З початком війни 24 лютого, крім загальноукраїнських проблем, у нашої редакції виникла своя, локальна, але серйозна. Ми друкувалися у Кривому Розі. Співпраця була налагоджена роками, обидві сторони все влаштовувало. Але в лютому транспортне сполучення зупинилося, ворог лупив по країні, друк газети був під питанням. А в Кропивницькому є підприємство «Поліграф-сервіс». Ми звернулися по допомогу до його керівниці Галини Недолужко. Не відмовила. Співпрацюємо досі.
– Галино Дмитрівно, ви знаєте, що нас врятували?
– А ви мене, наш колектив. У той час не було достатнього обсягу роботи, були вимушені скоротитися. Та ще й певна кількість співробітників з маленькими дітьми виїхали за кордон. Але ми працювали, не зупинялися, попри негаразди виконували замовлення.
– Які друкарські проблеми спричинила війна?
– Не було паперу, бо велику кількість раніше завозили з Росії. Ми шукали в різних місцях, купували навіть по одному рулону – де скільки знайшли. Згодом усе налагодили.
Правда, ціни зросли. Раніше папір закуповували по 24 гривні за кілограм, зараз – по 68. Хімматеріали значно подорожчали, пластини. Намагаємося тримати ціни, але не виходить. Замовили в Одесі пластини – друкувати газети, там сказали, що ціни піднялися, бо купили генератори, а це впливає на собівартість.
Ну і, звісно, відключення світла додає незручностей. Хлопці виходять на роботу в цех о шостій ранку – до восьмої працюють. Потім перерва до 16-ї години. Усі все розуміють.
– Що, крім газет, друкуєте?
– Усе, що друкується. Брали участь у тендері, й друкуємо медичні бланки для всієї України. Передаємо готову продукцію в Харків, Львів, Житомир, Київ, Дніпро, навіть у Херсонську область. Бланки треба віддрукувати до кінця року, бо замовники – бюджетні організації.
Друкуємо журнали, книжки, що не всі можуть робити. Навіть інші друкарні звертаються з проханням зробити книжки. Є в нас відповідне обладнання та спеціалісти.
– Чи володієте ви ситуацією щодо ваших колег, інших друкарень?
– Так, ми спілкуємося, співпрацюємо. Знаю, що в Малій Висці закрилися, у Кривому Розі не працюють. Наш «КОД» працює, коли є замовлення. «Діалог» раніше друкувався самостійно, зараз це ми робимо.
– Хтось із співробітників воює?
– Так, наш охоронець. У минулому він поліцейський, пішов добровольцем. Нещодавно був у відпустці, завітав до нас у гості. Запитали, як там, на фронті, відповів: «Усе нормально, усім забезпечені, Перемога буде нашою». Пообіцяв після закінчення війни повернутися до нас на роботу.
І є співробітники, в яких воюють чоловіки, сини. Поганих звісток не було. Молимо Бога, щоб і не було. Усіх чекаємо.
– Ми дружимо, але крім того, що ви привітна, позитивна й відповідальна, мало що знаємо. Ви давно очолюєте «Поліграф-сервіс»?
– З 2002 року очолюю. Вже 20 років. Але й до того тут працювала – заступником директора. А раніше була начальником планового відділу в комітеті інформації. І в міліції працювала, також у плановому відділі, і на «Друкмаші», і в банку. Чоловік був військовим, так що приходилося їздити.
– Ви місцева? Тут народилися? Розкажіть про родину.
– Народилася я в Кадіївці Луганської області. Але ще дитиною батьки привезли мене сюди, і це моє рідне місто. Мама моя – чешка. Під час війни була перекладачем угорської мови – добре її знала. Познайомилася з батьком, який був військовим, і він привіз її в Україну. Коли мені було років 16, ми їздили туди, мамі пропонували залишитися, але вона відмовилася, сказала, що вже звикла до України.
Двоюрідні брати та сестри живуть у Словаччині й Чехії. Ми спілкуємося через вайбер дуже часто, вони мене підтримують, кличуть до себе. Але як залишу сім’ю, роботу? Маю доньку і сина, двох онуків і двох онучок. Ми дружні. Люблю свою родину, пишаюся кожним.
– Передайте їм побажання та своєму колективу.
– Зрозуміло, що всім – миру! Щоб ми відбудували країну, щоб у всіх була робота. Здоров’я! Усе інше здійснене.
«Бабусю, do you speak English?». В Україні запустили безкоштовні онлайн-курси англійської...