Робота під напругою

10:25
1869
views
фото працівників «Кіровоградобленерго».

Долинчанин Олег Попов 22 роки віддав енергетиці. Але такого, що надивився за останній місяць з гаком, не бачив ніколи раніше. У складі бригади працівників «Кіровоградобленерго» він працює на відновленні системи електропостачання в Херсонській області. І зараз він там, вже в третьому відрядженні. Кореспонденту «УЦ» пощастило поговорити з майстром служби ліній «Кіровоградобленерго», справжнім героєм відновлення України.

 

– Мені зателефонував зам начальника служби ліній і спитав: чи згоден ти поїхати у відрядження на Херсонщину відновлювати там постачання? Я погодився, усе добровільно. 22 жовтня ми поїхали в Нову Калугу Великоолександрівського району відновлювати лінію Калуга – Біла Криниця. Дорога займає десь 5-6 годин. Нас зустріли добре, поселили по хатах по три-чотири чоловіка. Нас загалом 13 чоловік у складі двох бригад, хлопці з Олександрії, Добровеличківки і я з Долинської. Техніки було задіяно 5 одиниць. Нас зустріла голова села та один з керівників «Херсонобленерго». А вже вночі нас «привітали» руські. Два прильоти було неподалік, з обох боків сільської школи, місцеві сказали, що це ракети С-300. Воронки були діаметром десь 7 метрів і глибиною 15. Налякали трошки. Слава богу, більше такого не було.

фото працівників «Кіровоградобленерго».

Але для роботи нам видали бронежилети й захисні каски. Хоча вони проти стрілецької зброї, та й там вже не було кому стріляти, а проти артилерії… І працювати в касці та бронежилеті важко.

Зранку поїхали дивитися на лінію. Пошкоджена вона була дуже сильно. Майже на кожному прольоті дроти обірвані. Нічого, за два тижні ми відновили живлення на лінії Нова Калуга – Біла Криниця та Біла Криниця – підстанція «Колос». Потім поїхали на 3-4 дні перепочити й повернулися вже відновлювати лінію «Колос» – Великоолександрівка. Працювали світловий день, по 10-11 годин, без вихідних. Вісім місяців там люди були без світла! У Калузі світло з’явилося лише за два дні до нашого приїзду. Навкруги геть все розбите, люди страждають…

Ми відновлювали основні для такої місцевості лінії електропередач середньої напруги – 35 кіловат. За час роботи замінили десь 10 кілометрів дротів, 300 ізоляторів. Матеріали надавало «Херсонобленерго», а харчуванням нас повністю забезпечило «Кіровоградобленерго», ми самі в кунгу (кузов універсальний нульового габариту. – Ред.) готували обід.

Перед тим, як ми починали працювати, відпрацьовували сапери. Вони нам робили так звані коридори для роботи, по 5 метрів в сторону від лінії, хоча цього замало для роботи вишки на базі ЗІЛ-131, та якось примудрялися. Сапери суворо інструктували: крок вліво – крок вправо, і може бути вибух. Заміновано нашими «братами» дуже багато. Десь за тиждень ми дійшли до села Мала Олександрівка. І побачили, що сапери були праві. Просто поруч з нами на розтяжці підірвався мужчина. Він возив дрова з лісу моторолером. Ми ще дивувалися – ліс же заміновано. Він одну ходку зробив, вдруге приїхав. Пиляв дерево, і воно впало на розтяжку й вибухнуло. Кричить про допомогу. А нас інструктували сапери: якщо хтось, не дай бог, підірветься, на допомогу не бігти, бо майже гарантовано, що поруч ще сюрпризи, і буде ще вибухати. Але ну як ми можемо не допомогти, коли людина кричить? Ми з хлопцями з Олександрії обережно пішли по слідах моторолера до нього. А нам перед поїздкою в обленерго видали турнікети та навчили ними користуватися.

Знайшли, нога вся посічена, кров хлище. Наклали турнікет, поклали на моторолера та вивезли його з лісу, а військові відвезли його в Берислав до лікарні, прооперували, він живий, здається, і ногу зберегли. Навіть імені його не знаємо. Страшно там, коротше кажучи…

Лінія фронту була від нас приблизно в 13 кілометрах. Постійно чули вибухи, над головами ракети літали… Нічого, відновили лінію, дали світло у Великоолександрівку.

Потім поїхали на Високопілля працювати. Окупанти там жили в самому приміщенні РЕС. І коли втікали, то підпалили приміщення зсередини. Усе згоріло. Трансформатори всі прострілені, усі машини прострілені, спалені. Просто все нищили, вони ж нічого іншого не можуть.

фото працівників «Кіровоградобленерго».

Підстанцію «Колос» нам довелося просто зашунтувати та обійти, вона відновленню не підлягає. Танки рашистів стояли за кілька кілометрів, там біля підстанції проходить дорога, яку вони контролювали, так вони будівлю підстанції використовували як мішень для пристрілки. Тому там нічого не залишилося.

Бачили розстріляні з танків опори, навіть таким вони займалися. Аби зруйнувати якнайбільше. Нічого з обладнання чи техніки не забирали, просто руйнували все, що могли. Так що поки те невелике село залишається без світла, але місцеві обіцяли протягнути лінію з Великоолександрівки.

Ми бачили настільки порозбивані невеликі села, що там нікого немає з людей. Жодної вцілілої хати, у дворах спалений, розстріляний транспорт. Але там, куди ми давали світло, помаленьку люди поверталися, починали ремонтувати свої зруйновані хати. Вкотре думалося, що нам дуже пощастило в Кіровоградській області, що такого не було.

Бачили пасовища, куди влучали. Одні кістки худоби порозкидані по полю… А скільки хатніх тварин, яких хазяї не змогли забрати з собою! Ми підгодовували тих собак. Та й ще надивилися багато такого, про що, чесно кажучи, говорити не хочеться… Суцільна руїна…

А роботи по відновленню там вистачить на роки, це я тільки про нашу галузь можу говорити.