Вулиці Єлисаветграда – Кіровограда

Укотре доводиться переконатися, наскільки все-таки недосконала та коротка людська пам’ять, навіть у тих, можна сказати, фундаментальних випадках, коли вона повинна зберігатися впродовж життя не лише однієї людини, а цілих поколінь.

Мова йде про міський ландшафт, тобто будинки, архітектуру, розташування пам’яток історії та культури, діяльність підприємств і організацій, парки та сквери, назви вулиць і таке інше. Дивно, але все це зникає з нашої пам’яті незрозуміло швидко впродовж навіть не десятирічь, а років. Навіть старожили часто не можуть пригадати або дійти згоди в питанні, який будинок стояв ось на цьому місці зовсім недавно, якихось 20-30 років тому. Тим більшої ваги набувають роботи краєзнавців та істориків, які намагаються допомогти нам не забути, не втратити минуле наших міст, а разом і наше власне минуле. Бо будівлі чи вулиці, як і люди, живуть доти, доки про них житиме пам’ять.

Справжнім подарунком для любителів історії міста стала чергова книга Олександра Жосана з серії «Міський архітектурний ландшафт» з досить довгою назвою «Вулиці Єлисаветграда – Зінов’євська – Кірово – Кіровограда в першій половині 20-го сторіччя». Стиль книжки, виданої за сприяння Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, зазначено як історичний нарис, але на літературний твір вона не схожа, наприклад, як можна вважати зразком вишуканого стилю вступну фразу: «Історичні нариси виконують важливу роль у науково-дослідницькій діяльності та науково-методичній роботі в сучасній системі освіти України»? Отже, за браком чисто літературно-мистецької складової це все-таки більше дослідження науково-пізнавального характеру, наповнене цікавими фактами, оригінальними документами, рідкісними ілюстраціями, одних фото маємо більше 250-ти!

Власне, назва навіть заінтригувала, оскільки задекларувала подорож, яку кілька років тому вже здійснив краєзнавець і журналіст Юрій Матівос у своїй книжці «Вулицями рідного міста». Тому була цікава нова інтерпретація відомої теми, і потрібно сказати, що подорож з Олександром Жосаном таки відбулася, проте скоріше не вулицями, а районами міста, часовими відрізками, особливостями розвит­ку окремих напрямків міського господарства тощо. Книжка містить велику кількість інформації не лише для людей, «повернутих» на історії, але й просто мешканців, для яких рідна вулиця чи район відкриватиме свої таємниці на кожній сторінці чи фотографії, значна частина яких публікується вперше. Можливо, варто було давати в підписах під фото всі назви, які носила вулиця в різні періоди своєї історії, щоб постійно не повертатися до таблиць із старими та новими назвами, які теж вміщено в книзі? Зате назви вулиць, які, мабуть, уперше так широко подані на сторінках видання, відкривають нам багато цікавого та навіть несподіваного. Завдяки опублікованим оголошенням кінця 50-х років минулого століття ми дізнаємося, що декомунізація, яка так важко йде сьогодні, фактично почалася ще в ті, наскрізь комуністичні часи. Тоді з назв вулиць несподівано зникли імена таких партійних вождів і діячів, як маршали Ворошилов і Конєв, академік Лисенко або письменник Шолохов чи полярник Папанін, натомість з’явилися вулиці Миру, Перемоги або й Карпатська. Дивні діла твої, Господи…

Запропонований нам історичний нарис містить дані про безліч давно забутих, а значить, практично врятованих від остаточного забуття об’єктів, таких, як малі архітектурні форми. Це павільйони, будки, колодязі, кіоски. Між іншим, завдяки фото ми тепер знаємо, що колись вуличні водорозбірні колонки в Кіровограді знаходилися не просто неба, а в спеціальних будках, і це не для гігієни чи охорони, а для… збирання плати за набране відро води. Взагалі, практично кожне фото чи наведений факт може стати джерелом окремого дослідження, не кажучи вже про звичайне занурення в спогади. Таємниць на сторінках книги безліч, наприклад, хто пам’ятає, що в Кіровограді було аж три пам’ятника Сталіну, але лише провулок його ж імені? Чому в Кіровограді лише провулок присвятили вождю всього та всіх? Автор припускає, що це могло бути актом дрібної помсти з боку таємних прихильників партійного функціонера Зінов’єва, якого знищили за наказом Сталіна. Могло бути й таке, бо Зінов’єв таки корінний мешканець міста, земляк, будинок якого зберігся до наших часів.

Цінність книги полягає й у глибокому та, мабуть, першому дослідженні такої теми, як міське транспортне сполучення, відображене у фотографіях, графіках чи розкладах руху та копіях проїздних документів. Можна сказати, що ми маємо окреме дослідження історії розвитку трамвайно-тролейбусної та автобусно-таксомоторної справи, і це теж повертає до життя давно забуті вулиці, зупинки та маршрути. Між іншим, на початку 1930-х років трамваєм можна було дістатися від Укркіншколи до Кооптаху всього за 10 копійок. Справа навіть не у вартості, а в тому, які назви виринають зі сторінок книжки, бо тепер ми знаємо їх як птахокомбінат та Кавалерійське училище, і таких відкриттів чи нагадувань тут безліч.

Книга розійдеться по бібліотеках і навчальних закладах, хоча перший тираж не те що обмежений, а просто мізерний – усього сто примірників. Але паралельно з друком вона вже розповсюджується в мережі Інтернет, і це справді великий крок до читача. Це, звичайно, прогрес, але й видання на паперових носіях заслуговує на те, щоб стати чимось більшим, ніж бути посібником «для зміцнення знань і розвитку дослідницьких умінь учасників освітнього процесу». Мова йде про оформлення книжки у формі подарункового чи сувенірного видання. Чому б і ні, тим більше, що книжка, особливо історична, багата фактичним та ілюстративним наповненням, завжди була, є і буде кращим подарунком.