Нам би ще рік протриматися

Нормальна людина влади не прагне, отже, влада завжди належить ненормальним.

Джордж Орвелл.

Українські політики та топ-чиновники полюбляють посилатися на Орвелла, але зрідка використовують саме цю цитату. З якого дива, як вважаєте?

За роки роботи у мене склався такий собі стереотип: в останній колонці року підбивати підсумки, а в першому номері – вибудовувати плани та робити обережні прогнози. Стереотипи – це завжди погано, це відсутність критичного мислення, а по суті – повторення пройденого. Але цього разу так не складається – війна привчила нас жити сьогоденням. Розробляти довгострокові плани, писати стратегії розвитку на 5 – 10 років уперед виявилося пустопорожньою справою – тільки те, що ти вирішив і зробив сьогодні, і буде твоїм завтра.

Минуле вкладається у короткі абзаци: вже нікого не цікавлять минулорічні сотні кілометрів, мільйони тонн та мільярди гривень. 2022-го року Україна вразила весь цивілізований світ своєю мужністю, стійкістю біблійного Давида у битві з Голіафом. Та наприкінці 23-го року той же цивілізований світ вже втомився захоплюватися Україною й почав висловлювати явне невдоволення війною, яка затягується. Ні, навіть незважаючи на затримку з макрофінансовою допомогою від США та ЄС, Україну не кинули на поталу, але тенденція до посилення світового головного болю від наших проблем проглядається неозброєним оком. На цьому тлі й слід розглядати свої надії та плани на 24-й рік.

Одвічні наші біди – «дурні та дороги» – остаточно трансформувалися у «дурні та злодії». Країну реально мало не занапастила корупція. Не було щастя, та нещастя допомогло: звучить цинічно, однак у боротьбі з корупцією Україну врятувала… війна, а не численні правоохоронні структури. Щойно звичайні українські корупціонери перейшли в розряд мародерів, ситуація почала різко змінюватися. Вони хоч і хапуги, але не ідіоти – різницю второпали швидко.

А ось з другою бідою – з дурнями – все значно гірше. До речі, «дурень» сприймається зовсім не так прикро, як «мародер». Начебто невелика й природна людська вада. Але коли вона перетворюється на некомпетентність, це дуже помітно позначається на житті тисяч людей.

Припускаю, що саме некомпетентність керівниц­тва країни та її наслідки стануть проблемою №1 у новому році.

Почнемо за субординацією. Президент, він же Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський: «Україна має виробляти самостійно чи разом із партнерами всю зброю, необхідну для боротьби з агресією». Правильно? Безперечно! Один нюанс – це цитата за 27 грудня 2023-го! Трохи запізно, одначе.

Напередодні Нового року країну «порадувала» перший віце-прем’єр – міністр економіки Юлія Свириденко. У коментарі «Файненшл Таймс», який відразу розтиражували ЗМІ, вона повідомила, що Україні, можливо, доведеться затримати виплату заробітної плати 500 тисячам держслужбовців та 1,4 мільйона вчителів, а також виплати 10 мільйонам пенсіонерів, якщо ЄС та США не нададуть обіцяну фінансову допомогу на початку наступного року.

Я розумію, що свій драматичний меседж Юлія адресувала Заходу, а не десяти мільйонам українських пенсіонерів, але спробуй тепер їм пояснити, що не треба забирати гроші з банків та знімати з пенсійних карток. Мені здається, такі заяви – компетенція лідера держави або як мінімум прем’єр-міністра. Щось в України ніяк не складається із жінками з гарним ім’ям Юлія.

А тут і міністр фінансів Марченко підлив оцту в загальний котел, повідомивши, що не знає, навіщо громадяни донатять ЗСУ – за його даними, армії вистачає всього, зокрема й грошей. І це питання треба адресувати армії. Тобто головнокомандувачу та новоспеченому доктору філософії (кандидату юридичних наук – за старим стилем) Валерію Залужному.

Можна було б постібатися, припустивши, що знайдений пристрій в кабінеті Залужного було встановлено з метою з’ясування таємниць його секретної докторської дисертації, але чомусь геть зовсім не хочеться.

А хочеться в новому році розумних та зважених рішень,  і насамперед у питаннях захисту Батьківщини та її громадян. У тому числі й від некомпетентності влади. Хочеться, та не віриться…