«Історичний календар» піде в історію?

Однією з найвизначніших подій наукового й літературного життя Кіровоградщини ось уже 14 років поспіль стає вихід у світ чергового тому «Історичного календаря Кіровоградщини» Володимира Боська, який багато хто вважає справжньою біографічною енциклопедією області. Але, оскільки проект складається вже майже з півтора десятка книжок, виникає запитання, яке театральний режисер із фільму «Бережися автомобіля» формулював так: «А чи не пора нам замахнутися на нашого, так би мовити, Вільяма Шекспіра», тобто на енциклопедію чи щось подібне? З цього запитання ми й розпочали розмову з Володимиром Боськом.

– Іншими словами, ви питаєте, чи не пора зупинитися? Що ж, ставилося питання й так.

– Як саме?

– Колись пропонувалося створити редакційну колегію видання, яку я назвав цензурним комітетом, щоб контролювати мою діяльність, яка, можливо, складалася б з бажаючих приєднатися до проекту. Але бути цензурованим я нізащо не погоджуся, тому й авторських календарів від Володимира Боська більше не буде. Можливо, таким чином намагаються взагалі усунути мене від справи?

– Це зараз відбувається?

– Ні, це було років із п’ять тому.

– А звідки таке бажання? У вас що, як кажуть, медом намазано, гонорари великі?

– На своїй роботі я як автор-упорядник календарів грошової винагороди не отримую. Здебільшого не платили й видавництва, так що тут інше.

– Бажання слави?

– Соромно казати, але здається, що це елементарна людська заздрість або образа, що не так написав чи когось включив чи не включив.

– І що, серйозні претензії по суті?

– Ну, це як на кого. Хтось висловлював незадоволення, що я написав статтю про німця Еріха Хартмана, найуспішнішого аса Другої світової, який воював і збивав радянські літаки в небі Кіровограда. Націоналістів дратує включення в календар євреїв, російських імператорів чи діячів тих часів. Інші – воліли б не бачити в календарі націоналістів. Незадоволених багато. Одним словом, не догодив, здається, нікому.

– Ну, це ви, мабуть, дарма. Задоволених набагато більше, що й доводить кількість видань.

– Можливо. Взагалі-то уважні читачі помітили, що у відборі персоналій для календаря я намагаюся бути максимально об’єктивним, хоча календарі – авторські, тобто за визначенням – суб’єктивні. У мене існує, якщо так можна сказати, паритетне представництво. Просто намагаюсь якомога ширше представити всі історичні періоди та видатні постаті, які мають відношення до нашого краю.

– Але ж якесь надзавдання, генеральна ідея проекту існує? Як він виник?

– Якщо не помиляюсь, ще в 1990 році мені на очі потрапив приголомшливий висновок: «Жодне повітове місто Російської імперії наприкінці XIX – початку XX століття не дало світові такої кількості видатних особистостей, як Єлисаветград». Саме видатні постаті й є своєрідною фішкою нашого краю! Мені, якщо перефразувати митника Верещагіна з «Білого сонця пустелі», «За Єлисаветград прикро», бо це було одне з найперспективніших міст півдня імперії. Була навіть думка створити замість Херсонської губернії Єлисаветградську. Але ж не лише Єлисаветград, адже видатні чи відомі постаті жили і в Зінов’євську, і в Кірово – Кіровограді, є вони і в Кропивницькому. Знаєте, працюючи в архівах, я зробив, можна сказати, головне відкриття: історія цього міста – «терра інкогніта» як для його мешканців, так і для усієї України.

– І як все почалося?

– Перевіряючи думку про найбільшу кількість видатних постатей, я працював у архівах і бібліотеках, збираючи дані, і переписував від руки все, що знаходив цікавого. Тоді я не знав ні комп’ютера, ні Інтернету, що сьогодні виглядає дивно, але й таким чином я зібрав відомості не менш як про тисячу персон. Так у 2004 році з’явилася книга «Визначні постаті Степової Еллади». Нині я навіть соромлюся її.

– Багато помилок?

– За ту книжку соромно, бо зроблена по старому, без використання новітніх технологій збору та обробки інформації. А помилки – прикро, але так, трапляються. Скоріше це описки в датах. Проте модель проекту така, що кожні п’ять років її можна виправити, бо в книжках відображені постаті в прив’язці до ювілейних дат.

– А все-таки, що визначальне в підборі «героїв»? Як довго триває збір інформації?

– «Денно і нощно»(усміхається. - Авт.). Інформацію шукаю в Інтернеті, довго аналізую, шукаю якусь «родзинку» у біографії людини й лише коли знаходжу, починаю працювати над нарисом чи розвідкою. Але не Інтернетом одним живе дослідник, багато працюю і в архівах. Уникаю академізму, намагаюся якось «оживити» біографію.

– А про Володимира Боська є стаття в «Історичному календарі»? Скільки всього персоналій?

– Вийшло 14 книг, у яких відомості не менш як про три тисячі видатних особистостей та 250 ексклюзивних статей про їхні дивовижні долі. Володимира Боська серед них немає. Себе я не включаю. Незручно.

– Чи немає відчуття недовершеності роботи в плані недостатнього використання в середній школі, у районах?

– Як сказати? У районні бібліотеки надходить по одному примірнику календаря. Що з шкільними бібліотеками – я не знаю. Я даю згоду на розповсюдження електронних версій. Хотілося, щоб виданням ширше користувалися не лише учні чи громадськість. Знаєте, я бачу, що практично кожний район області міг би мати свій календар, свій, так би мовити, Пантеон для популяризації видатних земляків. Навіть офіційні сайти райдержадміністрацій у цьому плані надзвичайно консервативні. Це напрямок, у якому можна працювати.

– Будемо сподіватися, що вас почують, а нас – прочитають. А що далі?

– Напевне, 15-й випуск «Історичного календаря на 2020 рік», якщо вдасться його підготувати, буде завершальним. Надалі мрію про серію книг, передусім про видатних художників-земляків, які стали класиками французького, американського, німецького чи ізраїльського образотворчого мистецтва. Маю бажання дослідити та підготувати книгу про революційні події 1917 року, тоді стане зрозумілим, чому саме Єлисаветград став «колискою світової революції».

– Сенсації тільки починаються?!

– Хотілося б видати спочатку хоча б ці дві книжки. Слава богу, що працює обласна програма книговидання та книгорозповсюдження. А там – побачимо.