– А знаєш про випадки, коли захоплення марками призвело до сімейної катастрофи? – запитав я філателіста Сергія Якуніна, багатьом відомого як начальник прес-служби Кропивницької міської ради. Той не здивувався запитанню й розповів про такий випадок, тим самим підтвердивши, що визнає велику силу марок над людиною. До речі, про благотворний вплив філателії на людство було відомо ще Карелу Чапеку. Пам’ятаєте, як пан Карас, герой оповідання «Колекція марок», на старість усвідомив, що його життя було порожнім і беззмістовним, – і все через те, що в дитинстві припинив колекціонувати марки?
Перед тим, як показати вдома свої філателістські багатства, Якунін повів мене на поштамт, де мав придбати новинки в колекцію. Залишивши там близько двохсот гривень, помітно повеселілий, дорогою почав посвячувати мене в основи філателії.
– Поштова марка – цінний папір, який використовується для оплати поштового відправлення. Крім марок, філателісти колекціонують конверти, марковані й немарковані. Приймаючи відправлення, поштовий працівник погашає марку штемпелем, це і є свідоцтво виконання поштою послуги. Погашена марка не може бути використаною для оплати відправлення ще раз. Бувають і спеціальні гасіння – коли марка чи маркований конверт погашається з нагоди якоїсь пам’ятної події спеціальним штемпелем, розробленим художником. Спеціальний штемпель використовується протягом одного дня, потім його знищують. Марку чи маркований конверт, погашені таким чином, можна використовувати для поштового відправлення. Але насамперед ця продукція потрібна філателістам. Раніше, коли на нашому поштамті проводилися спеціальні гасіння, колекціонери шикувалися в черги, брали конверти й марки сотнями.
Удома Сергій демонструє купу альбомів з марками, радянськими.
– Першими марками я обзавівся в десять років. Їх купив мені батько, хоча я й не озвучував такого бажання. То були малі аркуші, присвячені 100-річчю з народження Леніна. Потім я з батьком ходив у магазин «Філателія» на вулиці Леніна. Діяла – як і зараз в «Укрпошті» – абонементна система, завдяки якій члени філателістської спілки мали можливість купувати всі новинки пошти СРСР. Випуск марок відображався в річних каталогах, які філателісти теж купували. У «Філателії» на Леніна були дві продавчині. Одна з них згодом перейшла на поштамт і ще довго працювала там.
За словами Сергія Якуніна, його пристрасть до марок у дитинстві та юності ще не була сильною: вони то захоплювали, то відпускали. Усерйоз же зайнявся колекціонуванням після інституту, служачи у військовій авіації техніком. Це були 1980-і роки.
– Женя, з яким служив у Мукачеві, і прищепив мені любов до філателії. Інші офіцери йшли пиво пити, а ми – у «Філателію». Улітку по неділях мукачівські філателісти збиралися в центральному сквері на березі Латориці. Взимку – в будинку культури. Багато листувалися із закордонними колекціонерами – з Угорщини, Польщі, Східної Німеччини, інших країн соцтабору. Щоб переслати за кордон непогашену марку у конверті, треба було подати відповідну заяву на пошту. Протягом року дозволялося переслати за кордон в конвертах не більше певної кількості непогашених марок. Ці правила часто порушувалися – філателісти не декларували того, що пересилають марки за рубіж. Поштові працівники не перевіряли кожне відправлення. Я, щоб уникнути непорозумінь на службі, листувався зі східнонімецьким філателістом від імені знайомого мукачівця, використовуючи його адресу. Закордонним філателістам радянські марки потрібні були як для власних колекцій, так і для перепродажу. Взазмін вони висилали продукцією своїх країн.
За словами Сергія Якуніна, той Євген настільки віддався філателії, що всі гроші витрачав на марки, з цим не могла змиритися дружина, і вони розлучилися.
Повернувшись в Кіровоград, Якунін продовжив колекціонувати марки. Його генеральні колекції (філателістський термін) – марки СРСР, України, Німеччини.
– Маю всі марки, випущені в СРСР з 1960 року. Попередній період в моїй колекції представлений не повністю. Заповнювати такі прогалини – непросто. Підлітками ми купували продукцію минулих років у старших товаришів. Але зайвих марок у філателістів було небагато. Бо на один абонемент дозволялося замовити тільки одну марку. Була й рідкісна продукція, якої не вистачало на всіх. Наприклад, перед Олімпіадою-1988 в Калгарі пошта СРСР випустила пам’ятний блок. Коли радянські спортсмени здобули в Калгарі багато медалей, на частині нерозпроданого тиражу того блоку було надруковано відповідний напис. Так само сталося й тоді, коли збірна СРСР перемогла в чемпіонаті Європи з хокею, – на 800 примірниках пам’ятного блоку, які залишилися непроданими, зробили відповідний напис. Рідкісні блоки продавалися з рук по півтора карбованці, хоч їх номінал – 50 копійок.
Продаючи ж один одному марки минулих років, філателісти спиралися на ціни в каталогах. Приміром, ось у цьому каталозі 1980 року вказано ціни марок, випущених у 1950-х. Вони офіційно подорожчали з 20 копійок до 3 карбованців.
На запитання про найдорожчі марки в своїй колекції Сергій Якунін відповів так:
– Найулюбленіші – які виготовлені методом металографії. Такі марки надруковані з металевих кліше й шорсткі на дотик. Вони – в одному кольорі. З таких марок маю радянські, виготовлені до 1960 року, а також німецькі 1930-х років.
А чи правда, що філателісти ганяються за браком?
– Завжди траплялася продукція з браком, – знає Сергій Якунін. – Наприклад, без зубців. Хоча бувають без зубців і кондиційні марки. Бувають марки з помилками – скажімо, вказано неправильний рік народження чи смерті зображеного діяча. Відразу таку помилку не помічаєш. Коли її виявляє пошта, то вилучає нереалізовані примірники. Ті, хто встиг купити, – задоволені, інші їм заздрять і теж хочуть мати, хоча й за більші гроші. До середини дев’яностих у Кіровограді було кілька сотень філателістів. Щонеділі ми збиралися в парку Леніна по неділях, взимку – в будинку культури імені Компанійця. Дуже багату колекцію мав Адольф Петрович Звариш, який працював заступником начальника міського відділу внутрішніх справ і товаришував з моїм батьком. Він і старовинні книги та монети збирав. До серйозних колекціонерів належали стоматолог Стомаченко та викладач педінституту Парсамов, ти в нього недавно інтерв’ю брав. Потім ми, філателісти, збиралися в підвалі на Куроп’ятникова. Колекціонери монет і значків – теж. Можливо, і досі збираються, бо їхні справи – кращі, ніж у нас.
Сергій Якунін має на увазі те, що з кінця 1990-х філателістські лави дуже порідшали. Старі колекціонери повмирали, а новим поколінням марки здалися нецікавими. На кропивницькому поштамті є список із сорока філателістів, які продовжують замовляти марки. Якунін з них знає лише кількох і впевнений, що й решта не спілкується між собою.
Зібрання деяких померлих філателістів опинилися в макулатурі. За деякими колекціями не зуміли доглянути діти й внуки, і цінні екземпляри поцвіли в коморах і сараях (марки хоч їсти й не просять, але потребують сухого повітря, не терплять сонячного світла). Багато нащадків колекціонерів намагаються продати ці скарби з допомогою Інтернету, але не знають цін і просять в публіки допомоги. Якунін же продовжує заповнювати в своїй колекції прогалини за минулі роки, замовляє й нові марки «Укрпошти». Радий, коли є змога взяти участь у заходах зі спецпогашення.
– Наприклад, в листопаді 2020 року в Кропивницькому відбулося спецгасіння марки, випущеної до 180-річчя з дня народження Марка Кропивницького. Це велика радість для колекціонера – побувати на заході зі спецпогашення, купити там марку, конверт відповідний. Найчастіше спецгасіння проводяться у Києві. Я не раз на них бував. У Львові теж.
І все ж філателісти незадоволені «Укрпоштою».
– «Укрпошта» масово випускає малі аркуші, які складаються з кількох однакових марок. Цим пошта відштовхує філателістів, адже для колекції достатньо однієї марки. Це певне шахрайство з боку пошти, тому я відмовився купувати аркуші. А ще пошта випускає сувенірні буклети з блоками. Такий буклет може коштувати й більше 500 гривень, а вартість вкладених у нього марок – гривень з двадцять. Намагаючись якнайбільше заробити на колекціонерах, «Укрпошта» вбила дитячу філателію.
Знає Сергій Якунін і чоловіка, який у 1990-х роках у Кіровограді випустив марки «Гетьмани України», які виявилися зовсім не марками, бо на їх друк не дала дозволу «Укрпошта». Ті псевдомарки в Якуніна теж є.
Усього в Сергія – 77 альбомів. З марками, конвертами, листівками. Час від часу розгортає їх, милується. Найчастіше це буває, коли приносить додому новинки.
– Вкладаєш їх в альбом, і хочеться подивитися інші марки на цю тему.
Також він бере участь у посткросінгу – в обміні жителями різних країн листівками.
– Реєструєшся на сайті postcrossing.com, вказуєш тему, яка тебе цікавить, і система визначає користувача, з яким можеш поштою обмінятися листівками. З багатьма жителями різних країн вже обмінявся. Це не дуже дорого. Наприклад, авіавідправлення в США коштує близько ста гривень.
Дружина Оксана й дочка Світлана ні марок, ні листівок не колекціонують, але поважають хобі Сергія. Для них головне – не погнути, наприклад, край марки, коли випаде щастя потримати її в руках.
Благодійний бал краси та грації