Такі актуальні «Емігранти»

Днями у Муніципальному Театрі Сатири відбулася чергова прем’єра. У постановці молодої режисерки Тетяни Бовшик на сцені ожила п’єса польського драматурга Славомира Мрожека «Емігранти» в українському перекладі Сергія Борщевського.

П’єса доволі стара. Проте її сюжет, схоже, ніколи не втратить актуальності. Особливо нині, коли мільйони українців опинилися у вимушеній еміграції по всьому світу.

Це прекрасно написана розумна п’єса. В ній ціла гама думок, міркувань, емоцій, що стикаються і переплітаються у діалогах двох головних героїв ХХ (актор Юрій Тушевський) і АА (актор Олександр Тесля). Тому тут дуже важливий текст. Та ще важливіше уважно його слухати. Юрій Тушевський та Олександр Тесля схильні до тонкої іронії і добре володіють сценічною імпровізацією. А це, власне, саме ті риси, що роблять комедію комедією.

Сюжет п’єси простий і до болю знайомий вже багатьом українцям. Два емігранти волею долі ділять убогу кімнатку десь під сходами. ХХ – інтелігент, політичний біженець, який мріє написати книгу про рабство і свободу.

АА – пролетар чи селянин, який приїхав на заробітки. Безвихідь, безпросвітність, зневіра у зміни на краще штовхають їх до райдужних обріїв чужих країн, до надії на гроші, краще життя, майбутнє своїх сімей і достойне життя. Ось вони разом зустрічають Новий рік. Зав’язується відверта розмова. Два абсолютно різні світогляди, дві протилежні життєві позиції, два несхожих характери, стикаючись, породжують гострий конфлікт.

Через цей конфлікт і розкривається сенс п’єси: еміграція – то своєрідна пастка, в яку легко потрапити, але надзвичайно важко повернутися назад. А у підтексті проглядає ще й таке: ти можеш стати емігрантом просто у себе на батьківщині, не перетинаючи жодного державного кордону. Кордон тут тільки один: між тобою і твоєю батьківщиною, і цей кордон пролягає всередині тебе.

Тетяна Бовшик – дебютантка у режисурі. Певно тому вона з великим пієтетом поставилася до тексту Славомира Мрожека і не ризикнула його скоротити. Через це вистава вийшла дещо затягнутою. Однак гра акторів була настільки психологічно вдалою, що публіка не пошкодувала витраченого часу.

Перед виставою Тетяна Бовшик дала коротке інтерв’ю.

– За яким критерієм ви обирали матеріал для своєї першої режисерської роботи?

– Матеріал обирався, якщо чесно, випадково. Коли я звернулася до Романа Бутовського з ідеєю зробити свою першу виставу, ми почали перебирати різні п’єси. І згодом вийшли на цей матеріал.

– Вона вас одразу зацікавила чи були вагання?

– Спочатку п’єса мені не припала до душі. Просто колись я її подивилася у театрі у Харкові. Через це я дуже боялася повторів або штампів. Але, коли ми з хлопцями почали читати, вона почала грати новими фарбами. І я почала знаходити в ній дещо своє, цікаве, і актори теж.

– Які ж теми розглядаються у цій п’єсі?

– Це досить болючі теми. Основна – це проблема заробітчанства. Так, один з героїв заробляє гроші за кордоном тому, що у себе на батьківщині він і вся його родина жили у тотальній бідності.

– Перепрошую. Де саме відбувається дія, в якій країні? Чи це для вас не мало суттєвого значення?

– Так. Тому ми зробили узагальнений образ закордону. Та й у тексті про це особливо не говориться. Є там кілька фраз іншою мовою, але ми на це не робили акцент. Головне ж тут інше. Ми прагнули показати, що, коли їдеш за кордон заробляти кошти і мати краще життя, ти просто не можеш зупинитися у цій гонитві за грошима. Ти стаєш найманою, часто дешевою, робочою силою. Ти боїшся повернутися на батьківщину. А якщо приїдеш, боїшся витратити ті гроші. А потім що, знову їхати? Знаю, з цим багато хто стикався із наших заробітчан.

– Тобто ситуація типова для багатьох, хто виїхав в інші країни. Отже, п’єса побудована в основному на діалозі двох персонажів. Навколо чого, яких інтересів іде їхнє спілкування? Лише навколо заробітків чи тут розглядається певна моральна проблема?

– Так. Хоча п’єса починається із побутових питань, але я побачила тут інше. Це дві людини, які живуть у своїх «залізних клітках». І ці «клітки» створені у їхніх головах. Так персонаж, якого грає Юрій Тушевський, боїться повернутися на батьківщину начебто через політичне переслідування. Хоча ми насправді не знаємо, чи насправді його там хтось розшукує. Схоже, він сам собі придумав цю проблему і замкнув себе у цю «клітку» правозахисника. Він прикрашає себе, свій характер, але насправді це проста людина, яка бажає чогось простого і людського, про що потім йому нагадує персонаж Олександра Теслі. А у цього – на першому плані лише заробітчанство і безсоромне накопичення грошей. У певний момент, а живуть вони поруч вже рік, вони перший раз говорять один одному правду. Ніхто з них не злий і не супердобрий, ніхто не розумніший у цих умовах і обставинах.

– Ви внесли якусь «родзинку» у цю постановку?

– Мені не хотілося робити виставу дуже драматичною. Я намагалася зробити так, щоб на сцені не з’явився драматичний сухий твір, який побачила колись у Харкові. Я прагнула зробити виставу, над якою глядачі задумалися б. Щоб її зміст не навантажував і не розважував, а дав посил поміркувати над почутим і побаченим. І головне питання надзавдання: чи взагалі варто залишати сім’ю, батьківщину? Щоб стати заробітчанином, щоб стати «білкою в колесі» чи «ідеальним рабом»?

– Чи легко вам давався цей досвід роботи над п’єсою? Чи плануєте продовжувати?

– Мені дуже сподобалося працювати з нашими хлопцями. Вони сповна віддавалися роботі. Можливо, тому я не відчула якихось складностей. Ставити ще, звичайно, я б хотіла. Це дуже корисний і цікавий досвід. Він був мені потрібен, щоб довести собі, що я і це умію. Я з дитинства пов’язана з мистецтвом і дуже люблю сцену. У мене вже є у плані наступна п’єса, і ми обговорюємо з Романом Бутовським можливість її постановки.