Єлисаветград – 1921: перший мирний рік

Ми закінчуємо цикл статей про наше місто в 1917-1921 роках. У 1922 році буде створено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого увійде й УСРР. Але поки що Україна де-юре залишається незалежною республікою під червоним прапором.

Війна для містян вже скінчилася. Десь ще залишалася армія Нестора Махна, проте вже не така велика і не така потужна. Існував ще Холодний Яр, але до кінця 1921 року український повстанський рух теж буде ліквідовано. У нашому краї 1921 рік запам’ятався голодом, церковним розколом і надіями на нормальне життя.

Голод 1921-1923

Здавалося б, війна нарешті скінчилася, політика воєнного комунізму скасована, ліквідовано продрозверстку, X з’їзд РКП(б) прийняв НЕП. І саме в цей час починається голод – не тільки на Поволжі, але й в Україні.

– Треба чітко розуміти різницю між подіями 1921-23 і 1932-33 років, – каже кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко. – Чому в 1921 році голод, а в 1933-му Голодомор? Тому що у двадцятих роках з голодом боролися, а в 1933-му людей просто вбивали голодом.

Дослідженням голоду в цей період займався відомий краєзнавець Іван Петренко. Він наводить таку статистику по місту Єлисаветграду: 27 тисяч городян, з яких 12,5 тисяч дітей голодували (в 1920 р. всього в місті було 77 тисяч мешканців), щоденно голодною смертю помирали сотні людей.

– Війна скінчилася, введено НЕП – і раптом голод, чому?

– Насправді в Україну НЕП прийшов на рік пізніше. І продподаток, який тоді ввели, майже дорівнював продрозкладці. Додайте до цього неврожаї, село, знесилене за роки війни, політики воєнного комунізму, австро-німецької окупації. Деякі дослідники цього періоду, наприклад, Станіслав Кульчицький, вважають, що й голод 1921 року був створений більшовиками штучно. З ним згодні далеко не всі історики.

Але всі визнають той факт, що більшовикам ця ситуація була на руку, і вони нею скористалися. По-перше, змучене голодом село вже не могло підтримувати повстанців так, як раніше, й це знесилило повстанський рух. По-друге, більшовики використали голод для того, щоб грабувати храми й водночас підривати довіру населення до церкви.

Під час голоду в Єлисаветграді діяли великі міжнародні організації. Це ARA – Американська адміністрація допомоги та норвезька місія Нансена. Вони налагодили поставку сюди продуктів харчування, відкрили їдальні в Єлисаветграді та інших містах повіту. ARA в Єлисаветградському повіті щоденно годувала 26 тисяч дітей ті 20 тисяч дорослих!

Церковні цінності для голодуючих Поволжя

– Голод 1921 року стає ще й приводом для масового пограбування храмів. Офіційно церковні цінності вилучають на користь голодуючих, – каже історик.

– Так, я пам’ятаю оповідання нашого земляка Івана Микитенка «З гарячих днів», де описано, як він особисто вилучав золото в церквах. Там йдеться про те, як священик довго вагався, але потім виніс золоті речі, завернуті в оксамит: «Раз люди голодують, то ось, беріть».

– Було й таке. Спочатку священиків зобов’язали самих описати майно церков і передати його владі. Але не всі погоджувалися. Десь і священики, і прихожани чинили опір. Цінності все одно потім відбирали, але цей опір використовували задля зменшення авторитету церкви: люди помирають від голоду, а церква жирує на купах золота та не хоче ділитися… Ви, мабуть, пам’ятаєте зі шкільного курсу історії, що Ленін здав свою золоту медаль на користь голодуючих Поволжя. Скільки там було золота в тій медалі? Але більшовики використали цей факт: Ленін своє золото здав, а церква відмовляється.

У цей же час у церкви починають відбирати право реєструвати народ­ження, шлюби та смерті. Це робилося для того, щоб мінімізувати роль церкви в житті людей. Окремим наказом церкви позбавили право на огорожу! Звичайно, це теж викликало опір у духовенства.

Починається церковний розкол. Патріарх Тихон категорично виступив проти влади більшовиків. Деякі ж священики та віряни вважали, що краще жити в мирі з державою. Виникла так звана Жива церква, або «обновлєнци», – церква, яка діяла за підтримки ГПУ. У тому ж 1921 році в Єлисаветграді з’явилися Українська Автокефальна Православна церква – УАПЦ.

– З українською церквою зрозуміло. Але як може церква діяти за підтримки більшовиків, якщо атеїзм – один із їхніх основних постулатів?

– Таким чином більшовики реалізують принцип «Розділяй і володарюй». Не можна ж декретом змінити світогляд людей. Тому більшовики певний час дуже вміло використовували ці розколи, різні церковні течії. А потім, вже розділивши, знищували їх. Яка була доля УАПЦ? Вона була ліквідована в 1930 році. Так само була ліквідована й «Жива церква». Канонічна церква до того часу дуже сильно ослаблена… Це був тривалий і складний процес. Деякі священики готові були йти на смерть за свої переконання й шли, й помирали. Опір церкви було зламано тільки в тридцятих роках, але розпочався цей процес саме в 1921-му.

У 1922 р. закрили церкву «Червоного хреста» в Єлисаветграді, в 1921-му було ліквідовано церкву в колишньому Єлисаветградському кавалерійському училищі.

Єлисаветградський «Союз меча і орала»

Юрій Митрофаненко розповідає, що хоча в УСРР був нарешті «поганий мир», якій, як ми знаємо, кращий за хорошу війну, у те, що більшовики утримаються при владі вірили далеко не всі. Більшість людей, втомлені війною, вже згодні були на будь-яку владу. Тим більше що Нова економічна політика була суттєвою поступкою з боку більшовиків: селянам дозволили торгувати своєю продукцією, в місті почали з’являтися приватні підприємства і т.п. Дехто навіть трактував НЕП як поразку більшовиків у війні з селянством.

Але значна частина людей при цьому вважала більшовиків тимчасовою владою.

– Євген Чикаленко, який певний час жив і вчився в Єлисаветграді, писав, що більшовики не можуть на Україні довго протриматися, тому що вони нищать приватну власність, а українці за своїми інстинктами не общинники, вони приватні власники, – каже історик. – Так би воно, можливо, й було б, якби не застосування потужного репресивного апарату.

У 1921 році в Єлисаветграді створюються підпільні організації, які готують повстання проти більшовиків.

Одна з таких організацій – «Комитет по борьбе с большевизмом». Дуже добре її описав Федір Шепель у книзі «Ніхто не хотів помирати». Потім з’ясувалося, що це була спецоперація особливого відділу Першої кінної армії. Операція була настільки таємна, що особливий відділ не повідомив про неї навіть місцеву ЧК, за що, до речі, потім поплатився. Створили організацію працівники особливого відділу Пет­ров і Тихонов, а записалися до неї реальні противники радянської влади в місті. Вони почали розробляти план антибільшовицького повстання, обрали «народних мерів», «народних губернаторів», розподілили між собою всі портфелі… Щодо ідеології «Комітету», то пізніше писали: «Організація мала контрреволюційний характер невизначеного напрямку. Жоден з членів комітету не знав його платформи».

Коли організацію викрили, учасники «Комітету» отримали покарання різної важкості – від легких покарань до концтабору та розстрілу. Символічно, що ЧК покарала також Петрова і Тихонова з поясненням «за ряд неправильних действий».

До речі, цікаві документи знайшов в архіві Володимир Босько – це переписка між ЧК та установами міста Єлисаветграда. ЧК вимагала подавати звіти виключно російською мовою. Для нас це дуже цікавий момент. Радянського Союзу ще немає, є УСРР і офіційна мова в ній українська. Але в єлисаветградській ЧК немає людей, які її розуміють! Ми вже говорили, що в ЧК було мало українців, натомість росіян, латишів, євреїв було багато. Проте це не національне питання – я б хотів це підкреслити. Місцеві росіяни та євреї чудово розуміли українську мову. Згадаємо, що в родині Троцького (Бронштейн) розмовляли українською мовою. Та й ті, хто розмовляв на російській чи на ідиші, чудово розуміли українську. Тобто тут мова про те, що в ЧК працювали не місцеві люди, всі вони звідкись сюди приїхали…

Ще одна підпільна організація, яка діяла в місті в 1921 році, – «Народна помста», про яку писав краєзнавець Віталій Постолатій. Якщо «Комітет» мав «невизначений характер», то це вже була проукраїнська повстанська організація, яка мала зв’язки і з Холодним Яром, і зі штабом Симона Петлюри та Юрка Тютюнника, що був у Львові . Керівником цієї організації був Володимир Новицький.

Єлисаветградська «Народна помста» портфелів не ділила, вони чекали, поки в Україні вибухне постання під проводом УНР, щоб до нього приєднатися. Повстання таки розпочалося в тому ж 1921 році, але дуже пізно…

Єлисаветградська справа або «Заповіт»

– І тут ми повертаємося до ліквідації повстанського руху в Україні, – каже Митрофаненко. – Селяни вже не можуть підтримувати повстанців так, як раніше. І одночасно в серпні 1921 року більшовики оголошують амністію. Вони закликають повстанців скласти зброю, повернутися додому й обіцяють їх не карати. Це був дуже розумний крок більшовиків.

У серпні навіть холодноярці вийшли зі своїх землянок і повернулися в рідні села. Не всі, щоправда, але більша частина. У Холодному Ярі залишилися більше тридцяти загонів, їх називали «залишенцями».

Треба сказати, що більшовики вели дуже талановиту гру з повстанцями. І зіркою в цій грі був наш земляк Сергій Даниленко-Карін, уродженець села Високі Байраки, випускник Єлисаветградського земського реального училища, колишній УНР-івець, який став співробітником ЧК.

У 1921 році Карін під іменем студента Степана Черненка увійшов доєлисаветградської «Народної помсти» і скоро був призначений «начальником зв’язку оперативного району». У вересні 1921-го Володимир Новицький відправляє його до Львова, в штаб Петлюри, де він мав зробити доповідь. У петлюрівському штабі Карін дізнається всі подробиці про похід на Радянську Україну, який готує УНР.

– Цей похід, який дістав назву «Листопадовий рейд», чи «Другий зимовий похід», був приречений від початку, – каже Митрофаненко. – Три групи мали перейти кордон з Румунії і з Польщі в різних місцях, щоб потім зустрітися, а вже тут, в Україні, до них мали приєднатися повстанці. Цікаво, що дві з трьох груп очолювали знов-таки наші земляки: випускник Єлисаветградського кавалерійського училища Михайло Палій-Сидорянський та вже відомий нам Андрій Гулий-Гуленко. Третю групу очолював генерал армії УНР Юрко Тютюнник, який у 1919 р. теж перебував у Єлисаветі.

Похід груп був невдалим, очікуваного селянського повстання не відбулося. Другий Зимовий похід став останньою спробою армії УНР відкритим військовим шляхом здобути незалежність України…

Але були ще «залишенці» – ті тридцять з гаком загонів, які зосталися в Холодному Ярі, а також діяли в нашому краї. Юрій Митрофаненко каже, що операцію по остаточній ліквідації повстанського руху «Заповіт» організували саме єлисаветградські чекісти, її навіть називали «Елисаветградское дело».

Головну роль у цій операції зіграв колишній УНР-івець Петро Трохименко, якого, як і Даниленка-Каріна, завербувало ЧК. Трохименко, який дійсно мав зв’язки серед повстанців, видавав себе за організатора повстанського з’їзду, на який приїде з-за кордону сам генерал-хорунжий армії УНР Андрій Гулий-Гуленко. На з’їзд запросили тільки 38 отаманів, без вояків. Там, у Звенигородці, їх усіх і заарештували.

Як розповідає Юрій Митрофаненко, всі вони загинули одночасно – 9 лютого 1923 року, коли учинили бунт у лук’янівському СІЗО – захопили рушниці, набої і чотири години вели запеклий приречений бій…

– У 1921 році в Єлисаветграді також проходить націоналізація приватної власності, – продовжує розповідь історик. – Націоналізовано завод братів Ельворті (тоді він носив назву «Червона зоря»), лікарні Гольденберга, Вайсенберга. У тому ж 1921 році більшовики знищили всю незалежну пресу. Єдиним друкованим засобом масової інформації в повіті залишилися більшовицькі «Известия».

Але попри все, про що ми говорили, попри голод, пограбування церков, підпільні товариства, 1921 рік для міста Єлисаветграда був скоріше роком надії, ніж розчарування. Війна припинилася, НЕП давав надію на побудову соціалізму з людським обличчям. Розвивалася українська культурі. 1921 рік – це рік появи нових форм і стилів в літературі, нового модерного театру, кіно, розвитку живопису… Навіть значна кількість українських інтелігентів, які поїхали за кордон, у цей час повертається на Україну. Проте їхні надії виявилися марними…