Молоді голоси нашої філармонії

Ми звикли бачити артистів у «повній бойовій» – у гримі, в яскравих костюмах, в ефектних сценічних образах. А в житті вони – такі ж самі люди, зі своїми турботами й радощами. Як минуло літо-2018 для солістів Кіровоградської обласної філармонії Іванни Клоц, Тетяни Яковенко, Олександра Безая та які сюрпризи вони готують для нас цієї осені – далі в матеріалі.

Іванна Клоц: – Взагалі я – щаслива людина, тому що здійснилась моя мрія. У відпустці я підкорила вершину наших українських Карпат. На Говерлі я загадала бажання, щоб наша Україна була здоровою, щасливою, щоб нарешті закінчилась війна і ми голосно заспівали «Ще не вмерла Україна». Цей п’ятиденний похід Чорногірським хребтом Карпат був неперевершений. До сьогодні його згадую, передивляюсь фотографії – ті мандри залишаться в моїй пам’яті назавжди. Підкорити Говерлу було моєю мрією з дитинства, яка, на жаль, не до кінця здійснилась. Я хотіла піти в гори разом з татом Михайлом, але так вийшло, що за станом здоров’я він не зміг. За цю поїздку дякую своїй старшій сестрі Оксані. Вона – мій супутник по життю, допомагає мені з репертуаром, із вбранням, з нею я завжди раджусь, як маю виглядати на сцені. Можливо, гори так ваблять нас тому, що наші батьки родом із Західної України (Тернопільська область). Я майже кожне літо проводила там у горах.

Любов до Карпат я намагаюсь передати своїй донечці Анні-Марії. Я її обожнюю, це моє життя, моє щастя. Я вдячна Господу, що подарував мені саме таку гарну, вродливу, талановиту дитину. Вона більше вдалася в татка: Анна-Марія любить співати, але по-справжньому її ваблять танці (чоловік за спеціальністю хореограф, але зараз працює за кордоном). Донька танцює в «Конвалії», любить рух, взагалі з усіма легко знаходить спільну мову. Перший раз донька вийшла зі мною на сцену в чотири роки (ми тоді співали разом «Мамину сорочку») і так полюбила сцену, що, думаю, з неї буде творча людина.

Зараз у філармонії ми активно готуємось до відкриття сезону, яке відбудеться 24 жовтня, о 18:30. Хочемо показати нашому місту нове дівоче тріо «Дежавю» (Олена Колосюк, Віра Кузьменко і я). У репертуарі будуть і українські народні пісні, і сучасні зарубіжні. Сольно – це вже нудно. Хочеться і в дуеті, і в тріо себе показати, тому що ми – талановита розумна молодь. Ідея створення тріо, звичайно, належить нашому директору Миколі Івановичу Кравченку. Готує нас талановита Олена Фурманова, з якої можна й варто брати приклад.

Тетяна Яковенко: – У мене було дуже просте літо, але я щаслива. Їздила до своїх батьків, поралася на городі, копала картоплю, як і всі звичайні люди. Хоч я й живу в місті, але люблю, як лелека, повертатись до батьківського гнізда.

Народилася в селі Велика Виска Маловисківського району, за що дуже вдячна Богу. Саме там я зустріла свого вчителя-наставника Олександра Сергійовича Гусєва, який у принципі й привів мене до сьогоднішньої моєї професії. Уклін йому за те, що займався зі мною щодня після школи. Саме завдяки тій наполегливій праці мене ще на 3-му курсі університету помітили Антоніна Червінська та Микола Кравченко, коли шукали солістку в «Зоряни».

У моєму селі дуже красива природа. У дитинстві ми любили ходити на річку Вись. У цьому році влітку виповнилося 10 років після закінчення мною школи. Я була на зустрічі випускників, у рідній Великовисківській ЗОШ, сиділа у своєму класі за своєю партою. Відчуття були, ніби знов на хвильку повернулась у минуле. На стіні висіла дошка з великою кількістю фотопортретів. Виявилось, це так звана дошка пошани, на ній є всі видатні люди нашого села. Серед усіх фото я помітила й своє, мені стало надзвичайно приємно! Тепло поспілкувались з однокласниками, усі ділились своїми досягненнями. Я розповідала найдовше, бо всі хотіли в подробицях почути, в яких країнах я побувала, що бачила і як туди потрапила. А потрапила я туди завдяки філармонійним гастролям.

Оскільки я народилася в селі, народна пісня супроводжує мене по життю. Мабуть, це доля, що я прийшла саме в «Зоряни». У дитинстві теж співала народних пісень, брала участь у фестивалі «Калиновий спів», перемагала. Мій дідусь Володимир Головін теж співав. Казали «соловейко йде», коли він йшов з поля (тато Георгій Іванович у своїй молодості теж був музикантом – грав на бас-гітарі, мав свій колектив). Тепер соловейком в «Зорянах» називають вже мене.

У новому сезоні будуть сюр­призи, працюємо над новими оркестровками. Наш баяніст Олександр Калашник написав для мене пісню. Обробка вже готова, але ще треба дещо підчистити.

Олександр Безай: – Цього літа ми з моєю коханою дівчиною нарешті одружилися. Весілля проходило в дуже затишній атмосфері, було біля ста гостей. Серед них багато артистів, тому церемонія була схожою на великий концерт. Ми з Анастасією вже 6 років знаємо один одного, 5 років живемо разом, і кожного року хотіли одружитись, але бракувало то коштів, то можливостей, то події несприятливі. Але в цьому році 4 серпня ми одружилися. З Настею навчалися разом у музичній академії в Києві в одного педагога з вокалу – народного артиста України соліста Національної опери України Олександра Вострякова. Йому ми завдячуємо такими голосами, і завдяки йому ми й познайомились. У 2012 поїхали разом у Харків на конкурс «Алчевський дебют» – закрутилось, завертілось, і от тепер сім’я.

А ще влітку я став «Молодою людиною року – 2018» у галузі мистецтва у міському конкурсі. Крім того, 15 вересня до Дня міста мені вручили Подяку Міністерства культури України. Це висока нагорода для мене.

Зараз до відкриття сезону ми готуємо з камерним оркестром нові твори. Крім роботи у філармонії, я ще й викладаю академічний вокал у музичному коледжі. У мене в класі навчається 9 гарних дітей. Дуже хвилююсь, коли мої студенти випускаються. У цьому році моя випускниця Наталія Апостолова успішно вступила в Дніпропетровську музичну академію. Я стараюсь, щоб мої студенти були успішними в подальшому навчанні. Ми їздимо з ними на консультації, прослуховування, конкурси. Свого часу так опікувались мною Надія Іванівна Шост і Володимир Петрович Стратьєв, за що я їм безмежно вдячний. Як вдячний і директору музколеджу Ларисі Голіусовій. Цьогоріч я був у складі приймальної комісії музколеджу – на даний момент ми побили рекорд за кількістю людей на 1 курсі вокального відділу. Їх 12. І справа не в кількості, а в якості – це реально талановита молодь.

Фото Павла Волошина, «УЦ».