Про те, що в Новоукраїнському районі збирають побутові супутникові антени на потреби оборони, ми дізналися від Ольги Голованової – жительки тамтешнього села Злинки, вчительки, краєзнавиці й волонтерки.
Волонтерство по-злинськи
– До нас із чоловіком звернулася знайома з Добровеличківської громади, – розповіла Ольга Голованова. – Звати її Олександрою, родом – зі Злинки, з моїм чоловіком Миколою в одному класі навчалася. Її син – військовослужбовець. Він попросив матір допомогти «тарілками», нехай і не новими. Військові з них роблять щось для оборони. Десять штук їй віддали односельці, а треба ж іще. Ми з чоловіком віддали свою, я опублікувала оголошення про збір «тарілок» у «Злинському віснику», це – наше місцеве видання. Ще кілька жителів Злинки принесло «тарілки». Із Розсохуватки староста – теж. Її син на війні загинув. Анатолій Мікрут з Веселого Кута зателефонував, запропонував допомогу. Війна забрала в нього сина і двоюрідного брата, інший брат зазнав тяжкого поранення. Пан Анатолій як може підтримує захисників – збирає гроші на авто, дрони, РЕБи тощо. Оголосив про збір «тарілок» у соцмережах. Відгукнулася Ребека аж з Ізраїлю. Вона з Херсонщини, а в Ізраїль виїхала, щоб вилікувати тяжко хворого сина. Звідти пані Ребека допомагає українським захисникам. Придбала п’ять супутникових антен і надіслала в Україну. Анатолій привіз їх нам у Злинку, прихопив ще й свою, стареньку.
Розповіла Ольга Голованова й про роботу злинських волонтерських команд – «Свято-Покровське сестринство» і «Доброта». Обидві постійно відправляють захисникам провізію, зокрема й виготовлені власноруч вареники, млинці, тушкованку, печиво. Координатор «Свято-Покровського сестринства» – священник місцевої церкви Кирило (Олександр Ховрящук).
Ольга Голованова наголосила, що Свято-Покровський храм у Злинці – це єдиновірська церква, яка зберегла старообрядську, візантійського походження традицію крюкового співу (від слова «крюк» – знак, який використовується у цьому нотному письмі).
Тим часом команда «Доброта» через Facebook звернулася до громади з проханням допомогти цукром, маслом і родзинками, які буде використано при виготовленні пасок для військових. Прийме «Доброта» і сало, м’ясо та грошові пожертви.
«Я робив із сина справжнього чоловіка»
Починаючи розмову із жителем села Веселий Кут Анатолієм Мікрутом, автор цих рядків попросив його розповісти про сина Ярослава, який 36-річним загинув на війні.
– Ярик – наша з Вірою третя дитина, – розповів пан Анатолій. – Я робив із сина справжнього чоловіка. Навчив моржуванню. Ярик з восьмого класу моржував. І футболом займався, легкою атлетикою. Я був тренером футбольної команди. Підібралися в мене такі хлопці! Не курили, не пили, не крали кавунів з чужих баштанів. Навчав їх бути людьми. І Ярика ми з Вірою таким виховали. Змалку був мені добрим помічником. Сусіди Ярика хвалили. Розповідали, як після сильної нічної хуртовини він на вулиці порозгортав сніг, стежки поробив. Після школи вивчився на тракториста. В Новоукраїнку перебрався. Працював у кар’єрі на навантажувачі. Одружився. У нього з Наталією народилося двоє дітей, Ярослав і Поліна. Нині Ярославу – сімнадцять, Поліні – дванадцять. У п’ятнадцятому – шістнадцятому роках наш син захищав Україну зі зброєю в руках. Добровільно пішов воювати. Пройшов Савур-Могилу, Волноваху, Широкине, підбив два танки. Але не любив згадувати про війну. Якось у нашому селі помер чоловік, приїжджий з Молдавії. Друзів у нього тут не було, допомогти з похованням – нікому. А наш Ярик організував усе. І яму викопали, і все, що треба, зробили. Перед війною, в лютому 2022 року, Ярослав врятував у Новоукраїнці підлітка, який провалився під кригу. Ярослав повертався додому з роботи, як йому зателефонував синів однокласник: «Тут на ставку хлопець під лід провалився!» Ярослав – до того ставка. Порізався об лід, але врятував хлопця. Про це писали в Інтернеті. А 24 лютого – війна. 25 числа Ярослав як резервіст першої черги мобілізувався. Коли випадала можливість, телефонував нам, рідним. Заспокоював: мовляв, перебуває далеко від фронту. Загинув 19 жовтня 2022 року на Херсонщині. Поховали в Новоукраїнці. Кожних вихідних їдемо з Вірою до могили. У Новоукраїнці йому присвоїли звання «Почесний громадянин міста». І побратими його пам’ятають. На перші й другі роковини смерті приїздили. Дітям синовим кажу: «Не забувайте тата». – «Ми його ніколи не забуваємо». 19 квітня буде два роки, як під Часовим Яром загинув мій двоюрідний брат Віктор Миколайович Безродній, 1966 року народження, мешкав у Новоукраїнці. Інший брат, Павло Іванович Безродній, теж воював, в Авдіївці зазнав тяжких поранень, нині проживає в Дніпрі.
«На собі економимо»
Далі – про волонтерство. Анатолій Мікрут розповів, що постійно оголошує в соцмережах збори грошей на підтримку армії, зокрема 121-ї бригади, в складі якої воював його син.
– Позавчора закрили збір на автомобіль на сумський напрямок, відкрили збір на прилад нічного бачення. Не тільки з України приходять пожертви. Є хороша подруга – Олена Кеня, українка, 15 років мешкає в Італії. До неї звернувся, вона переказала гроші, яких не вистачало. Про «тарілки» дізнався від Голованової. Оголосив у соцмережах, що потрібні навіть «беушні», що заплачу за пересилання. Відгукнулася Ребека з Ізраїлю. Вона в Ізраїль виїхала лікувати хворого сина. Звідти сильно допомагає Україні. Придбала п’ять антен, відправила в Німеччину, звідти вони прибули в Україну. Хлопці були вражені, побачивши «тарілки» з Ізраїлю. Ці «тарілки» служитимуть для оборони України. Є підприємство, яке виготовляє засоби зв’язку для військових. Це наша відповідь на погрози Маска (Анатолій Мікрут має на увазі заяву Маска про те, що український фронт впаде за умови відключення від системи супутникового зв’язку Starlink. – В.К.). Тому підприємству потрібні також старі телевізори, пульти до них, телефони. Я селами їздив і все це збирав. Ланцюги від бензопил теж збирав, їх прикріпляють до вибухівки. Бачив відео, як воно діє – дуже гарно. Збирав і мішки на куп’янський напрямок, хлопцям потрібно набирати в них пісок. Все, що можемо, робимо. В мене така приказка: з миру по нитці, путіну – петля.
Зі своїх пенсій з Вірою донатимо на армію. По черзі: раз – вона, раз – я. На собі економимо. Більшість пенсії на аптеку йде, ось скупився на тисячу сімсот. Хай наша гривня допоможе хлопчикам. Не хочу, щоб їхні мами ходили в чорних хустинах, як Віра.
І останнє запитання до Анатолія Мікрута: чи вистоїть, на його думку, Україна в цій страшній війні?
– Вистоїмо. З такими людьми вистоїмо. Буде росія на колінах. Росіяни вже виснажуються. Не допоможуть ні корейці, ні іранці. Як почалася війна, у нас три доби телевізор не вимикався. Тоді я Вірі сказав: «За нашу армію спокійний». «Чому?» – «Бо наші вміють воювати».
Заповіт з умовою: що це таке і що буде, якщо не...