«Мені приємніші зелені купюри»

Провокатором називає лікар-невропатолог Компаніївської лікарні Юрій Каряка чоловіка, який, не бажаючи служити у війську, дав йому сорок тисяч гривень. Себе Юрій Григорович називає звичайним лікарем, без повноважень складати висновки про придатність чи непридатність до військової служби. Але не заперечує, що хотів збагатитися за рахунок чоловіка, який виявився викривачем. Суд призначив немолодому Каряці (лікарський стаж – сорок років) покарання у вигляді ув’язнення строком два з половиною роки. Реального, без випробування на волі, ув’язнення!

Провокували один одного?

Вироком Компаніївського районного суду (ще не набрав законної сили) за 15 травня нинішнього року Юрія Каряку визнано вин­ним у зловживанні впливом. Той винним себе не вважає.

За його словами, ця історія почалася у травні 2023 року, коли до нього приїхав аж із Злинки Новоукраїнського району чоловік на прізвище Пікінер, який поскаржився на незадовільне здоров’я. «Пікінер сказав, що його до мене направили, бо добре читаю МРТ і взагалі я хороший лікар. Я вирішив йому допомогти з лікуванням, розраховуючи на грошову подяку. Запропонував Пікінеру обстежитися і лікуватися у стаціонарі або в нас, або в своєму районі. Від такої пропозиції він ухилявся. Тоді я прямо запитав, чи буде він лікуватися, і зазначив, що в їхньому районі є хороший лікар. Пікінер сказав, що вже був у того лікаря, і той направив його до мене. Також Пікінер сказав, що йому потрібне звільнення від армії. Я відповів, що про це не може бути й мови. Пікінер сказав, що буде лікуватися», – розповів суду Каряка.

«В лікуванні Пікінера я мав свої інтереси, оскільки планував за це отримати матеріальну подяку, гроші, – пояснював обвинувачений. – При цьому я й думки не мав про звільнення Пікінера від військової служби. До того ж не маю таких можливостей, таке звільнення надає виключно хірург. А подяки за лікування могло й не бути. Я бачив бажання Пікінера нав’язати мені якусь подяку, в смисл якої я спочатку не вникав. Потім з його боку пішла більш наполеглива розмова, було названо конкретну суму – тисячу доларів. Тобто Пікінер спочатку сам спровокував мене, натякаючи на подяку, а потім і я став говорити про гроші як про подяку за лікування, адже Пікінер – дійсно хворий, має захворювання хребта. Розмови про гроші з мого боку – це елемент провокації, щоб подивитись на реакцію Пікінера. Я назвав тисячу доларів, тому що це – приблизна сума, яка повинна бути в пацієнта для лікування на стаціонарі. Пікінер мав заплатити за лікування в касу лікарні.

Пікінер розповів,що в нього четверо дітей, тому йти на військову службу він не може. На це я казав, що, звісно, не може, оскільки батьків чотирьох дітей в армію не беруть. Тобто, спілкуючись з Пікінером, я намагався з’ясувати, що він за людина. Я зрозумів, що Пікінер мене провокує,тому я став провокувати його. Провокація Пікінера полягала в тому, щоб я видав йому документи, які підтверджували б його хворобу, що дає звільнення від військової служби,тобто на незаконні дії».

Мету своєї начебто провокаційної поведінки Каряка сформулював так: «Щоб Пікінер розкрився та зрозумів, що нічого не отримає».

Згадав Юрій Григоровч і про спільну з Пікінером поїздку у Малу Виску Новоукраїнського району – до тамтешнього лікаря-невропатолога, який направив Пікінера до нього, Каряки. За словами Каряки, з тим лікарем він колись знався, але протягом останніх тридцяти років вони не мають ніяких стосунків. «Ця зустріч була необхідна, щоб поспілкуватися з приводу хвороби Пікінера, – пояснив обвинувачений. – Я сказав йому, щоб лікував Пікінера сам, а він сказав, що не може, бо перебуває на лікарняному, і попросив мене. Ми домовилися, що я пролікую Пікінера, видам епікриз.

Повернувшись з Пікінером з Новоукраїнського району, я оформив медичну документацію, призначив йому лікування. Пікінер не мав електронного направлення й декларації із сімейним лікарем, тому оформити в лікарню його можна було тільки з гострим болем, що я й зробив. Під час оформлення документів Пікінер підкинув мені щось – як з’ясувалось, підкинув гроші у стіл. Після чого зайшли працівники поліції. Я побачив гроші тільки тоді, коли поліцейські розклали їх на кушетці. Розмова про гроші з Пікінером була, але я не думав, що все відбудеться саме так, як відбулось».

Каряка наголошував: «Я не міг звільнити Пікінера від військової служби, оскільки не маю таких повноважень. Головний в прийнятті таких рішень є хірург. Той діагноз, який я поставив Пікінеру, – не підстава для звільнення від військової служби. На те є ВЛК. Розмовляючи про гроші, я мав на увазі подяку за лікування, і ця матеріальна подяка не пов’язана зі звільненням від військової служби. Пікінеру я казав, що йому потрібно лікуватись, а потім буде видно. На матеріальну подяку я розраховував після лікування Пікінера. Жити якось треба, але про такі дії, в яких мене обвинувачують, я навіть не думав».

Не знав, що багатодітних не мобілізують?

А ось як цю історію виклав Пікінер (його статус у справі – свідок). Мовляв, через проблеми зі спиною він звернувся до лікаря у Малій Висці, той направив його на МРТ, сам «пішов на лікарняний» і направив його, Пікінера, в Компаніївку до Каряки, свого знайомого лікаря. «Я запитав у Каряки, чи можна, щоб мене зняли з військового обліку. Він відповів, що можна по хворобі за особливу винагороду – три тисячі доларів. Сказав, що спочатку треба тисяча доларів, після лікування – решта, за ці кошти він зможе зняти мене з військового обліку через хворобу спини. Я звернувся до правоохоронних органів із заявою, оскільки вважаю це неправильним, бо кожен чесно повинен робити свою роботу, а це – хабар. Тобто я вважав, що стан мого здоров’я дозволяє, щоб мене зняли з військового обліку. Правоохоронці дали мені відеокамеру, вмонтовану в барсетку, а пізніше – і гроші. З цією камерою ми побачили на моїй машині у Малу Виску до лікаря, де обговорювали, як мені правильно допомогти. При цій розмові я присутнім не був, оскільки бігав купити їжу під спиртне, але камера залишалась на місці. Лікарі сказали мені, що допоможуть вирішити, як визнати мене непридатним для військової служби. Потім я привіз Каряку в Компаніївку. Каряка сказав мені взяти гроші – тисячу доларів або в еквіваленті в гривнях та їхати до нього, він оформить мене на стаціонарне лікування, нібито я лікуюся. Казав мені, що це гроші за те, щоб мене визнали непридатним і зняли з військового обліку. Пропозиція про гроші належала Каряці. Тобто я приїхав просто лікуватися, запитати про відстрочку по хворобі, на що Каряка говорив: пролікуєшся, заплатиш, все зробимо. Спочатку тисяча доларів, потім решта».

За словами Пікінера, Каряка видав йому довідку про лікування в стаціонарі – «на випадок, якщо мене зупинить ТЦК, тобто щоб не вручили повістку». «Коли мене оформляли, то повідомили, що необхідності в моєму перебуванні у стаціонарі немає, – згадав Пікінер. – Передача грошей відбулась в кабінеті у Каряки. Він сидів за столом, я витягнув з барсетки гроші, які були в файлі, поклав їх на стіл, запитав, чи буде він перераховувати, той відмовився, взяв файл з грошима та поклав в шухляду столу. Ці гроші, 37 чи 38 тисяч гривень, мені дали працівники поліції».

«На моєму утриманні – троє неповнолітніх дітей. Коли я звертався до Каряки, не знав, що як батько трьох дітей маю право на відстрочку від військової служби. Відстрочку я хотів отримати за станом здоров’я», – запевняв Пікінер.

Заява – про двох, засудили одного

У судовому процесі досліджено докази, здобуті поліцією негласним чином – записи телефонних розмов фігурантів та відеофайли, зроблені прихованою камерою. Ось деякі фрази, сказані лікарем Карякою: «Можеш приносити і в гривнях, і в доларах. Але мені приємніші зелені купюри: або 1000 доларів, або 40000 гривень», «якщо кошти є при собі, то давай їх».

Призначаючи Каряці покарання, суд вирішив, що «його виправлення можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства» і тільки ув’язнення на два з половиною року виправить його як слід.

Варто зазначити, що Пікінер у своїй заяві про вимагання в нього грошей просив притягнути до відповідальності не тільки Каряку, а й маловисківського невропатолога, який на той час був членом ВЛК. Стверджував, вимагають три тисячі доларів за оформлення довідки ВЛК про непридатність. Але притягнуто до відповідальності тільки Каряку. Маловисківський лікар фігурує у справі всього-на-всього як свідок. Захисник Каряки звертав увагу суду на це як на ще одну підставу для виправдання Каряки. Суд відхилив цей аргумент як непереконливий. Мовляв, одного обвинуваченого дали, одного й засудили.

Віктор Іваненко, «УЦ».

4

Чекали і надіялися

390 українців повернулися минулого тижня з російського полону в ході обміну «1000 на 1000», який відбувся згідно з домовленостями у Стамбулі. Серед них – наш земляк 39-річний Анатолій Босько.

Розповідає його дружина Римма Босько, жителька села Панчевого (підпорядковується Новомиргородській міській раді):

 – Того дня мені зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими і повідомили, що Анатолія обміняли. Згодом, через кілька годин, я почула чоловіка. Він сказав: «Добрий день, це я, Толя. Я в Україні».

Свій тодішній стан Римма Босько описує так:

– Таке хвилювання… Це були сльози щастя, радості.

На запитання, чим займався Анатолій до мобілізації, дружина каже:

– Ніякого стосунку до військової служби не мав. Хлібороб. Закінчив технікум механізації сільського господарства. Працював на різноманітній техніці. На всьому розуміється, все вміє.

За словами Римми Босько, мобілізацію чоловік сприйняв як належне:

– Не задумуючись пішов. Сказав: «Мушу захищати вас, рідний край». Служив у 41-й бригаді.

У жовтні 2023 року обірвався її зв’язок з чоловіком. Через три місяці дізналася, що він – у полоні.

– Рік і сім місяців не мала з чоловіком ніякого зв’язку. Я йому й листи писала, паперові і електронні. Він жодного листа не бачив, йому їх не давали.

Тим часом Римма Босько брала участь в акціях на підтримку безвісти зниклих і полонених. Налагодила тісний зв’язок з Координаційним штабом з з питань поводження з військовополоненими, допомагала іншим людям, чиї близькі опинилися у полоні чи зникли безвісти.

І от рідні Анатолія Боська дочекалися його. Донечка радіє, що нинішнього року тато поведе її в перший клас.

Нині Анатолій – в реабілітаційному закладі.

– Я без дозволу чоловіка в подробиці стосовно його здоров’я не вдаюся. Скажу тільки, що з фото видно: суттєво тратив у вазі, – розповіла дружина.

Віктор Іваненко, «УЦ».