Дзвонили в Росію, родичам чортів давали

В українському телеефірі вже завершувалося обговорення питання «нападе чи не нападе Росія», як у Аджамській територіальній громаді Кропивницького району пройшли навчання з вогневої підготовки, надання першої медичної допомоги та військового зв’язку. Їх 18 лютого організували для ще мирних селян спеціалісти Збройних Сил. А чим живе шеститисячна громада зараз, коли найжахливіший прогноз справдився?

– Усе нормально. Або переможемо, або загинемо, – каже сільський голова Тетяна Зайченко. За її словами, у перші дні війни мобілізовано близько 200 чоловіків, частина їх звернулася до військкомату добровільно. В основному це аджамці з бойовим досвідом, здобутим в АТО на Донбасі. Аджамка й прилеглі до неї села не пасуть задніх у захисті країни з 2014 року. Є вихідці звідси й серед контрактників, і серед молоденьких офіцерів, які недавно закінчили військові виші, а тепер воюють проти агресора. На жаль, один контрактник загинув на Луганщині. Тіло зараз – у Сєверодонецьку, за можливості його доправлять на батьківщину.

– Крім того, наші хлопці пішли в районну тероборону. А тут поліцейський офіцер патрулює з мисливцями, вони – як дружинники, цілодобово охороняють наш спокій. Ловлять диверсантів. Ними виявляються місцеві жителі, які займаються не тим, чим треба, – Тетяна Зайченко має на увазі злодюг.

Спиртного в аджамських магазинах, стверджує Тетяна Зайченко, не купити – підприємцям роз’яснено про необхідність дотримання «сухого закону». Харчі в магазини завозяться регулярно.

Катастрофи немає. Забезпечення магазинів і аптек – на 80 відсотків. Медичних закладів – на сто.

– Усім миром збираємо гуманітарну допомогу для армії й тероборони – харчі, ліки, одяг, інші речі, необхідні на війні. Дуже допомагають фермери – аж під Миколаїв возять військовим харчі. Приймаємо переселенців. Вони ночують тут і їдуть далі. Лише кілька родин затрималися на дві доби. Також ми порозчищали бомбосховища, побудовані в радянський час. Дорогу до них показують стрілки, намальовані фарбою. Сільська рада ухвалила звернення до країн – членів НАТО, президентів США і Франції, канцлера Німеччини з проханням закрити небо над Україною.

Переживаємо за родичів на Сумщині, на Харківщині. Є родичі і в Криму, і в Росії. Вже дзвонили їм, чортів давали. Вони й досі не вірять, що Росія напала на нас. Як барани. Лаялися з ними.

Пенсіонер Василь Богуненко теж не бачить катастрофи в забезпеченні Аджамки товарами першої необхідності:

– Вчора зранку пішов у магазин недалеко від мене, а там – пусті полиці. Після обіду пішов – товару повно, очі розбігаються. Сьогодні – знов порожні полиці. Ну, підвезуть іще. Правда, нема солі, дріжджів. А людям же треба хліб пекти.

На запитання, де аджамці ховаються під час повітряних тривог, Василь Богуненко відповідає:

– В погребах. Але моя жінка не може бігати, на ліжку за шафою ховається. Я її не покину. Та наче поки що нема чого ховатися.

Вадим Авраменко декілька років тому воював в АТО на Донбасі. Нині з товаришами бере участь в охороні громадського порядку на території громади.

– Усе в порядку. Паніки нема. Хліб є, сигарети є, водку в магазинах не продають. Може, хтось втихаря самогоном і торгує. Але не видно, щоб п’яні по селу лазили, як раніше. Наркоманьйо було активізувалося, та ми їх поганяли добре. Порядок в селі. Миша не проскочить. Люди, як щось підозріле побачать, – дзвонять одне одному. А якщо ворог сюди сунеться – зустрінемо як треба.