Директор сільгосппідприємства «Синюха», що на Новоархангельщині, голова громадської організації «Кіровоградська обласна рада сільгосппідприємств» Ольга Голобородько завжди усміхнена, життєрадісна. На прохання згадати рік війни, замислилася, стала серйозною.
– У професійному плані для аграріїв нічого не змінилося. Ми знаємо: чи сніг, чи вітер, чи сонце, чи дощ, чи епідемія, чи війна, а нам треба сіяти. Земля пропусків не пробачає. Якщо будівлю заводу чи фабрики можна зачинити, а через рік відкрити, із землею щороку треба працювати, обробляти.
Нас з колегами не дарма називають аграрним фронтом. Ніхто не зупинився, не замислився, чи сіяти, чи ні. Принаймні в нашій області не було полів, де б не посіяли. Причин декілька. По-перше, земля не повинна гуляти. По-друге, українці повинні бути з хлібом. По-третє, держава повинна бути із коштами, а їх заробляє наш аграрний фронт. А ще люди повинні бути зайнятими, вони мають відчувати, що потрібні.
Згадую, як спочатку, у перші дні війни, ми були дещо розгублені. Люди, які працюють в нашому господарстві, питають: «Що будемо робити?» Я кажу: «Як – що? Будемо працювати: сушити кукурудзу, готуватися до посівної». А потім подумала: «Може, не треба людей примушувати? Може, вони бояться?» І запитала їхньої думки. Усі вони відповіли: «Так, будемо працювати». І ця згуртованість, ця дружба, ця взаємна підтримка нам усім допомогла. А ще, вважаю, свою роль зіграло те, що вся родина Голобородьків, навіть маленькі онуки, залишилися в Україні. Ми навіть не обговорювали варіант виїхати.
Крім того, що ми добре знаємо свою працю, багато аграріїв стали воїнами. Нас не так зачепила війна, як інші регіони. Але ми навчилися сприймати людське горе, біду сусідів. Ми приймали їх у своїх хатах, передавали продукти туди, куди не кожна машина доїде. Виділили хатки переселенцям. Надавали земельні майданчики, де розміщувалися релоковані підприємства.
Ми змінилися настільки, що вже звикли до сирен. Діти навчаються інакше, згідно з воєнним станом. Ми навчилися молитися. За кожного українця, кожного захисника молимося. І коли просимо гарного врожаю, також піднімаємо очі до неба, просимо захисту й дякуємо за успіхи.
Сьогодні ми іншими очима дивимося на нашу Батьківщину. На неї весь світ дивиться по-іншому.
Я за природою така добра тьотя, яка завжди була за мирні відносини, яка любить все вирішувати по-хорошому. А з початком війни тьотя стала кам’яною, міцною і в сім’ї, і в господарстві. Спочатку трохи було страшно, а потім прийшло розуміння того, як жити, допомагати, боротися, наближати Перемогу.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...