Прийняло Панчеве

До війни Кудрявцеви мешкали в Харкові, мали невеликий бізнес. Війна кардинально змінила їхнє життя. Тепер вони – селяни. Топлять дровами, на них же готують їжу. Мають невеличку ділянку, де вже зібрали урожай. На побутові труднощі не нарікають, бо багатьом українцям випали значно тяжчі випробування. А ще Кудрявцеви дуже вдячні громаді Панчевого, яка дала їм прихисток.

«Ось майже й перезимували»

На Кіровоградщину вони приїхали в квітні минулого року, рятуючись від обстрілів. Із собою привезли звіринець. Тоді в Панчеве прибуло більше сотні біженців.

– Наша квартира – у дев’ятиповерхівці на Салтівці, – згадує Тетяна Кудрявцева. – 12 квітня був сильний обстріл. По будинку й навколо – 40 влучань. З «Градів». У нашій квартирі знесло балкон, вікна повилітали. Дев’ятьох людей убило на подвір’ї. Трупи, кров, жах. Виносити тіла допомагали діти. Мама моя – їй за вісімдесят, її будинок недалеко від нашого – чула крик жінки, якій ногу відірвало. Після того мама не спала кілька ночей. 13 числа – знову обстріл. Ми в підвалі ховалися. Очей не зімкнули. Багато людей виїхало перед нами. У нашому під’їзді, де 36 квартир, залишилося три сім’ї. Вибираючись, сусіди віддавали ключі, щоб ми доглянули за їхніми котами, собаками, кроликами, папугами. У нас своїх чотири лабрадори. На початку думали: виїжджати не будемо, залишимося до перемоги, бо хто нас візьме з чотирма собаками? Ще й служба порятунку тварин віддала собаку. Ветклініка закрилася – ми й звідти тварин забрали. Тримали усіх у квартирі, у клітках, підписали кожну, де чия тварина. Потім вирішили: виїжджаємо із тваринами. Тільки собак – шістнадцять. У тому числі – кілька щенят-шпіців, яких треба годувати за спеціальним графіком. Їх з собакою-матір’ю залишила дівчина із сусіднього будинку, вирушаючи в Польщу.

Маємо автомобіль, Citroen Berlingo, ним і поїхали. Я, чоловік, син, мама. Речей взяли мінімум – не мали часу збиратися, та й місця в машині обмаль через тварин. Їх помістили в багажнику. Деяких – у банках, у відрах. Дорогою зупиняли військові, просили показати, що веземо. Я попереджала: відкрию багажник – потім усіх не зберемо. Військові заглядали туди із салону.

Поїхали ми на Полтаву, далі – на Кременчук. Сподівалися, знайдемо житло. Марно. Поїхали до Кропивницького. Телефонували людям, які пропонували житло. Вони, почувши про тварин, відмовляли. А з Панчевого дівчина погодилася. Сказала, нас чекає вільний будиночок, хоч і без зручностей. Про плату й слухати не хотіла. Прибули в Панчеве. Будинок – прибраний. І натопили для нас, і їсти приготували. Хто саме? Таня Босько та інші волонтери.

Країні було важко, грошей не вистачало. А волонтери нас підтримали, давали продовольчі набори. У Новомиргороді є дядя Вася, допоміг з холодильником. І клітку привіз – у нас же тварини. Правда, двох собак і двох папуг ми віддали місцевим жителям. Перший місяць ми годували тварин на волонтерські пожертви. Потім мама пенсію почала отримувати. Хлопці з «Дому милосердя» – є така організація в Кропивницькому – привезли тваринам корм. Тут невелика ділянка, я відро картоплі посадила – люди дали. І цибулю, моркву, петрушку, кріп. Кілька фруктових дерев посадили. Чоловік, Михайло, влаштувався зварником у фермера. Задоволений. Син, Олексій, йому шістнадцять років, навчається в харківській школі онлайн. Зранку встає – і до комп’ютера. Сидить за ним до вечора. Випускний клас же. Подружився з місцевими однолітками. Усе в нас чудово.

За словами Тетяни Кудрявцевої, до селянського побуту її родина вже звикла.

– Дровами забезпечили волонтери, ще й чоловік на роботі отримав. Топимо пічку, на ній же готуємо їжу. Останнім часом електрику не відключають, стало легше. Ось майже й перезимували.

Великих планів на майбутнє Кудрявцеви не складають.

– Квартира в Харкові як була пошкоджена, так і є. Ми як тут осіли, жодного разу додому не їздили. Хоча багато харків’ян повернулося. Ми не наважуємося. Росія продовжує ракетами обстрілювати. А на початку війни й танки їхні на в’їзді в Харків були.

 – Ми й не сподівалися на такий прийом, таку турботу, – пані Кудрявцева має на увазі панчівців. – Низький уклін і волонтерській команді Тетяни Босько, і всій громаді. Ви ж знаєте, недавно Таня отримала нагороду від генерала Залужного?

Панчівцям від Залужного

Звісно, знаємо. Це одна з головних місцевих новин останнього часу – про те, що головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний нагородив керівницю благодійного фонду «Прихисток» Тетяну Босько нагрудним знаком «За сприяння війську».

Завдяки Тетяні та її друзям Панчеве навесні минулого року почало масово приймати людей, які втікали з охоплених війною міст і сіл. Волонтери підшукували вільні хати для біженців, домовлялися з господарями. Прибирали, фарбували, ремонтували. Перед заселенням у помешканнях були і посуд, і постіль, навіть хатні капці. Тепер команда Тетяни активно допомагає армії. Відправляють на фронт техніку, продовольство, засоби гігієни. Якщо, приміром, харчі для армії панчівці готують самі, то техніку купують на пожертви благодійників, у тому числі компанії «Велта».

Дякуючи в Фейсбуці землякам за привітання з відзнакою, Тетяна написала: «Ця нагорода – усьому нашому колективу. Дякую співзасновниці нашого фонду Віталії Панкул, переселенцям, які кожного дня мені допомагають, – Анні Лозі, Анастасії Штанченко, Олені Берлинець, Аллі Штанченко, Наталії Попрузі, дівчатам, які виготовляють печиво, сухі борщі. Дякую всім, хто від початку повномасштабного вторгнення працює на перемогу!»