2022-й. Підсумки року

00:17
1125
views

Насправді підсумки року варто було б підбивати 24 лютого 2023 року. Не тому, що це День незалежності Естонії чи дата введення григоріанського календаря. Самі знаєте чому. Але не дамо виродкам, які зламали життя десятків мільйонів українців, ламати й наші традиції та звичаї. Тому будемо підбивати підсумки року-2022 як завжди. Вони будуть суб’єктивними, відображують лише особисту думку автора. Це теж традиція «УЦ». І містять вони не тільки найгучніші, найважливіші події, які закарбувалися у пам’яті, а й відчуття, емоції, переживання того чи іншого конкретного місяця цього страшного року.

Січень

Атмосфера, усе навколо було насичене передчуттям чогось поганого, тривога, напруга аж бриніли. Здається, щось відбувалося, – тариф на водопостачання підняли, суд відхилив позов екоактивістів проти побудови «Макдональдса» у Кропивницькому і таке інше. Але запам’ятався лише виступ президента Володимира Зеленського 19 січня стосовно можливої війни.

«А в чому, власне, новина? Хіба це не реальність уже 8 років? Хіба вторгнення почалось не в 2014-му? Хіба загроза масштабної війни з’явилась тільки зараз? Ці ризики існують не один день. І вони не стали більшими. Більшим став ажіотаж навколо них. І зараз активно нападають не на нашу землю, а на ваші нерви. Щоб у вас було постійне відчуття тривоги.

Усім нашим громадянам, особливо похилого віку, потрібно це зрозуміти. Видихнути. Заспокоїтись. Не бігти по гречку й сірники. Що робити вам? Тільки одне. Зберігати спокій, холодну голову, впевненість у своїх силах, у своїй армії, у нашій Україні. Не накручувати самих себе, на все реагувати мудро, а не емоційно! Не думати тривожно й постійно “Що ж буде завтра, що ж буде в майбутньому”. А знати. Розповідаю.

22 січня ми відзначимо День Соборності України. Відкриємо Запорізький міст. За рік – збудуємо найбільшу трасу в Україні від Ужгорода до Луганська.

Будемо будувати дороги, мости, школи, стадіони, вагони, літаки й танки.

Вакцинуємо переважну більшість населення.

У квітні – відзначимо Великдень.

У травні, як завжди, – сонце, вихідні, шашлики й, звісно, – День Перемоги. А далі літо. Ми будемо здавати ЗНО, вступати до університетів, планувати відпустку, копати городи, одружуватись і гуляти весілля. А далі осінь. І, сподіваюсь, ми будемо вболівати за нашу збірну на чемпіонаті світу з футболу в Катарі.

А далі зима. І будемо готуватись до новорічних свят. Як завжди, 31 грудня всією родиною зберемось за столом. І я впевнений, що в новорічному зверненні скажу: “Дорогі українці! Ну я ж говорив? Ми молодці! Ми не панікували. Не піддавались на провокації. Ми були спокійними, сильними й зустрічаємо наступний новий рік. Без паніки. Без страху. Сподіваюсь, без вірусів. І щиро вірю – без війни. Слава Україні!»

Із передбаченого нашим верхов­ним головнокомандувачем, на жаль, збулося лише одне – «а далі осінь, а далі зима».

 

Лютий

Про події цього місяця зла всі все знають. Але головне – досі живе спомин про той страшний гнітючий настрій, ту паніку, видзвонювання давно забутих друзів та дальніх родичів на заході України, від’їзд знайомих, сусідів, близьких до Польщі, перша повітряна тривога на Кіровоградщині 25 числа, тоді ж перший приліт неподалік Канатового, чисельні групи людей зі зброєю на вулицях, з нічого зліплені десятки блокпостів, перші сотні евакуйованих зі сходу в готелі «Турист», комендантська година з 20:00, волонтерське містечко-мурашник на Козачому острові, сухий закон з 27 лютого, світломаскування, перші військові з Кіровоградщини, які загинули в боях з рашистами. Згадаймо їхні імена:

Олександр Ісаков з Новоархангельської громади – у боях під Донецьком;

Артур Калачов з Долинської громади – під час оборони села Кримське на Луганщині;

Артем Васечко з Новомиргородської громади – у бою під Сумами;

Людмила Яковенко з Бобринецької громади – на Київщині;

Артем Колесник з Олександрії – у боях у Чернігові.

А ще був перший російський літак, збитий над Кіровоградщиною. Пілот Андрій Герус, який збив ІЛ-76 з російськими десантниками, став Героєм України. А над Новомиргородщиною збили першу російську ракету.

 

Березень

Чомусь запам’ятався як найдурніший місяць року. Ще ненавчені, без досвіду, з переляку пів країни займалося дурнею. Пам’ятаєте, як завзято всією неокупованою країною робили коктейлі Молотова? Майже нікому вони не згодилися, це не та війна, а кількох чоловіків, які спробували у Херсоні кидати в рашистів пляшками, за кілька секунд розстріляли. Жоден танк чи автомобіль ворога тоді не постраждав… До речі, цікаво, куди поділися ти величезні запаси тих самих пляшок? Тільки на Козачому острові, поодаль від наметів, де збирали допомогу для армії й тероборони, стояли сотні цих «коктейлів»…

А згадайте, як завзято тисячі людей усюди вишукували нібито знаки наведення ворожої артилерії – кола з хрестом. І чимало знаходили! На дахах будинків, просто на землі, навіть на будівлі так званого «Колізею» у Кропивницькому – недобудови Палацу піонерів. А потім, як виявилося, без усіх цих позначок ворог легко та прицільно влучав у важливі об’єкти по всій країні.

Як влаштовували істерики в соціальних мережах при згадці навіть не про конкретне місце, а про місто! Мене ледь не розірвали на шмаття, коли у якомусь дописі вказав, де знаходяться об’єкти Держрезерву в обласному центрі, при тому, що на їх офіційному сайті ці дані були присутні у відкритому доступі…

Нічого, перехворіли й цим.

 

Квітень

«Джавелін» + «Байрактар». Ці слова були головними на той час. Ще майже ніхто не вживав слівце «донатити».

Взагалі, такими темпами, як за час цієї війни, наша мова не змінювалася ніколи. Ну хто зараз згадує ті «Джавеліни» або NLAW? А тоді були в усіх на вустах. На сьогодні головні слова суттєво змінилися. Навіть «Хаймарс» вже неактуальний. Сьогодні головні слова – «блекаут», «об’єкти критичної інфраструктури», «дрони».

Навіть мова волонтерів, яка в основному незмінна – «терміново потрібні…», – зазнала змін. Навесні частіше збирали на бронежилети, приціли, прилади нічного бачення, потім – на безпілотники, зараз більше на генератори та матеріал для виготовлення «буржуйок». Незмінні лише харчі, смаколики…

Ще з філологічного. Квітень – це місяць, коли слово «бавовна» набуло нового змісту. 25 квітня у Брянську пролунали вибухи на нафтобазі та у військовій частині. Фейковий російський телеграм-канал «Оперативний ЗСУ», який москалі маскують під нібито український, опублікував новину про Брянськ і додав, що «перед початком пожежі чулася потужна бавовна». Тупі чи жадібні москалі навіть не здогадалися знайти знавця української мови й перекладають з російської тексти через онлайн-перекладач типу Гугль-перекладач. Ось так «Перед началом пожара был слышен сильный хлопок» перетворився на «потужну бавовну». В Україні це дуже сподобалося, прижилося, вже початкове значення слова «бавовна» забувається.

А ще в квітні був перший потужний, на весь світ, успіх ЗСУ. Потоплено флагман російського військового флоту крейсер «Москва». Це було гучно, це було класно! Присвячену цій події поштову марку скупили мільйонами екземплярів.

Травень

Маріуполь все… «Азовсталь» боронили до останнього патрона, коли їх не залишилося, наших, хто вижив, взяли в полон. Більше нічого про той страшний місяць казати не хочеться…

Бував у Маріуполі лише раз за життя, ще в дев’яності. Робив інтерв’ю з тодішнім мером міста Михайлом Поживановим. Перед цим нам влаштували екскурсію містом. Вразили масштаби заводів, які чимось нагадали наш недобудований КГОКОР в Долинській, тільки в Маріуполі все працювало. Ще вразив сніг. Місцями він був зеленуватого кольору, місцями помаранчевий відтінок мав. «Це – від “Маркохіму”, а той – від комбінату імені Ілліча», – розповідала супроводжуюча.

Місто, у порівнянні з Кіровоградом кінця дев’яностих, справляло враження заможного, ситого, доглянутого. А ще нас годували в шикарному грецькому ресторані «Спартак», досі пам’ятаю шикарну свинину з ананасами та баклажанами.

І всього цього вже немає. Зовсім.

 

Червень

Звільнено острів, де була сказана найвідоміша фраза цієї війни – «русский военный корабль, иди на…», – острів Зміїний. Символічна подія. Чомусь згадується передісторія цього непоказного острову. Колись Україна судилася за нього з Румунією. Румуни хотіли забрати його та шельф навколо собі. Не вдалося, хоча частину шельфу їм віддали.

 

Липень

Було відкрито так званий зерновий коридор, і Україна почала потроху видихати. Наші сховища були переповнені зерном, нікуди дівати його було, а наближався новий врожай, нові мільйони тонн. Десятки країн світу, залежні від української пшениці, почали говорити про загрозу голоду. Потроху збіжжя почали вивозити морем через одеські порти.

І ще про харчі. Як ніколи, природа в цьому році хоч чимось компенсувала Україні жахливі збитки від війни. Врожай був просто чемпіонський – вишень, яблук, слив вродило невимірну кількість. Передчуваючи важкі часи, цього року консервації українці надали більше уваги, ніж завжди, – останні роки багато хто відмовився від дідівського способу зберігання продуктів, «а навіщо – простіше купувати взимку».

Той, хто не пожалів сил та часу на консервацію, вже не жалкує. Ще Новий рік не наступив, а трилітрова банка консервованих томатів у деяких мережевих супермаркетах доходить до 249 гривень! Страшно уявити, скільки вони будуть коштувати десь у березні…

 

Серпень

Уперше ми почали бити ворога на далекій відстані на умовно його території. 9 серпня в Сакському районі Криму сталися вибухи на аеродромі, де базувалися російські військові літаки. У результаті знищено декілька літаків і військових. Спершу ні Україна, ні Росія не підтверджували причетності до цього ЗСУ. Та згодом ЗСУ підтвердили, що це вони завдали ракетних ударів по цій та інших авіабазах.

Вибухи 16 серпня в Джанкойському районі знищили великий склад боєприпасів РФ і перервали залізничне сполучення між материковою Україною та Кримом. 18 серпня відбулися вибухи на аеродромі «Бельбек» біля Севастополя та в Керчі, а в наступні дні – в Євпаторії, Бахчисараї, Севастополі та селі Молочне (Сакський район), зокрема в штабі Чорноморського флоту РФ. Росіяни, які понаїхали в «Кримнаш», почали масово тікати до себе в сиктивкари та суздалі.

Вересень

Визволення Харківщини. Ізюм, відомий багатьом завдяки заводу з виробництва оптики (повністю знищений рашистами), насправді автору, який чимало прожив на Харківщині, здавався найбільш «ватним» містом Слобожанщини. Був одним з місць паломництва до «святого» джерела Божої матері, якоїсь дуже чудотворної ікони та численних храмів відомо якого патріархату. Чомусь москалі саме такі міста, де кількість лояльних до них людей була найбільшою (Маріуполь теж серед таких) винищили вщент. «Умом росию не понять…»

До речі, саме у вересні в РФ почалася відкрита масова мобілізація до війська, хоча хтось на прізвище путін ще в березні казав, що мобілізації в них не буде.

 

Жовтень

В якості «подарунка» на день народження путіна було зруйновано, пошкоджено міст через Керченську протоку, побудований росіянами після анексії Криму. Некоректно називати його Кримським мостом, Кримський міст є у Москві.

 

Листопад

Визволення Херсона. Що тут ще додати?

Гучним до цього було визволення Лиману на Донеччині, але не порівняти з тим настроєм, коли було визволено Херсон. Пам’ятаєте, як у пресі, на ТБ та в соцмережах рясніло – скоро будемо кавуни їсти? На жаль, ще не скоро будемо ласувати смугастою ягодою з південного краю. Усі поля області рясно засіяні мінами та снарядами, що не вибухнули. Оптимісти кажуть, що на розмінування піде десять років. А я пригадую, що пару років тому дивився на каналі «Дискавері» передачу, як у Данії досі, через 70 років по закінченні Другої світової, розміновують узбережжя Північного моря…

До того ж, український Інститут баштанництва в Голій Пристані досі під окупацією. І практично немає вже того інституту з унікальним насіннєвим фондом. А які фестивалі кавуна там влаштовували! Мав щастя бути одного разу, їв навіть чорний кавун…

Нічого, усе надолужимо, але почекати доведеться.

 

Грудень

Блекаут. Це англійське слово, що буквально означає «затемнення», зараз для всіх нас стало ключовим. Під блекаут підлаштовується життя, час виходу на роботу, похід за покупками (магазини ж теж у цьому ритмі живуть), час, коли лягаєш спати, приймаєш душ і таке інше.

Вони думали нас цим залякати?! Та в першій половині дев’яностих і не таке бувало з віяловими відключеннями. Правда, тоді це сприймалося легше – не було «ломки» за недоступним комп’ютером. А зараз є смартфони, півтора десятка радіо­станцій, ноутбуки та планшети з батареями. А багато хто пригадав, як це – читати книжку при світлі ліхтарика чи при свічках.

Сучасні холодильники тримають температуру довго, і з цього боку нічого страшного. Іноді виникають проблеми з громадським електротранспортом, але швидко вирішуються.

Найцікавіше – як воно буде на Новий рік? Бо в нас на районі якраз о 24 годині за графіком вимикають (хоча й не завжди) світло. Нічого, виделку з олів’є мимо рота не пронесемо. І я знаю тост, який навіть у суцільній темряві буде промовлено за кожним українським столом. Хай це буде «смерть ворогам», чи «хай здохне», чи ще щось, сенс буде один – «За нашу перемогу!». З Новим роком перемоги!