Азза, яка увійшла в історію

Вихованка кропивницької ДЮСШ-3 Єлизавета Азза разом із подругами по команді Діаною Баєвою, Кірою Ширикіною, Олександрою Ющак і Валерією Переметою нещодавно на чемпіонаті світу з художньої гімнастики в Бразилії виграла золото в групових вправах із трьома м’ячами та двома обручами. Це друге в історії золото для України на чемпіонаті світу з художньої гімнастики у групових вправах. На попередньому чемпіонаті світу українки стали бронзовими призерками у вправі з трьома м’ячами та двома обручами.

До того ж на цій світовій першості українська команда стала третьою в командному заліку. А Таїсія Онофрійчук у особистому заліку показала третій результат у вправі зі стрічкою.

Тепер ми можемо пишатися, що саме в нашому місті виховали чемпіонку світу. Саме з цього радісного приводу ми відвідали тренування наших грацій, вихованок КДЮСШ-3, в СК «ЕнергоСпорт», де сподівалися поспілкуватися з Людмилою Виноградовою – першою наставницею Елизавети Аззи. Але тут нас очікував приємний сюрприз. Саме в цей час майстер-клас для кропивничанок проводила капітан олімпійської збірної України в Парижі-2024, учасниця двох Олімпіад Марія Височанська. Ми скористалися можливістю й поговорили не тільки з Людмилою Степанівною, але й з подругою нашої чемпіонки світу.

Людмила Виноградова:

– Ліза прийшла до мене в 2011-му, коли їй було шість років. Зараз дівчатка починають займатися і з трьох рочків. Єлизавета ж почала тренуватися з першого класу школи. Була тоненька, біленька, вона як така… королева якась або принцеса. Дуже красива була. Тренувалася, лінилася, як і всі діти. Усе було. Я не скажу, що відразу розгледіла в ній майбутню чемпіонку. Розумієте, це з часом приходить.

Ліза спочатку лінувалася трохи, але ми направляли її в потрібний бік. Хоча батьки не примушували її займатися, але їх роль в зростанні спортсменки на перших етапах дуже суттєва. Без підтримки батьків і їх мотивування важко рухатися до поставлених цілей. А тренувалася майбутня чемпіонка світу в маленькому залі на другому поверсі факультету фізичного виховання нашого педуніверситету. Звісно, спочатку виступала в особистому заліку. Вона ярка була дитина. Перших успіхів досягала на змаганнях серед школярів свого віку в 2015-му році. Потім вже виграла по програмі кандидатів у майстри спорту. Ну й так ми займалися та змагалися до 11 класу, коли на неї звернули увагу в збірній України. Взимку, після чемпіонату України, я погодилася передати дівчинку до тренерів у Білу Церкву, в Ліцей фізичної культури. А в лютому почалася війна, багато дітей покинули Україну. Ліза залишилася, і вони з тренеркою з Білої Церкви Ларисою Гавренко та іншими кандидатками в збірну України працювали в Ужгороді. Лізу вже запрошували як гімнастку для групових вправ. Там головне – злагоджений колектив та натхнення всіх дівчаток. Ну а тих дівчат, хто потрапляє до основного складу збірної, відбирає вже Ірина Іванівна Дерюгіна. Єлизавета ж мала виступати на Олімпіаді в Парижі в групових вправах, але взимку травмувала ногу. І коли її замінили, то вона це дуже важко морально переживала. До останнього сподівалася відновитися, адже Олімпійські ігри – це вершина спорту. Ще Єлизавета дуже засмутилася, коли дівчата, які реально претендували в Парижі на золото, припустилися прикрої помилки, яка взагалі залишила команду без медалей.

 Ну нічого, зараз отримали величезну впевненість, і, дай Боже, вистачить сил і натхнення дотягнутися до наступної Олімпіади в Лос-Анджелесі. У нас же молодий вид спорту, і юні конкурентки піджимають. Тож потрібно з подвійною наполегливістю працювати й залишатися в тонусі. Головні гарні якості Лізи – це наполегливість, розсудливість, працьовитість та яскравий зовнішній вигляд. А переживала вона стосовно свого не дуже високого зросту. Боялася, що не підійде для збірної. Та всі зірки зійшлися.

У Бразилії у кваліфікації збірна України показала четвертий результат. А тут ще головними конкурентками були господарки змагань. Виникали побоювання стосовно суддівства. Але в головному фіналі дівчатка все зробили настільки чудово, синхронно, злагоджено та якісно, що суддям нічого не залишалося, як виставити найвищі оцінки.

Знаєте, нам на користь пішла зміна правил, де перевага надається більше не складності, а артистизму та побудові композиції. Це повинна бути невеличка вистава, яка захоплює увагу глядачів. Це не просто виконання відповідних елементів під музику, це неповторне шоу. І українські дівчата його усім подарували. І тут потрібно відмітити працю Ірини Блохіної, яка працювала над цією програмою в якості постановниці під загальним керівництвом Ірини Іванівни Дерюгіної. Взагалі потрібно подякувати всьому великому тренерському колективу збірної, який подарував нам ці чарівні емоції.

Рівень чемпіонату світу був доволі високий. Конкуренція зростає. Раніше росіянок було взагалі неможливо перемогти. Але після токійської Олімпіади всі зрозуміли, що часи змінилися. І ось вже бразильянки, китаянки, полячки та інші збірні підтягнулися. Для того, щоб перемагати, потрібно все робити без жодної помарочки, вкладати частинку душі. Ми щасливі, що це вдалося саме українській команді в групових вправах. В особистих змаганнях трошки прикро за Таю Онофрійчук. Це неймовірно талановита дівчинка, яка здатна ще додавати. Вона реально претендувала на золоту нагороду в особистому багатоборстві. Але, мабуть, те психологічне навантаження, яке на неї тиснуло, коли всі очікували саме золотої медалі, далося взнаки. Таїсія просто перегоріла, помилилася й не потрапила до трійки призерок. Добре, що вона хоч змогла зібратися й таки вибороти бронзову медаль у вправі зі стрічкою. А в тому, що Онофрійчук здатна виграти ще не одне золото, сподіваюся, що й олімпійське, у мене сумнівів немає. Тая дуже наполеглива, працьовита та вимоглива до себе. Це талант від Бога.

Чи відчуваю я себе тренеркою, яка зробила певний внесок у підготовку чемпіонки світу? Звісно, я дуже задоволена, що наша праця принесла такий неймовірний успіх. Значить, всі ті тренування, той піт, ті ушкодження, ті сльози були не марними. Знаєте, я кожному успіху своїх вихованок радію, і не тільки на спортивній арені. Головне, щоб вони реалізували себе в житті й самі були потрібними та щасливими. Для мене це взагалі важливо і найголовніше.

І хоча зараз дуже важко працювати, багато дітей виїхали за кордон, не вистачає коштів і багато залежить від батьків, мене радує, що дівчаток, бажаючих займатися художньою гімнастикою, все ще багато. Можливо, і зараз у цьому залі займається майбутня зірочка. Моє ж завдання – продовжувати їх надихати та допомагати реалізувати свої найкращі якості. Тим більше, що в них зараз з’явилася чудова мотивація й вони розуміють, що навіть із Кропивницького можна потрапити до збірної та стати чемпіонкою світу. Сподіваюся, що Ліза Азза, як ось зараз Марічка Височанська, зможе в свій час поділитися з моїми новими вихованками своїми враженнями та досвідом.

Сама ж Марія Височанська, яка вже завершила свою блискучу кар’єру, під час якої ставала бронзовою призеркою чемпіонату світу, чемпіонкою Європи, фіналісткою Олімпійських ігор у Токіо та Парижі й з 2021 року була капітаном збірної України в групових вправах, якраз завершила спілкування з юними гімнастками й поділилася з нами своїми спостереженнями та враженнями.

– Дуже приємно було провести тренувальний збір для гімнасток вашого клубу. Мені взагалі подобається місто Кропивницький. У нього цікава історія, і для мене цього разу вона взагалі відкрилася зовсім по-новому. Дуже сподобалось тут працювати з такими гарними та старанними дітьми. Це суттєво підіймає настрій після того, як завершила спортивну кар’єру. Взагалі це дуже важко. Ти собі десь розуміла, що це дуже непросто. Але що настільки важко, не могла собі уявити. Тому що раніше ти знав, що робити, куди йти, куди рухатися. Що в тебе за 4 роки Олімпійські ігри й ти до них йдеш. Ти знаєш свій план на день, на місяць, на півроку, на рік, на всі змагання. А коли завершуєш, то вже не маєш тієї підтримки, яка була. І ти просто починаєш своє життя з чистого аркуша. Я зараз насправді здоров’я поправляю, тому що травм було багато. Відпочиваю, проводжу час із родиною й ось трохи працюю. Такі зустрічі й така робота дійсно підіймають настрій. Коли бачу, як маленькі гімнастки дивляться захопленими очима, як вони слухають кожне моє слово, як кожне зауваження в себе вбирають, як вони посміхаються, то це все дуже приємно.

– Але ж ви тут заради Лізи, з якою разом жили на базі та під час змагань і разом виграли не одну медаль.

– Ліза в один певний момент дуже сильно підтримала мене, коли виникли проблеми. Ну й ми ж разом виходили на змагання багато разів. А в групових вправах ти маєш бути впевненою в своїх подругах по команді. Тут же головна складність в тому, що не все залежить від тебе. Ти можеш вийти та зробити все ідеально, а хтось інший припуститься помилки, і все зруйнується. 

Ну а повертаючись до Єлизавети, зазначу, що вона досить стресостійка. Оце, напевно, її основна якість для гімнастики. Знаєте, скажу, що Ліза знає свої можливості. Вона себе цінує й себе береже. Тому що після гімнастики ти лишаєшся сам зі своїми травмами і своїми проблемами. Але в неї, сподіваюся, попереду ще не один подіум. Хочеться вірити, що це буде й на наступній Олімпіаді.