Цей матеріал мав би бути написаним у мирні часи. Ми це обов’язково зробимо після війни – розповімо докладно, з яскравими фото – про господарство та його людей, бо кожна деталь – ствердження миру та віри в майбутнє країни. Проте зараз, під час війни, усе, що тут відбувається, набуває глибшого сенсу.
Про цю людину кілька років нічого не було чути на рівні області. Хоча героя публікації багато хто знає. Він єдиний з голів Кіровоградської облдержадміністрації, який двічі очолював область. Мова про Василя Моцного. Нещодавно Андрій Райкович подякував йому за допомогу у формуванні гуманітарної допомоги для мешканців регіонів, які найбільше страждають від війни. Допомога суттєва, масштабна. Відправляється від імені ТДВ «Колос», співзасновником якого є Василь Моцний. Ми напросилися до нього в гості.
Виглядає Василь Кузьмович чудово. Підтягнутий, зібраний, сконцентрований, привітний, при цьому традиційно принциповий та категоричний. «По телефону нічого розповідати не буду. Хочете написати про “Колос”, про людей – приїздіть та побачте все на власні очі», – сказав як відрізав. І ми поїхали.
На нас чекала «екскурсія». Перше – майстерня, де раніше ремонтували, а тепер «створюють» машини. Частку автопарку довелося віддати на фронт, а сіяти, доглядати, збирати врожай треба. Мудрують: збирають, переобладнують, налаштовують… Вже готові сівалки, комбайни. Буде чому вийти на поле. Та вже й вийшли. Василь Кузьмович наголошує на тому, що Кіровоградщина має цього року стати першою по показниках врожаю: слава Богу, не стріляють. Пріоритетною має бути пшениця. Ми повинні забезпечити область, країну й попрацювати на експорт, щоб держава мала валюту.
«Колос» – держава в державі. Тут живуть повноцінно, цивілізовано, по-європейські. Працевлаштовано майже 400 людей. Якийсь парадокс, але їх, працівників, не видно. Немає суєти, біганини, крику. Ніхто нікого не «строїть». Кузьмович сказав, що повинно статися щось занадто нештатне, аби він перейшов на крик. Але такого там немає.
Механізм підприємства налагоджений настільки чітко, що вражає. Тракторна бригада: працюють, знають свою справу й завдання, бо на поле треба техніку відправляти. Будівельний вузол: тут вже готовий бетон, під’їзди до об’єктів якісні. Свиноферми… Зовні – будинок відпочинку, санаторій. Туї, ялівці, сосни, півтори тисячі кущів троянд! І корпуси, де утримуються свині. До речі, чистоплотні тварини.
Ми з Василем Кузьмовичем заїхали на територію. Санпропускник! Ну, помитися в душі нас не примусили… А співробітники заходять, скидають одяг, миються в душі, переодягаються, йдуть на місце роботи. Спецодяг, рушники додому не несуть, пральні машинки працюють. Поїсти – в їдальні. Після роботи – душ, підвозка до дому.
«Колос» забезпечує товаром кілька магазинів. Щось купують (сіль, цукор, макарони тощо), щось своє. Своє – свіже. Це м’ясо, фарш, домашня та кров’яна ковбаса, крупи, борошно. Олію та цукор купують у партнерів й пропонують покупцям. Ціни – прийнятні.
Тут своє, «моцне», середовище. Ніхто не ображений. Більше того, люди (працівники, власники паїв) мають певні привілеї. З початком війни всі згуртувалися. Допомагати – разом. «Колос» заявив, що свинину, яку раніше здавав за гроші, тепер буде переробляти на тушонку й відправлятиме її сусіднім областям в якості гуманітарної допомоги. Люди, руки, банки, кришки, ящики… А ще налагодили виробництво круп. І борошно своє – туди, де потребують.
– Ми, «Колос», відправили гуманітарної продовольчої допомоги майже на 9 мільйонів гривень, – сказав Василь Моцний.
– Це ж збитки! – зауважили ми. Він відповів:
– Переконаний і всім кажу: краще сьогодні збитки, ніж завтра ти нічого не будеш мати. А збитки – то тимчасово. Усе, що ми робимо, – заради перемоги.
Порівняння iPhone 15, Plus, Pro, Pro Max: який кращий