Наша тисячолітня хата

В обласному краєзнавчому музеї з 1 червня діє виставка історичних фотографій відомого колекціонера Володимира Нагорного «Хата моя, біла хата». Це, як кажуть, його тема, бо світлини донесли до нас вигляд хат і господарських споруд сіл, затоплених Кременчуцьким морем в 1959 році.

Окрім фотографій, на виставці представлені зразки кераміки й, можливо, залишки будівельних конструкцій Трипільської культури, звідки й простежуються  глинобитно-очеретяні традиції та технології будівництва українського житла. Прикро, але невблаганний час і розвиток цивілізації залишили ці технології в минулому, хоча це несправедливо, адже використання при будівництві житла глини, дерева й очерету забезпечували не лише екологічність, але й економічність – матеріал був практично під ногами та в необмеженій кількості. Матеріал був достатньо «сопроматним» – такі хати спокійно стояли по 100-200 років. А ще українська хата забезпечувало варіативний температурний режим – тут було прохолодно влітку й тепло взимку: в якості теплоізолюючого матеріалу відмінно працювали очерет і солома. До речі, ще й зараз у старих, навіть двоповерхових  будинках Кропивницького можна побачити стіни з таким очеретяним «наповнен­ням».

З доісторичних часів і до початку ХХ сторіччя снопи очерету ставили вертикально між колодами каркасу будинку й обмазували глиною – виходили стіни, а очеретом і соломою крили дахи. Вже в ХХ столітті хати почали будувати з лампачу, тобто висушених на сонці прямокутних «цеглин», зроблених з  суміші глини й соломи. За цією ж технологією, тобто з суміші глини та соломи, будували так звані литі хати – розчин заливали в опалубку стін, яку пізніше прибирали.

На фото – спорудження хат у динаміці, на різних етапах будівництва – від зведення стін до накидання стелі. Виставка повинна мати й практичний сенс, адже ці матеріали та технології можна використовувати й зараз, бо в найближчі роки дефіцит дорогої цегли, лісу та покрівельного матеріалу нам забезпечений.

Власне, виставка більше орієнтована на збереження пам’яті, каже Володимир Нагорний: «Це спроба згадати й нагадати. Потрібно віддавати шану нашим дідам, батькам, прадідам і національній культурі будівництва, у широкому розумінні – нашому етносу. Те, що тоді було знищене Кременчуцьким морем, зараз відбувається на сході України, де культура будівництва практично знищується ворогами».

А відбудовувати – нам. Можливо, згадаємо й давні технології?