Нераціональне зерно

Посилення росією атак на чорноморські порти України призвело до їх блокади і загрожує утворенням надлишку агропродукції у величезному обсязі – від 27 до 32 мільйонів тонн. Сільгоспвиробники вже скаржаться на падіння закупівельних цін.

– Ціни дуже впали, – знає Валерій Шпак, заступник директора СТОВ «Україна» (Новоукраїнський район Кіровоградської області). – До закриття портів ціна тонни продовольчого зерна пшениці була десять тисяч гривень, нині – від шести до семи тисяч. Це нагадує 2022 рік. Тоді теж реалізації не було, поки не з’явився зерновий коридор.

Витрати на гектар пшениці – від 50 до 60 тисяч гривень. Якщо врожайність пшениці – від семи до десяти тонн з гектара, прибутку буде нуль. А якщо вродить до семи тонн з гектара, буде мінус. Ще можна було б змиритися, якби вродило 15 тонн з гектара.

Наше підприємство обробляє 1300 гектарів і має власні сховища. Отже, можемо частину врожаю приберегти до кращого часу. А дрібні виробники, які обробляють до 20 гектарів, сховищ не мають. Вони змушені продавати зерно з комбайна по чотири тисячі гривень за тонну. Це – збиток.

Тим часом уряд заходився диверсифікувати канали збуту агропродукції, обіцяє посилити дипломатичну роботу з країнами-імпортерами і навіть допомогти аграріям фінансово. Частину вантажів уже перенаправляють в дунайські порти, залучили й «Укрзалізницю». Та в уряді самі визнають: залізниця з дунайськими портами можуть впоратися лише з третиною обсягів, які припадали на чорноморські порти. Стосовно фінансової допомоги урядовці кажуть, що надаватиметься вона у формі співпраці з банками.

Валерій Шпак ставиться до обіцянок уряду скептично.

– Якби уряд хотів допомогти аграріям, то звільнив би їх від ПДВ у випадках знищення посівів внаслідок несприятливої погоди. Але цього не робиться, ПДВ нараховується відповідно до засіяної площі. Звільнення від ПДВ у таких випадках – це була б найелементарніша допомога сільгоспвиробникам.

Ще песимістичнішу розповідь «УЦ» почула від керівника фермерського господарства, яке обробляє землі в Кропивницькому районі. Він попросив не називати його прізвище.

– Я в цьому сезоні посіяв пшениці вдвічі більше, ніж попереднього. Відмовився від сої, яка останніми роками не родить через брак вологи. Торік передискував 200 гектарів із соєю і посіяв пшеницю. І ніби відчував, що буде гаплик, – на третій день жнив уклав з київською компанією договір про постачання їй 550 тонн зерна по ціні дев’ять тисяч сто гривень за тонну. Його в мене стільки й не було, тільки 250. Поки кияни шукали, як вивезти зерно за кордон, російська педерація розбила порти. Замість обіцяних чотирьох мільйонів гривень авансу кияни мені переказали два. І зупинилися. І я не відвантажив їм ні відра. Вони не можуть виконати свої зобов’язання, бо судна не заходять в порти. Спочатку казали, договірна ціна не змінюватиметься. Тепер кажуть, коригуватиметься. Аванс не трачу. Ще одній фірмі продав сто п’ятдесят тонн, а вона надурила на волозі й білку. Домовлялися по вісім тисяч сімсот за тонну, заплатила по вісім сто п’ятдесят.

Пізні культури горять. Соняшник, кукурудза. Цілком можливо, ота пшениця – все, що й буде. І її не продамо. А орендну плату, податки треба платити. Раніше перед жнивами за оренду з людьми розраховувався. Тепер нема грошей. А солярка – по 98 гривень оптом. А є виробники, які кредитні зобов’язання мають. З критичністю сільгосппідприємств – цирк, постійно умови міняються. Уявіть, футболісти вийшли грати на поле, а судді через кожні п’ять хвилин міняють правила. Читаю, держава обіцяє доступні кредити. Та до с..и їх. Яка різниця, хто в мене безплатно пшеницю забере, трейдер чи банк? Повна ж…а. Стільки живу, такого не було. Що робити? Треба домовлятися з китайцями, з американцями. Нехай товариш Сі зателефонує мудакові в кремлі, щоб зупинив атаки на порти. Бо, боюся, цей рік буде останнім для багатьох.