Арчі, додому!

Завдяки соцмережам ця історія набула резонансу. Вона начебто типова для сьогодення: знайшли на вулиці собаку, хаскі, почали шукати господарів, знайшли, потім того ж собаку знову знайшли на вулиці… Насправді сталася драма, навіть дві: людська й собача.

Добре відомий всім нам Сергій Неділько, коли ще очолював льотну академію, мав плани створити розплідник різних порід хаскі. А їх, щоб ви знали, сім різновидів. У Високих Байраках мали садибу, побудували вольєри, раптом війна. Розводити собак ні можливостей, ні сенсу не було, бо кинутих або знайдених чотирилапих почали звозити до нього.

– Коли поїхали перші біженці зі сходу транзитом через нашу область, на колони машин з написом «Діти» без сліз неможливо було дивитися, – згадує Сергій Миколайович. – В деяких авто було, наприклад, п’ять дітей і п’ять собак – люди везли від війни членів родин. Одна родина з Харкова перевозила приватний притулок. В машині було 17 собак і 10 котів. Тварини різних порід, різного розміру, але терпляче сиділи поруч, вухо до вуха. Багато господарів залишали своїх улюбленців (начебто) вдома, а інші люди їх забирали з собою, щоб врятувати. Багато таких у нас.

Сьогодні в Байраках у Неділька утримуються 60 собак, 40 з яких чекають на своїх господарів: хтось воює, хтось виїхав за кордон. Чекав на них і рудий красивий хаскі, якого з вулиці доправили до Сергія Миколайовича. Волонтери розповсюдили фото собаки по соцмережах, і знайшовся господар. Приїхав, покликав: «Арчі!», і той відгукнувся.

– Я щось таке запідозрив, – згадує Сергій Неділько. – Не дуже охоче собака пішов до цього чоловіка. Але ж зреагував на своє ім’я, і ми відпустили, хоча було тривожо.

Небагато часу пройшло, і знову Арчі блукав вулицями. Вдруге добрі люди відвезли його у Високі Байраки. Побитий, на щелепі – гематома, пошкоджена лапа. Волонтери його фото стали активніше розповсюджувати. Раптом відгукнулася жінка: «Це наш Арчі! Ми вже їдемо по нього».

В родині Максименків – Олександра, Тетяни та Богданчика – Арчі з’явився ще цуценям. Зараз собаці 2 роки 3 місяці. З початком повномасштабного вторгнення ворога тато пішов захищати країну, згодом мамі з дитиною треба було виїхати у Польщу. Довірила собаку добрій (як здавалося) знайомій. Гроші на утримання були передбачені.

– Це наша знайома, – розповідає Тетяна. – Телефоную: все добре? Каже, що так. Прошу надіслати фото Арчі, надсилає, і він нормально виглядає. Не переживала до тих пір, поки не побачила фото в соцмережах. Терміново виїхала з дитиною в Україну, повідомила чоловікові про те, що сталося.

Олександр воює у бахмутському напрямку. Сказав командиру, як є. Той дав відпустку на 10 днів. Їдемо з Максименками в Байраки, за кермом Неділько. Богданчика переповняють емоції. А ще Сергій Миколайович сказав, що на фото Арчі в соцмережах відреагували люди з різних міст – серед них Херсон, Чернігів, – хотіли забрати хаскі до себе.

Приїхали. Сергій Миколайович відкрив вольєр, родина, всіх втрьох, покликала Арчі – полетів назустріч. Нарешті! Обіймав, цілував по-своєму, по-собачому. Зворушливо було.

Але в цій історії, крім людської, була собача драма. Сергій Миколайович розказав, що Арчі лазив по сітках вольєра, як матрос на кораблі. Лізе наверх, знаходить маленький отвір і вилазить назовні. Ще в одному вольєрі була набагато старша дівчинка – аляскінський маламут Беті. Об’єднали, поселили разом. Вони чомусь вирішили, що є родиною. Гралися, розважалися, забули, що можна втікти. До речі, господар цієї маламутки воює, його собака на перетримці у Неділька.

Коли Арчі забирали додому, Беті не вила, а плакала. На деякий час їм дозволили побавитися у дворі. Потім Арчі поїхав, а вона, плачучи, залишилася чекати господаря, який воює – виборює мир для людей і їхніх вірних чотирилапих друзів.