Те, що Андрій Макаревич з українцями, що правильно все розуміє, що одним з перших російських артистів назвав війну війною, відомо всім. Він продовжує нас підтримувати у своїх піснях, з якими виступає в багатьох країнах світу. Нещодавно завершився його черговий тур. З сольною програмою «Акустичний концерт» він був і у Людвігсбурзі, де сталося дещо цікаве.
Художник зі Світловодська Юрій Цуканов зараз перебуває у сина в Німеччині. Знаючи захоплення батька творчістю Макаревича, Родіон заздалегідь купив квитки на концерт музиканта. І дещо авантюристичне запропонував батькові. А саме – намалювати портрет співака й подарувати його на сцені.
– Я усвідомлював, що служба безпеки Макаревича працює серйозно, що на вході до зали будуть перевіряти речі, і що пронести портрет може бути проблематично, – розповів Родіон. – Тому місяці за два зв’язався з менеджеркою музиканта й поділився нашою задумкою. Вона зрозуміла та підтримала. Служба безпеки була попереджена, що буде чоловік з портретом, його треба пропустити. І батько взявся до роботи.
– Дуже легко працювалося, на одному подиху, – каже художник. – Увімкнув пісні Макаревича й під них писав. Всією сім’єю думали, як підписати, і дійшли загальної думки: «Юрій Цуканов, місто Світловодськ, Кіровоградська область, Україна. Спасибо, что не прогнулся под изменчивый мир».
Цуканови сиділи в третьому ряду, до сцени йти недалеко. Після останньої пісні, коли артист прощався з глядачами, Юрій Миколайович піднявся на сцену. Дістав портрет з упаковки і вручив артисту. Той подивився, посміхнувся, щиро здивувався і сказав: «Дякую. Не очікував». Міцно потиснув руку художнику і пішов зі сцени. Сюрприз вдався.
Юрій Цуканов поділився враженнями від концерту:
– Він поводився не як на концерті у великому залі, а як на квартирнику. Атмосфера була дружна, глядачі ставили питання, на які він із задоволенням відповідав. Читав свої вірші, виконав багато нових пісень. Були й всім відомі хіти, які разом з музикантом співав зал, наприклад, «Костер», «Он был старше ее», «Давайте делать паузы в словах» та інші. Акустика в залі шикарна, здається, що навіть шепіт там можна розчути.
Запитання із залу стосувалися теми війни, його позиції, як йому вдалося не зрадити своїм принципам, ідеалам. Говорив щиро, використовував міцні слова. Розповідав багато історій з життя. Згадав батьків, розповів, як вони його виховували, як навчили, що правда, істина – це те, заради чого варто боротися. Про друзів-музикантів говорив, які також не зрадили правді, – Лайму Вайкуле, Бориса Гребенщикова. Зрадників, які обрали гроші замість істини, назвав глистами, чим викликав гучні оплески.
Ми з Андрієм майже однолітки. Я після морехідної школи на сухогрузах ходив в море. Коли приходили з рейсу втомлені, ходили у ресторан відпочити, розслабитися. Там звучала музика, і якось ми почули пісню «Я пью до дна за тех, кто в море». Це прямо про нас було. Дізналися, що це пісня «Машины времени», і з тих пір творчість і групи, і Макаревича стала улюбленою.
Щасливий тим, що не лише побачив і послухав живу легенду, а ще й подарував портрет. В таких випадках кажуть: буде що дітям розповісти. Мені не доведеться розповідати, бо син був і організатором, і натхненником, і свідком цього.
«Роботи вистачить кожному»