Репортаж звідти, де живе душа

Є на Кіровоградщині місця, куди хочеться приїжджати знову й знову, яким би не був привід для візиту. І є люди, з якими хочеться спілкуватися якомога більше. А ще є люди, професіоналізмом яких захоплюєшся. Все це поєднує Компаніївський коледж ветеринарної медицини, його викладачі та студенти.

Про те, що в цьому закладі живе душа, говорили гості, які з’їхалися з усієї України на практичний семінар. Рівень заходу був настільки високим, що спочатку здивував вибір майданчика для семінару. Але коли науковці, викладачі та досвідчені ветлікарі в унісон говорили про переваги проведення семінару на базі ветклініки саме цього коледжу, коли дякували директорові Григорію Гордієнку за відмінну організацію, коли захоплювалися рівнем фаховості викладацького складу коледжу та вмотивованістю місцевих студентів, стало зрозуміло, що з вибором місця проведення семінару Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти не помилився.

Оскільки семінар був практичним, то перевагу було надано саме практичним заняттям. Тема була специфічною – «Проблеми репродуктології тварин. Шляхи вирішення». На перший погляд, вузькопрофільна, для журналістів – нецікава. Але тільки на перший. Як же це було видовищно та актуально!

Програма семінару передбачала висвітлення декількох тем. Деякі з них доносилися до учасників у теоретичній частині, а найцікавіше відбувалося в аудиторіях ветеринарної клініки. Здавалося, що може бути цікавого, коли собаці роблять ультразвукове дослідження? Але те, як це демонструвала Мар’яна Івахів, кандидат ветеринарних наук з Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Гжицького, нікого не залишило байдужим.

«Пацієнтом» Мар’яни Аркадіївни Івахів був пес породи алабай. Уявляєте, вони спілкувалися.

– Не тільки ми переживаємо стрес перед собаками таких розмірів, а й вони перед нами теж, – зазначила спеціаліст. – Треба вивчати їхню поведінку, психологію. Дивіться: моя пацієнтка зараз не агресивна, вона дуже боїться. Вона облизується, і це ознака стресу. У таких випадках ви можете облизатися у відповідь тварині, і для неї це буде означати, що ви в тій самій ситуації, що й вона. Є собаки, які попереджають про те, що можуть кинутися на вас. Вони гарчать, ховають шию. Дуже мало, але є такі, що кидаються без попередження. Якщо собака піджала вуха й хвіст і дивиться на вас з-під лоба, вона не буде довго думати, вона буде рятуватися. А якщо собака лягла на спину й підставила вам живіт, не тіштеся, не варто її одразу гладити. Вона демонструє наступне: я підкорююся, визнаю тебе головним, хочеш – просто вбий мене, але не підходь і нічого мені не роби. Такі можуть одразу вкусити. А ця собака лягла до мене спиною, вона розуміє, що я не буду її ображати.

У коментарі «УЦ» Мар’яна Івахів підтвердила, що дуже любить свою роботу. Вибір професії пояснила так:

– Це бажання бути потрібним, відчувати, що ти займаєшся справою, яка приносить результат – швидкий, очевидний. Тварини – дуже вдячні пацієнти, вони – не люди, не вміють ображати. Вони відчувають лікаря, розуміють, задля чого вони до нього прийшли. Коли тварині важко й вдається її вилікувати, вона це розуміє й наступного разу приходить із задоволенням, і рада бачити свого лікаря, і прихильно до нього ставиться.

Спеціалісти ділилися досвідом, демонструючи лапароскопію овець, тепловізорну діагностику, говорили про профілактику хвороб, акушерсько-гінекологічну диспансеризацію у скотарстві, профілактику парвовірусної інфекції та лепто­спірозу свиней та інші проблеми і шляхи вирішення. Про солідність семінару свідчить ще один факт: тут зібралися представники десяти університетів і восьми коледжів України.

Тетяна Дудус, що представляла Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти, зазначила, що місією центру є покращення фахової підготовки в навчальних закладах аграрного спрямування.

– З репродуктології ми зібралися вдруге, – сказала Тетяна Василівна. – Компаніївський коледж обрали не випадково. Хотілося, щоб і науковці, і викладачі інших коледжів побачили, яка тут база, наскільки сильний викладацький склад, наскільки очільник на своєму місці.

Науковці привезли свою апаратуру, щоб продемонструвати роботу на ній, і ми за це їм дуже вдячні. І ще хочу зазначити, що тут зібралися провідні науковці з репродуктології з усіх навчальних закладів України. Вони приїхали за власний кошт. Тобто вони мотивовані тільки тим, щоб донести й продемонструвати свої надбання якомога ширшій аудиторії колег.

Учасники семінару – не тільки фахівці високого рівня, вони ще дуже приємні та комунікабельні люди. Жоден не відповів відмовою на прохання поділитися враженнями від участі у заході.

Василь Стефаник, завідувач кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин імені Звєрєвої Львівського національного університету ветмедицини та біотехнологій імені Гжицького:

– Це один з найкращих, провідних коледжів ветеринарного напрямку в Україні. Мені дуже приємно, що я тут. Гостинні, привітні господарі дали нам можливість провести семінар з репродуктології тварин. Ми для викладачів технікумів, студентів запропонували інноваційні підходи, які стосуються відтворення тварин. Для міст актуально приділяти увагу дрібним видам тварин: кішкам, собакам. І ми показали нові тенденції, нові діагностичні методики, які представлені у світі.

У ветеринарній освіті дуже важливо наблизити студента до тварини. Без практичної підготовки, без пацієнта важко підготувати спеціаліста ветмедицини. Тут, у Компаніївці, навчальний процес побудований дуже грамотно.

Борис Івасенко, доцент кафедри акушерства та біотехнології репродукції тварин Білоцерківського НАУ:

– Компаніївський – наш рідний коледж. Не хочу нікого образити, але буду реалістом: із семи коледжів, що входять в нашу структуру, питання практичної підготовки студентів тут – взірцеве. Це наша гордість. Студенти, які продовжують навчання в стінах нашого університету, відрізняються від інших. Відчувається, що їхня практична підготовка на належному рівні.

Що стосується теми семінару, то вона дуже актуальна. Якщо не будуть вирішені питання репродукції тварин, то більше нема про що говорити. На жаль, галузь скотарства у нашій країні заставляє бажати кращого. Конярства – також. Свинарство – бачимо, яка біда спіткала Україну протягом останніх п’яти-шести років, і , на превеликий жаль, вона не залишає країну. Це – африканська чума свиней. Покликання ветлікарів – попереджати і допомагати справитися з бідами.

Олександр Вальчук, кандидат ветеринарних наук, завідувач кафедри Національного університету біоресурсів і природокористування України:

– Я часто їжджу з консультативними, дорадчими питаннями безпосередньо до господарств. А тут є можливість поспілкуватися з науковцями, викладачами. Мені сподобалася матеріально-технічна база коледжу. Мене вразила наявність тварин, їхня кількість. Тут є будь-яка тварина, яка є необхідною для практики студента. Переконаний, що тут потужна і теоретична база, оскільки видно, що викладачі є компетентними в своїх питаннях. Вже те, що вони нас тут прийняли, говорить про те, що вони хочуть рости й розвиватися.

Кожен з нас навчається протягом життя. Якщо ми зупинимося в розвитку, то не зможемо, не будемо мати права вчити когось. І студенту з нами буде нецікаво, якщо ми будемо на одному рівні. Тому ми розробляємо нові технології, методики в питаннях, що стосуються відтворення тварин. Наприклад, на кафедрі зараз ми впроваджуємо трансплантацію ембріонів, пункцію яйцеклітини, і це вже більш сучасні технології. Ми займаємося ще й інформаційними технологіями – розробили програму моніторингу благополуччя у скотарстві. Це унікальна програма, і профільним навчальним закладам ми встановлюємо її безкоштовно.

Ольга Афанасьєва, викладач Липковатівського аграрного коледжу:

– Мені подобається бути учасником семінарів, конференцій, які мають не тільки теоретичну, а й практичну складову. Я молодий викладач, і, хоча раніше працювала в господарстві, здобуття практичних навичок для мене є дуже важливим. А побачити роботу видатних науковців, фахівців такого рівня – це й придбати досвід, донести його до своїх студентів. Тобто важливо не лише побачити, а й навчитися.

Володимир Синьогуб, викладач Іллінецького державного аграрного коледжу:

– Даний семінар відповідає специфіці предметів, які я викладаю. Приїхав сюди з метою набути більш глибокого досвіду, побачити передові технології, потім донести все це до своїх студентів, а також до викладачів. Тому що після кожного семінару ми обов’язково презентуємо його матеріали у своєму коледжі.

Мені є з чим порівнювати рівень заходу. Нещодавно в рамках українсько-німецького проекту, учасником якого є наш коледж, я був у сільськогосподарській школі в Німеччини. Там є чому повчитися: і в галузі репродуктології, і утримання тварин, і свинарства. Можу стверджувати, що й тут, у Компаніївці, семінар був досить високого рівня.

Юрій Науменко, представник ТОВ «Вет-синтез», Харків:

– Я представляю вітчизняного виробника ветпрепаратів. У нас є свій завод, ми виготовляємо та розповсюджуємо ветеринарні препарати – ліки для тварин. Сюди я приїхав з метою отримати знання, почути фахівців з питань ветеринарії. А ще – розповісти про наші новинки. Це обмін досвідом, який завжди корисний. До того ж ми допомагаємо ветеринарним вишам та коледжам.

Сьогодні тут зібралися професіонали, які фахово й доступно розповідають та демонструють свої вміння. Для мене та мого підприємства це було дуже корисно, і додому я повертаюся з новими ідеями та наполеонівськими планами.

Андрій Черкас, лікар ветеринарної медицини ПП «Генетика і селекція», Кременчук:

– Ми працюємо по всій Україні, на сьогодні з нами співпрацюють близько ста господарств. Генетичний матеріал бугаїв, баранів, цапів і кнурів ми завозимо зі США та Франції. Лапароскопічним методом осіменіння овець, який я демонстрував тут, на семінарі, ми займаємося близько чотирьох років.

Те, що я провів майстер-клас, дуже корисно. У першу чергу – для студентів, для наших дітей. Як ми говоримо про правильне вирощування молодняка стосовно телят, так правильно потрібно «вирощувати» дітей. Вони повинні залишатися в Україні й тут працювати. Їх треба навчати не тільки аспектам анатомії, а й менеджменту. Тобто їх потрібно навчити рахувати гроші. Нас цьому ніхто не навчав, на жаль. Все здобували власними шишками на лобі.

Компаніївський коледж ветмедицини з будь-якого заходу, який він організовує, не відпускає гостей без того, щоб не показати, наскільки студенти закладу талановиті. Коли переглядаєш концертну програму у студентському клубі, ловиш себе на думці, що сюди на навчання приймають дітей не тільки вмотивованих бути ветлікарем, а ще й обдарованих творчо. Тут звучать такі голоси, співає така красива молодь, що забуваєш про те, що це майбутні ветлікарі. Але це добре, що в людині поєднується декілька якостей, захоплень, талантів. Погодьтеся: ветеринар, який вміє гарно співати, має добру душу. Наявність доброї душі, та й душі взагалі, дарує надію на краще.

Олена Нікітіна, фото Павла Волошина, «УЦ».