Дуже схоже на щастя

Твір драматургів (П’єр Пальмад та Крістоф Дютюрон) «Схоже на щастя» комедією, як було заявлено в афіші, вважати можна умовно. Протягом вистави глядач сміявся, підтримував оплесками влучні висловлювання, а наприкінці, під завісу, в глядацькій залі було чимало очей, в яких бриніли сльози…

Зал філармонії був заповнений. Хтось сказав, що це завдяки «зеленій тисячі». Та й на здоров’я! Але ж квіти за цю тисячу не купиш. А букетів було чимало. Люди йшли на ім’я, на улюбленицю – народну артистку України Аду Роговцеву. Поряд з нею, разом з нею, вражала заслужена артистка України Світлана Орліченко.

Прев’ю до вистави було таке: «Це історія випадкової зустрічі двох самотніх істот, їх короткочасної спільної подорожі та невипадкової взаємної довіри і турботи, що виникають несподівано і, напевно, не матимуть кінця»... Насправді це не випадкова зустріч двох жінок різного віку, а вся суть жіночої долі – різної, суперечливої, смішної та трагічної водночас, як і було показано у виставі.

Антреприза, якою нас «балують» приїжджі театри та актори» асоціюється з мінімумом і акторів, і декорацій. Цього разу дві героїні заповнили сцену так майстерно, що глядач бачив і випадкового водія, що підвозив жінок, і фермера, що їх прихистив, примусивши відпрацьовувати біля тварин, і близьких родичів, яких покинули ці дві жінки…

Декорації були не «бідні», не «дорожні», коли актори беруть з собою стілець і грають навколо нього. Декілька рівнів дерев’яних підмостків, валізи, на які сходила та спускалася Ада Миколаївна, яка нещодавно перенесла ковід. Трималася достойно. Нічим не видавала нещодавно перенесену хворобу. Майстриня! Талант!

Це треба бачити, це треба відчути. Дякуємо режисеру-постановнику – Катерині Степанковій, дочці Ади Роговцевої. Дякуємо за те, що знайшла матеріал, в якому Ада Миколаївна показала і себе, невтомну, енергійну, спроможну на авантюри, і всіх жінок, які прагнуть щастя, яким би вони собі його не уявляли.