Анна Гавальда: «Ми не самотні»

00:55
1400
views

Цікаво, що читають ваші діти? У тому віці, коли вам задавали в школі «Тимура та його команду» чи «Бронзового птаха»? Зрозуміло, що «Гаррі Поттера». А що ще? Тоді запитайте в них, що написала Анна Гавальда, її міні-роман вивчають зараз у 6-му класі.

 

Напевно, ваші діти не розкажуть вам, що француженка Анна Гавальда – автор прекрасних романів і новел про кохання, але «35 кіло надії» вони вже прочитали за шкільною програмою. Мені здається, саме цієї книжки дуже не вистачало кільком поколінням радянських дітей. Але хто б тоді ризикнув сказати їм, що оцінки та патріотизм не найважливіші речі в житті?

Звичайна справа – 13-річний пацан ненавидить школу, ходить туди з примусу, вчиться через не можу. Грегуара не розуміють усі – вчителі, однолітки та навіть батьки. Тільки дід і перша вчителька цінують його добре серце й золоті руки.

Не переказуватиму всі перипетії сюжету, скажу тільки, що ця книга про добро й свободу вибору, які важливі в будь-якому віці. І якщо ви подумали, що це класичний «детпис», то дуже помиляєтеся. Мені, запійному читачеві, читати «35 кіло надії» Анни Гавальда було не менш цікаво, ніж її великі романи «Я любив її. Я його любила» чи «Просто разом». Тож, коли випав рідкісний шанс поспілкуватися з живим та привабливим автором, якого вивчають у школі українські діти, упустити його було не можна.

– Анно, що відчуває письменник, коли дізнається, що в далекій країні його книга входить до шкільної програми?

– Радість! Гордість! Подяка! Ось що я відчуваю! Я хотіла б вимовити ці слова українською, правильно вимовити: РАДІСТЬ – ГОРДІСТЬ – ВДЯЧНІСТЬ…

 – Ваш герой був, звичайно, не найкращим учнем. Але представимо гіпотетичну ситуацію: до обов’язкової шкільної програми Грегуара входить «35 кіло надії». Чи прочитав би він її? І чи змогла б книга змінити його життя?

– Я сподіваюся, вона б йому сподобалася, якби він змушений був її прочитати. Я сподіваюся, що він відчув би себе не таким самотнім.

Насправді я написала цю книгу з єдиною метою: щоб усі маленькі Грегуари, нещасні й особливо ті, кого не розуміють у школі або, швидше, у «системі освіти», відчули себе менш самотніми. Книги існують для того, щоб пам’ятали, що ми не самотні.

– Скажіть, будь ласка, які події та проблеми хвилюють вас найбільше?

– Як можна відповісти щось інше, окрім: війна в Україні. Я думала, ми всі думали, що війни пішли в минуле. Якими ми були наївними… Війна та хоробрість українського народу – ось дві головні теми сучасності.

– Дуже хотілося б почути ваші побажання українським тінейджерам та їхнім батькам.

– Я б сказала їм те саме, що говорила своїм дітям, коли вони були підлітками: достатньо добре навчайтеся в школі, щоб здобути освіту. З дипломами чи кваліфікацією ви досягнете найдорожчого в житті – свободи. Займатися тією справою, яку вибрав і яку любиш, – це найбільша розкіш у житті.

Отже, так, я їм повторювала 10 разів, 100 разів, 1000 разів: постарайтеся отримати можливість займатися улюбленою справою. Якщо ми знаходимо щастя в роботі, нам усе стає під силу.

Лісоруб, перукар, жокей, діджей, кравець, будівельник, артист, актриса, електрик, шевець, вчений, програміст, художник, скульптор, столяр і т.д., і т.д. … Яким би не був ваш вибір, лише б це був ВАШ вибір і ви прагнули всіма силами досягти мети. Цікава молода людина – це та, яка має мрії та допитливість.

Усе, що я хочу вам сказати, – у цій фотографії. Моя рука підтримує вашу руку. І руки всього вашого народу.

Найголовніше – зберігайте надію. Наприкінці лиходій загине. Ось побачите.

1000 поцілунків. Анна Гавальда.

 

P.S. Дякую за можливість віртуального спілкування з Анною Гавальда нашим землячкам Оксані Костеревій, яка проживає у Франції, та Ользі Гетьман з Бобринця.