Монолог волонтера

Ефективна армія західного типу базується на максимальній корисності дрібних підрозділів та молодшого офіцерського штату. За такої структури зберігається довіра всередині групи, мобільність, комунікація. У бізнесі малі команди зазвичай також ефективніші, їх інколи називають «командами на 2 піци» (кількість людей в робочій групі можна нагодувати двома піцами) за тих самих причин.

Якщо подивитись на український волонтерський рух на початку війни, то дрібні групи друзів чи просто товаришів об’єднувались для спільного вирішення задач по забезпеченню своїх близьких усім необхідним – від одягу до автомобілів. Згуртованість дрібних груп та їхня енергія можуть дати фору відомим на всю країну фондам у винахідливості та маневреності. Адже вони «невидимі», або скоріш віртуальні, і, відповідно, виконують завдання, не потрапляючи на очі державним органам, котрі жадають «структурувати» таку діяльність.

– Одна з таких груп із перших днів війни згуртувалась навколо кропивницького 3-го окремого полку спецпризначення ім. Святослава Хороброго. Усе починалось спонтанно, – пригадує Сергій Скібіцький, один із учасників групи, що живе за кордоном близько 10 років. – У перший день війни, усвідомивши, що, попри життя за кордоном, спостерігати за загибеллю країни, в якій народився, не можеш, вирішив кинути клич по всьому колу контактів знайомих, що збираю на допомогу українцям. З першого дня я побачив чітку різницю в менталітеті різних людей. Деякі казали, що співчувають, але матеріально допоможуть (чи вже допомогли) через світові організації штибу Червоного Хреста або УНІСЕФ, а дехто відразу перекинув кошти на пейпал. За декілька днів набігло 8 тисяч євро включно із власними коштами. Ці гроші витратили на замовлення, котрі вже в обід першого дня сипались від знайомих із Кропивницького. Майже всі замовлення стосувались одягу та захисту (бронежилетів, касок).

Почались цікаві дні онлайн-пошуку у Франціі товарів, котрі в звичайному житті не бачиш на полицях магазинів. У той самий час були й чати та дзвінки від безлічі малознайомих людей із сусідніх країн, які так само шукали подібні товари. Це був цікавий досвід, адже за лічені дні інтернет допоміг розібратись в категоріях нових товарів, знайти постачальників, зрозуміти систему дистрибуції та домовитись із перевізниками, які до війни перевозили різні товари через митницю без декларування.

На початку війни митниця просто зникла. Перевізники без проблем брали каски, вживані та нові бронежилети, засоби нічного бачення, рації (усі ці речі, принаймні у Франції та Німеччині, можна купити на сайтах вживаних речей, без документів, але пересвідчившись у рейтингу продавця). Із сукупної кількості товару приблизно на 25 тисяч євро в перші 3-4 місяці лише 15 касок не доїхали до пункту призначення – людина, котра їх просила, після отримання передачі на «Новій пошті» просто розчинилась у повітрі. А вся команда успішно, на людській вірі та ентузіазмі продовжувала збирати та виконувати замовлення.

За пару місяців від початку війни стало зрозуміло, що переважна більшість іноземних знайомих готові були підтримати чужу війну разово, перебуваючи в стані шоку та співчуття. А паралельно викристалізувалась дрібна група (та, яку можна нагодувати двома піцами) із людей, котрі знали мене й довіряли мені. Ближче до кінця першого року війни самі собою з’явились правила нашого чату: ініціативу по замовленню від військових може запропонувати кожен; покупку та ціну обговорюємо разом та голосуємо; регулярно, раз на місяць чи два місяці, відкладаємо кошти для чергового проєкту; звітуємо у чат. Мікрогрупа виявилась досить розкиданою – троє (Олександр Буц, Ольга та Антон Непотено) живуть у Канаді, Артем Баранов та Олег Чорненко – у США, Сергій Бролінський – у Швейцарії, я – у Франції. Ще двоє учасників – Дмитро Абажей та Олексій Волчинський – у Києві. І один – Ілля Давидов – у Кропивницькому. Загалом із 10 учасників восьмеро (і я в тому числі) – родом із Кропивницького. За півтора року щомісячних внесків (до речі, середній внесок – 200-300 євро) було куплено багато чого – акумулятори, генератори, дрони, ноутбуки, навіть прапори для родин загиблих героїв.

Інколи чат пустує майже місяць, але тишу завжди хтось сколихне, підкинувши свіжу ідею або просто повідомивши, що в цьому місяці зекономив і має «купу грошей на донат».

Так, в Україні є великі фонди, котрі опікуються великими та амбітними проєктами, є дрібніші волонтерські організації, які теж підтримують бійців та постраждалих, але є й невидимий фронт «малих груп», котрі здебільшого не ведуть пости у соціальних мережах та не викладають світлини отриманих грамот та подяк. Вони задовольняють персональні потреби військових та не поспішають влитись у більші структури. Вони просто роблять це, бо так треба й тому що, принаймні ті з них, хто за кордоном, мріють ще колись повернутись додому.

P.S.Користуючись можливістю, наданою «Україною-Центр», хочу висловить особисту думку, що надмірна формалізація волонтерської діяльності, особливо в аспектах, пов’язаних із імпортом та декларуванням, невпинно знижує мотивацію для «малих волонтерів». Нас десятки тисяч, готових передавати до України різноманітні товари в штучній кількості. Стикаючись із процедурами офіційного декларування й документообігу та не перший рік знаючі перевізників і рівень їхньої взаємодії із митниками, зазвичай нам простіше просто передати необхідні товари «по-сірому», адже наш головний актив – це взаємна довіра та оперативність допомоги. А 20 пар берців для підрозділу можуть заїхати до України й без розмитнення та сплати ПДВ. Бажаю та вірю, що довкола всіх відомих українських підрозділів згуртується власна «волонтерська» бригада, котра опікуватиметься допомогою не тільки під час, а й після війни, а великі і потужні фонди потроху почнуть перебирати на себе політичний дискурс та стануть підгрунтям формування справжніх ідеологічних партій та більше впливатимуть на законотворчий процес від імені громад.

За попередніми даними, за 2023 рік приватні особи перерахували до України від 12 до 15 млрд доларів США. Цей показник більший, ніж рівень прямих іноземних інвестицій в Україну в довоєнний період. Згідно думки експертів, переважна більшість цих коштів спрямовується саме на підтримку ЗСУ. Об’єм сірого імпорту до України товарів військового призначення не піддається офіційній оцінці. Вплив волонтерської діаспори українців за кордоном на зростання локальних ринків військової продукції в 2023 році почали прораховувати економічні інститути західних країн.