У вічність, де темно-голубе небо з великими зорями

Помер Андрій Надєждін, художник і мистецтвознавець, лауреат обласних премій імені Осмьоркіна та Ястребова.

Андрій Надєждін народився 19 червня 1963 року у селі Верхня Хортиця Запорізької області. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище імені Вучетича, Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури України. Називав себе представником українського романтичного символізму нової хвилі.

У художники Андрій пішов під впливом батька, Михайла Надєждіна, якого називають родоначальником кіровоградського андеграунду. Від нього ж Андрій, як висловився журналіст і мистецтвознавець Броніслав Куманський, «успадкував відчуття авторської свободи, права митця самому творити себе й обирати собі кумирів». Андрій розповідав про себе, що опирається у творчості на традиції українського іконопису, народної картини, пісенної фольклористики, мистецтва українського модерну кінця ХІХ – початку ХХ століть та неоромантизму 1960-х років. «Серед художніх зразків, на яких формувався А. Надєждін, – мистецтво Середньовіччя й барокко, живопис початку двадцятого століття, полотна академіка Миколи Жука,  монументальна спадщина бойчукістів, революційна пластика Олександра Архипенка, народна картина й національна кераміка, іконопис, зокрема іконостас Спасо-Преображенського собору у Великих Сорочинцях, створений у період найвищого розквіту барокового мистецтва в Україні. Від кожного з них Надєждін взяв щось для себе, але це не призвело до еклектики, оскільки він переймався не стільки формою, скільки основами, осмислюючи і переосмислюючи їх», – йдеться у статті Броніслава Куманського «З погляду вічного», опублікованій у газеті «Народне слово» 2019 року.

Роботи Андрія Надєждіна привертають увагу закладеними в них символами. Це – і ангели, які так довго живуть серед людей, що стали схожими на них і теж ходять пішки. І чудернацькі коти (людина на котові верхи – не найдивніший сюжет). І загадкові тополі в рядочок. І козак Мамай. Автор розповідав, що ці образи походять з його дитинства, з бабусиних казок і дідових оповідок, з народних пісень, які любили в його родині. Згадував, що, коли був дитиною, зображення козака Мамая висіло в їхній хаті на Некрасівці в Кіровограді. Пізніше він познайомився з багатьма іншими мальованими Мамаями в музеях України.

Андрія Надєждіна цікавив час як вимір простору. На одній з картин цю категорію означають равлики. Вони повзуть з минулого в теперішнє. На передньому плані – красива дівчина в сучасному капелюсі. На задньому – її однолітка у вбранні, яке носили років зі сто тому (кажуть, художник зобразив свою бабусю). Місце переходу з одного часопростору в інший означає яйце-райце – теж поширений образ у творчості Андрія. А вічне Андрієві уявлялося, якщо судити з названої так картини, як тиха місцина з деревами, старою церквою й присипаним снігом надмогильним хрестом. Місяця не видно – тільки відблиски проміння на снігу. А вгорі – темно-голубе небо з великими зорями…

55-річчя Андрій Надєждін відзначив виставкою своїх творів у музеї Осмьоркіна. Називалася вона «Відбитки часопростору». Було представлено близько п’ятдесяти робіт, та найбільше говорили про «Тихий погляд на імпресіонізм в районі острова лейтенанта Шмідта, або На Півдні все спокійно». Зображено спокійне море, броненосець «Потьомкін», і в цей пейзаж вмонтовано портрет жінки в капелюсі. Створив Надєждін цю картину 1995 року, відпочиваючи на острові Березань у Чорному морі поблизу Очакова, його ще називають островом лейтенанта Шмідта. Малював море. Тим часом по радіо розповідали, як важко проходять переговори щодо розподілу Чорноморського флоту. І художник зобразив броненосця, який символізував відчуття тривоги. Відчуття було не марним. До речі, тема російської агресії проти України теж є у творчості Андрія Надєждіна. Про це – в серії «Ангелів кулі не минають». На одному з полотен – усе той же козак Мамай, у бронежилеті поверх вишиванки і з автоматом.

Працюючи провідним науковим співробітником у музеї Осмьоркіна, Андрій Надєждін написав багато грунтовних і цікавих статей про художників-сучасників, які опубліковано в місцевій пресі. Був маститим мистецтвознавцем.

Звісно, мав багато творчих планів. Улітку журналісти «УЦ» спробували розпитати пана Андрія, над чим працює, чи продовжує розвивати воєнну тему. Він пообіцяв, домовилися поговорити через місяць. Навіть фотосесію провели. Зателефонували через місяць і почули, що йому – не до інтерв’ю. Згодом дізналися: через хворобу.

Прикро, гірко від того, що так зарані обірвалося його життя. Великої втрати зазнав Кропивницький, та й вся Україна. Нехай же на тому світі художникові буде добре!