Людина з «Зіркою» в серці

00:49
1364
views

Юрій Горожанкін – особистість для футбольної Кіровоградщини легендарна. Користуючись тим, що 22 січня Юрію Івановичу виповнилося 85 років, ми хочемо не просто привітати ювіляра, але й нагадати славні сторінки біографії людини, яка, перш за все, любить футбол, а не себе в футболі.

Мені не довелося побачити гру Горожанкіна-футболіста. Та очевидці згадують, що він був видатним футболістом і лідером, який вів за собою. У 1956 році юнацька збірна Кіровоградської області стала призером чемпіонату України, а три її представники – Юрій Горожанкін, Анатолій Литвинов та Юрій Калашніков – стали переможцями першості Радянського Союзу. Надалі, граючи на позиції захисника в кіровоградському «Торпедо», яке згодом перейменували на «Зірку», він не лише був взірцем надійності, а й часто підключався до атак. У складі «Зірки» він провів 12 сезонів (1956-68 рр.), зіграв більш ніж у 400 матчах і входить до числа 30 найкращих бомбардирів за всю історію команди. Цікаво, що в сезоні 1962 року більше за Юрія Горожанкіна забив лише інший легендарний кіровоградський футболіст, нападник Віктор Квасов.

Ну а те, що саме Горожанкін довгий час був капітаном «Зірки», говорить про його авторитет та повагу серед партнерів по команді.

Завершивши свою яскраву ігрову кар’єру, улюбленець кіровоградських уболівальників просто не міг не стати тренером. Адже досвіду, майстерності, розуміння гри в нього було достатньо. Спочатку працював дитячим тренером. І ось тут мені вже пощастило отримати незабутні футбольні та життєві уроки Юрія Івановича. Він ніколи не говорив багато, але його поради й настанови завжди були дуже професійними та корисними. Він казав, що в якісний футбол не думаючи грати не можна. А ще Юрій Іванович міг показати, як потрібно виконувати ту чи іншу вправу чи технічний елемент. Він умів побачити талант і надихнути своїх учнів на подальший прогрес. Допоміг Юрій Іванович, уже працюючи тренером рідної «Зірки», відчути впевненість у власних силах і розкрити свій потенціал багатьом улюбленцям кіровоградських любителів футболу – Леоніду Колтуну, Валерію Самофалову, Олександру Олексєєву, молодому Михайлу Михайлову та іншим талановитим гравцям. Саме Горожанкін запросив із Молдавії у майбутньому легендарного голкіпера Валерія Музичука та з Києва майбутнього рекордсмена за кількістю зіграних матчів (понад 500) та забитих голів (72) у складі «Зірки» Валерія Самофалова й допоміг їм назавжди тут стати своїми. На час роботи тренера Горожанкіна в кіровоградському клубі припали перемоги «Зірки» в Кубку УРСР у 1973 і 1975 роках. Цікаво, що фінальний матч Кубка України в івано-франківського «Спартака» 1973 року кіровоградці виграли (1:0) м’ячем, який Юрій Горожанкін придбав у збірної СРСР.

Колись легендарний улюбленець вболівальників «Зірки» Олексій Кацман, світла йому пам’ять, сказав про Юрія Івановича такі слова:

– Я вдячний Юрію Івановичу за те, що він разом із колегами, у повному розумінні цього слова, навчив мене грати у футбол. Горожанкін запам’ятався тим, що був небагатослівним, але вимогливим. Він чудово знав свою роботу й безмежно любив свою справу. Можна сміливо сказати, що Юрій Іванович завжди був на своєму місці.

Горожанкіна часто незаслужено ображали, відстороняючи його від роботи. Але він, забувши про образи, завжди повертався саме тоді, коли улюбленій команді було особливо важко, і знову й знову доводив, що футбол і «Зірка» в його серці назавжди. Цю любов він передав і своєму синові Ігорю, який продовжив футбольну династію й свого часу був одним з найкращих арбітрів нашої країни.

Але потім так сталося, що у важкі часи Горожанкіни вимушені були залишити Україну й шукати кращої долі за кордоном. Але Юрій Іванович і в Ізраїлі, куди переїхав на постійне місце проживання, поки вистачало сил, працював із дітлахами, передаючи їм свої футбольні знання.

І сьогодні ми бажаємо Юрію Івановичу здоров’я, здоров’я та ще раз здоров’я, дякуючи за все, що він зробив для футбольного Кропивницького.