«Війна – це математика, помножена на дух і силу українців»

Чи потрібно відзначати День міста під час війни, коли кожного дня гудуть сирени, дирчать шахеди, страждають люди? Все це так, але незламні Харків, Дніпро й Одеса довели, що в умовах великої біди рідне місто стає його мешканцям ще дорожчим, ще ріднішим. І День міста – це ще один привід довести світу й самим собі нашу стійкість.

Редакція «УЦ» заздалегідь домовилася про інтерв’ю з начальником Кіровоградської обласної військової адміністрації Андрієм Райковичем, і, незважаючи на форс-мажорні обставини, нам вдалося поспілкуватись.

– Андрію Павловичу, ми з вами зустрічаємось напередодні Дня нашого міста. І це логічно, оскільки ви не тільки начальник обласної військової адміністрації, а й де-юре кропивницький міський голова…

– Так, я хочу вам подякувати за те, що газета не забуває нас напередодні Дня міста. Дійсно, 8 березня 2022 року указом президента України я прийшов на службу в обласну військову адміністрацію. І вже понад три з половиною роки працюю в умовах дуже непростих, вірніше, у надзвичайно складних умовах. А обласний центр – це серце Кіровоградщини, це найбільша частина жителів області, економіки, промисловості. І тому Кропивницький з поля зору мого не зникає нікуди й ніколи.

– Дякую, тоді логічне запитання: наскільки ви мер де-факто? Які питання ви тримаєте на контролі, в яких берете безпосередню участь?

– Знову ж таки, наголошую, обласний центр відіграє надзвичайно важливу роль в житті регіону. І тому не брати участі, тим більше зараз, в житті міста обласна військова адміністрація не може. Усе, що стосується оборони території, усе, що стосується допомоги фронту, розселення внутрішньо переміщених осіб, усе, що стосується освіти, медицини, найперше катається (таке слово я дозволю собі) на обласному центрі. І тому, безумовно, я контролюю ці питання. Зважте, що ключові заклади обласного підпорядкування також переважно у Кропивницькому, там працюють жителі міста.

– Яким є нинішній бюджет міста Кропивницького?

– Як і будь-який бюджет, починаючи з державного і до найменшої громади, бюджет обласного центру багато в чому сфокусований на умови воєнного часу. Війна розставила ці маркери, ці позначки, тому й нинішній бюджет-2025 заточений на оборонні заходи, на об’єкти захисту, на об’єкти розвитку медицини, і всі розуміють, чому це так. У нашому житті такі категорії, як відновлення бійців, як реабілітація – фізична і психологічна, – зараз домінують. А хіба ми думали колись про те, що нам доведеться в кожній школі та в кожному садочку будувати укриття? І це вже не мають бути пристосовані об’єкти, як в перші роки війни.

На сьогодні бюджет Кропивницького майже чотири з половиною мільярди. Освіта займає той самий відсоток, що й був до війни, в мирний час, – десь половина. Школи ж працюють, батьки водять дітей в дитячі садочки. Збережено позашкільну мережу, спортшколи, дитячі клуби. Ми практично в усіх великих школах маємо вже укриття, які відповідають вимогам нових будівельних норм. І місто вже витратило на будівництво укриттів у закладах освіти понад 270 млн грн.

Ми добудували там, де «Друкмаш» колись був, хороше укриття. Друге велике укриття ми теж добудовуємо зараз в спальному мікрорайоні. Воно десь до трьох тисяч місць, і ми здамо його. Це для нас надзвичайно важливий процес, і ми його не зупинимо. Усі школи, і всі садочки, і всі мікрорайони матимуть свої добротні укриття, стандартизовані, тому що ми добре розуміємо, хто наш сусід.

– Окреме питання: який внесок робить обласний центр у захист України від російської агресії?

– Я хотів би одразу, відповідаючи на це питання, низько вклонитися нашому місту, власне, всім добрим людям нашого краю. Вірю, прийде той час, коли всі кропивничани дізнаються, яким суттєвим був вклад міста в оборону України. Він дуже вагомий: допомога водою Миколаєву, гуманітарні рейси до Запоріжжя, благоустрій Херсона, фортифікації у прифронтових областях. Це моя відповідь більше не вам, а окремим диванним експертам, які дорікають: «А інші міста купують дрони, а ви бруківку кладете…», «А ось подивіться, ви далеко не на першому місці по закупівлі безпілотників» і так далі. Хочу одразу вам сказати: у місті існує затверджена депутатами спеціальна програма, її обсяг сягає 140 мільйонів гривень. У нинішньому році на потреби військових частин, якими опікується і Кіровоградщина, і Кропивницький зокрема, місто вже витратило близько 60 мільйонів гривень. У нас немає жодної частини, якій би ми відмовили. Ми працюємо не лише з військовими частинами, я хочу, щоб ви це знали, ми працюємо і з оперативним командуванням, і з Генштабом. І це не лише дрони, і далеко не лише дрони. Є інші потреби, надзвичайно важливі, для наших полків ССО. Як субвенцію, ми перераховуємо кошти на потреби військових організмів, вони самі вирішують, що їм треба купити. Усе інше, усі благодійні кошти, усі кошти бізнесу, спонсорів – це не стосується бюджетів. І там можна напряму купляти і дрони, і РЕБи, і так далі. І, повірте, з громад області, від бізнесу, аграріїв, з допомогою волонтерів на фронт доставляється колосальна допомога.

Вважаю, можна розглядати як внесок в оборону й те, що обласний центр допомагає ліквідовувати всі руйнування, які завдали ворожі атаки Кіровоградщині. Значну частину коштів на відновлення дахів, вікон, дверей, більш серйозних речей бере на себе місто. Допомогу людям бере на себе місто. Я хочу принагідно подякувати і всім нашим міжнародним партнерам, ми працюємо дуже оперативно та злагоджено. Три з половиною роки війни нас цьому вже добре навчили. Респект «Десятому квітня», УВКБ ООН, ЮНІСЕФ, «Право на захист», Червоному Хресту! Усім!

Наступне. Не секрет, що на реабілітацію, на відновлення до нас потрапляє чимало наших захисників, ветеранів. Я би хотів, щоби це зрозуміли всі, коли говорять про бруківку, нащо ви зараз кладете. Для них, для скалічених війною, для людей, дітей з інвалідністю! Безбар’єрний маршрут – це проєкт загальноукраїнський. 15 міст, 15 громад першими мають реалізувати цей проєкт. Показати модель міста, приязного та комфортного до людей, які втратили кінцівки, захищаючи нас з вами. Які втратили зір, своє здоров’я, яких наш обов’язок соціалізувати, допомогти. Чому я так ратую, щоб завершити басейн? Хлопцям-спинальникам потрібна вода для лікування. Лікарі вимагають.

Взагалі ми сфокусували і дії ОВА, і наші комунікації з МОЗ, персонально з міністром Ляшком, за що я йому дуже вдячний, і з міністерством оборони, з медичною службою Збройних сил на системному оновленні діагностичного парку: КТ, МРТ, УЗД, ангіографія, на реабілітації та на сучасних лабораторіях. Ми координуємо свої дії і з Кабміном, і з Офісом президента – щодо кардинального оновлення наших медичних закладів, зокрема, обласної лікарні, лікарні швидкої медичної допомоги, кластерних лікарень, нашого онкологічного центру. Багато вже зроблено в плані діагностики, у нас у мирний час в обласній лікарні не було МРТ. Тепер є, і це надзвичайно важливо. Ми зараз будуємо і в місті Кропивницькому, в ЛШМД спеціальне приміщення для МРТ. Це надзвичайно важливо для діагностики. І щоб там не були ті ціни, які є в приватних клініках, тому що, ну чого гріха таїти, це великі суми, і для простого пенсіонера такі суми непідйомні. А найперше – для наших поранених бійців, для наших ветеранів це теж є проблемою. Тому нам треба зробити все можливе, щоб ті хлопці й ті дівчата, які віддали здоров’я за те, щоб ми залишилися живими і були Україною, почували себе соціально захищеними, щоб вони змогли жити далі. Хочу, щоб всі розуміли, що в такі проєкти вкладаються кошти централізовані, а не лише кошти міського бюджету.

– Як і в безбар’єрність?..

– Так, і в безбар’єрність, це консолідовані кошти. А те, що зараз робить наше місто в сфері охорони здоров’я, я не буду зараз цей проєкт деталізувати. Прийде час, і всі побачать його, і дізнаються, і зрозуміють, на що здатен Кропивницький, кропивничани, наші будівельники, наші медики, на що здатні наші люди. І це теж буде наш вклад в оборону країни.

– Пам’ятаю, до війни ви вранці об’їжджали різні райони міста – оцінювали, контролювали, на місці давали вказівки. Чи збереглася ця звичка зараз?

– Я взагалі не з тих людей, які міняють звички, але мушу вам чесно зізнатися, щодня, о сьомій двадцять ранку вже на роботі. Мені треба підготуватись до військового кабінету, мені треба прийняти від служб, від громад усі звіти. Тому в мене немає зараз можливості щодня об’їжджати місто, але ж є команда, яка працює, і я вимагаю від них це робити. Ви не думайте, я вночі читаю все, що люди пишуть і в мережах, і в газетах, і на сайтах. Чи мені боляче? Боляче, боляче. Не все виходить, як потрібно. Але той, хто відповідає за незроблене, отримує від мене гарячий привіт.

– На вашу думку, наскільки захищене наше місто від ворожих БПЛА?

– Ті завдання, які перед нами поставило ще на початку великої війни оперативне командування, Повітряні сили щодо формування мобільних вогневих груп, з точки зору організації захисту, ми виконали повністю та навіть перевиконали. Чи все вдалося нам захистити? Ні, не все, тому що ворог вдосконалює і дрони, і всю технологію, а про балістику – годі говорити. Скажу важливу річ: на захисників неба можна молитись, але не треба нехтувати укриттями, не треба розхолодженими бути!

Кожної оперативної наради, на кожному військовому кабінеті я вимагаю, щоб укриття були всі й завжди відкритими. Ми ще до сих пір не навчилися жити з поправкою на велику війну, на дуже жорстоку війну, на клятого ворога, який поруч. А ми повинні навчитися. Це має бути в свідомості кожної людини.

– Трохи змінимо тему. Практично щотижня ЗМІ повідомляють про нові підозри, які виносять прокурори нашим місцевим держпосадовцям, звинувачують їх в корупції, в неефективній витраті коштів. Яку позицію займає керівництво в подібних ситуаціях, і чи завжди ці підозри виявляються обґрунтованими?

– Знаєте, великий поет сказав: нам своє робити. Нехай кожен робить свою роботу. У них така робота. Наша робота – будувати, захищати, розвивати, їхня робота – підозрювати. Винен чи не винен, зрештою скаже суд. Така вже демократична процедура. Головне, щоб компанійщини в таких речах не було. Зрозумійте мене, якщо чиновник чи будь-хто порушив закон, він має відповідати. А якщо треба протрубити – ось ми сто підозр винесли, і люди ходять роками по судах…

– Нещодавно комісія, до якої ввійшли представники громадськості та міськради, рекомендувала створити тимчасову Алею памяті захисників України в Ковалівському парку. Яке ваше ставлення до такої пропозиції?

– Я слідкую за перебігом цих подій. І розумію кожну родину. Ця рана дуже свіжа, вона ятрить. Але я прихильник фундаментальних речей, а пам’ять – це фундаментальна річ, це не на сьогодні й це не тимчасово, це має бути назавжди. Тому, якщо ви хочете знати мою думку, я прихильник того, щоби все ж таки після війни ми мали добротний, сучасний, красивий патріотичний проєкт меморіалу на Фортечних Валах. Це місце намолене, там має бути меморіал не якоїсь однієї війни, а це має бути Пантеон Героїв. І треба добре подумати нашим місцевим історикам, архітекторам, скульпторам, щоб це було не поверхово, а глибоко професійно і по-сучасному яскраво зроблено. І щоб це було надовго, щоб це було назавжди.

– Останнє питання. Четвертий рік триває велика кривава війна. Люди поступово втрачають сподівання, що вона закінчиться за їхнього життя. Як ви підтримуєте надію в собі, своїх близьких, у наших з вами земляках?

– Одинадцятий рік… Знаєте, у кожного є свої точки виміру стійкості чи надії, якщо хочете. Війну по-різному міряють: втратами, відвойованим, роками, новою зброєю, технологіями, навіть новими словами. Крім цього всього, війна – це математика. У нашому випадку – помножена на дух і силу українців. І на совість. Коли я вручаю 16-річній випускниці бойовий орден батька-героя і золоту медаль за навчання, запитую, що далі? Чим допомогти? А у відповідь – усе нормально, їду в Київ, в університет, східні мови. Україну не покинеш? – Ні! Ось така моя підтримка, такі мої сили. Заради таких дітей, своїх дітей, стоїть і вистоїть Україна.

А через вашу газету я щиро вітаю наших кропивничан із Днем міста.

Дорога моя громадо, я вірю: прийде час, коли відсвяткуємо. Тримаймося!