Польські канікули

Будь благословенне місце роботи – редакція «УЦ»! Дозволили новорічні канікули. Варіантів – куди поїхати – не було: до Польщі. Туди виїхала рідня (задовго до війни, якщо що). Виїзд – на Різдво.

Безпосередньо святкувати Різдво в Польщі не довелося, бо квиток був куплений так, що 24 грудня ввечері перетинали кордон. Цей факт допоміг потрапити до Польщі протягом чотирьох годин, а не шести-восьми, як лякали люди на вокзалі.

Перетнули легко. Паспорти здали, згодом отримали. В автобусі було лише два чоловіки: двоє на милицях, далеко за шістдесят, один, молодий, супроводжував дідуся. Усі документи були визнаними, претензій до чоловіка не було. Валізи, сумки десятків жінок (з дітьми в тому числі) поставили на «сканер». На щастя, претензій ні до кого не було. Поїхали!

Польща зустріла сяйвом. Різдво! Деревце, парканчик, віконце – усе в гірляндах. Вивіски магазинів і офісів горять. А ще суцільне зовнішнє освітлення. Дивно для нас – ми знаємо, що таке блекаут.

За особистим, родинним, навігатором першим місцем зупинки було містечко Ключборк. Чомусь знайомі вузенькі вулички (в Кропивницькому такі є), але грамотно розроблений рух транспорту. Невеличкі, але парковки. Автомобілі не «наліплені», є де зупинити авто, щоби вийти, пройтися центром, магазинами, ринками.

Звернуло на себе увагу кладовище. Воно в межах міста. В різдвяні дні тут, як і всюди, на могилах залишають запалені лампадки. Коли вечоріє, це заворожує. А ще Ключборк поєднав на своєму цвинтарі «6278 советских бойцов, погибших во время Второй мировой войны» и «на этом месте в 1928 – 1939 годах было еврейское кладбище»…

Далі родинні зв’язки повели до міста Голенюв. Їхали туди з Ключборка годин п’ять, на InterCity. Що вам сказати? Яскраве світло завжди, незважаючи на час, і навіть на те, що всі необхідні вказівники підсвітлюються. Крісла… Людина, яка цю модифікацію запропонувала, мабуть, отримала сертифікат, дозвіл. Але, вважаю, вона ненавидить людей. Вона, ця людина, коли конструювала, «анатомічно» сиділа там, їхала далеко?

З Голенюва ми дружною компанією рушили до міста Мендзиздроє. Це було 31 грудня 2023 року. Навколо – суцільна німецька мова. Авто – з німецькими номерами. Кордон там розмитий, близько, тому німці їдуть до поляків подихати морським повітрям, відсвяткувати прийдешній рік в готелях, яких в містечку чимало. Звісно, є поляки, є, враховуючи нашу компанію, українці. Усі насамперед йдуть до моря – Балтійського.

Там є довгий мол, є кафешки, але дальня точка – мабуть, виходить у відкрите море. Усі туди пруть, щоб сфотографуватися. Ми також поперли. День був сонячним, вітру не було. Хотіли зробити селфі, щось не виходило, але мила пані запропонувала допомогу, ми нею скористувалися – усі щасливі засняті на фоні Балтійського моря.

Пішли гуляти. От що хочеш скуштувати, чим хочеш розважитися, на що подивитися, де завмерти – усе є. Фотозони, дитячий майданчик, різноманітна кухня, інсталяції, дивні люди, які заробляють гроші на тому, що просто підспівують рок-хіти. (І так можна заробляти.)

Туалети. Це окрема тема. В Мендзиздроє завжди багато людей. А 31 грудня тим паче. Звісно, ходили у WC неодноразово. Якщо можна до туалету застосувати ці характеристики, то ідеально, перфектно, неймовірно чисто, враховуючи кількість людей. І жодної черги. З людини – 5 злотих. (На вокзалі у Львові – 10 гривень. І там жах.)

Новорічна ніч для українців, які приїхали до рідних на свята, була жахливою. Спочатку просто петарди – діти розважалися. Потім, ближче до опівночі і після – феєрверки. Красиво, в нас таке колись було, але зараз страшно. Навіть холодильник в кімнаті, який запуск охолодження супроводжував звуком, схожим на звук сирени, викликав тривогу…

Але найголовніше – ми побачилися, побажали одне одному найскорішої зустрічі в Україні – переможній. Потім була дорога додому. Новини не тішили: на кордоні десятки автобусів, люди чекають добами.

Виявилося, що черги – до Польщі. Стоять десятки автобусів, не пускають за кордон чоловіків, навіть водіїв автобусів. Вони стояли, а ми – з Польщі в Україну – перетнули кордон за дві години.

Дорога додому, до Кропивницького, була хорошою. Чесно, якість дорожнього покриття дозволяла спати, прихилившись до вікна. Аж допоки не сталася Умань. Там треш, вибачте.

І ще є про що сказати. Львів, Тернопіль, Хмельницький, Він­ниця, Умань, а далі – Кривий Ріг і ще далі. Це маршрут автобуса. Була зупинка в Кропивницькому на Олександрійському шосе. Суцільна темрява. Пасажири з ліхтариками шукали дорогу до туалету.

А взагалі все класно. Жодного поляка, який ненавидить українців, не трапилося. (Хоча кажуть, що їх немало.) Таксист зрозумів мій комплімент, сказаний українською, і подякував. «Добрий день» і «дякую», сказані українцями, навіть з акцентом, сприймаються поляками з розумінням.