу їздити країною й збирати мітинги. Навіть допомагає, адже завжди цікавіше подивитися на людину, яку наче й переслідують, але вона знаходить у собі сміливість прибути до своїх прихильників. Жертва режиму, котра вперто не здається.
Однак повернімося до Кропивницького. На годиннику – 17:30, саме на цей час анонсували прибуття головної персони вечора. Саакашвілі, втім, поки немає. Тоді о 17:40 слово бере ведуча.
– Ми всі зібралися на зустріч з непересічною особистістю, президентом Грузії та громадянином України Михеілом Саакашвілі, – говорить вона.
З правдивого у цих словах – лише «непересічна особистість», тут не посперечаєшся. Ніяк не президент Грузії (вже не президент) і не громадянин України (як би там не було, однак громадянства його позбавили), але то таке.
– Він уже в Кропивницькому, добирається до нашого майдану, – продовжує тим часом дівчина. І починає зачитувати уривки з автобіографічної книги політика: про російські війська у Грузії, реформи там же тощо.
Поки всі чекають на Саакашвілі, стає шкода його родичів. «Я особисто стежив за тим, щоб ніхто з моїх рідних, друзів чи навіть однокласників не досяг успіхів, – лунає над площею чергова цитата з книги. – Якби хтось із них у часи мого правління став успішним – це вже було б корупцією». Про те, що можна розбагатіти чи прославитись самотужки, без допомоги керівника держави, ведуча не сповіщає. Може, автор і думки такої не допускав?
Хвилин за десять до шостої мікрофон віддають місцевому активісту, голові благодійного фонду Олександру Остапову. Той починає пояснювати, чому він приєднався до «Руху нових сил», але його раптом перебивають оплесками на якійсь незначній фразі. Остапов спантеличено змовкає. З боку вулиці Дворцової в супроводі кількох людей – напевно, охоронців – на площу виходить герой вечора.
– Та виступай, – каже Саакашвілі активісту і йде просто у натовп. Селфі, рукостискання, жарти. Люди юрмляться довкола політика, над головами літає дрон. Свій серед своїх – ідеальна картинка для зйомки. Фоном звучить Остапов.
Потім слово беруть інші прихильники Саакашвілі. Серед них – і ті, кого вже бачили на стількох мітингах, що й перерахувати складно. Політика – вона така, часто незрозуміла, а людська доля – непередбачувана. Хтозна, куди їх ще життя закине…
Зрештою, говорить екс-президент Грузії. «Треба всіх чиновників розігнати, а корупціонерів посадити», «ми наче йдемо до Європи, але хіба в нас життя нині європейське?», «вчителі в Грузії, коли я був президентом, заробляли по тисячі доларів», «влада вас не любить» – він прекрасно розуміє, що хочуть почути люди. Складно заперечити твердження на кшталт «жити треба краще». Ясно, що треба. І зарплати більші хочемо, й пенсії, європейський підхід до правосуддя і ще багато чого. Як цього досягти?
Невдовзі мітинг перетворюється на міні-брифінг. Ведуча дає мікрофон тим, хто хоче спитати що-небудь у Саакашвілі. Майже безпрограшна тактика для досвідченого політика: шансів на те, що хтось із пересічних людей зуміє його перемогти в дискусії, – один із мільйона.
Важко сперечатися, коли тобі довірливо і водночас безапеляційно заявляють: «Усі ж знають, та і вчені довели, що слони живуть у норах». Може, і правда, якщо всі в курсі? Та і вчені ж… Саакашвілі про фауну мовчить, проте залюбки використовує цей прийом: «Як відомо, чиновники беруть хабарі…», «не секрет, що корупція – всюди…» Хабарі беруть не всі чиновники, деяким просто немає за що їх давати, однак після категоричного ствердження про це думається вже менше.
Наостанок – заклик прибути до Києва сімнадцятого жовтня (там Михеіл Саакашвілі планує всеукраїнську акцію) і спільне фото під акомпанемент державного гімну. Show must go on – але вже в іншому місті.
Андрій Лисенко, «УЦ»
Благодійний бал краси та грації