Не міг не йти

Отримала контакти дружини загиблого військового. Зв’язалися, домовилися про зустріч у кав’ярні. Приходжу в обумовлений час, в приміщенні лише молода жінка п’є чай. Ну, вона не може буди вдовою – думаю і дістаю телефон, щоб подзвонити тій, з ким призначено зустріч. Ловлю її погляд і запитую: «Ви Катя?»

Так, це була Катерина Хлистун, дружина загиблого у лютому цього року Дениса, старшого лейтенанта поліції, інспектора роти домедичної допомоги полку поліції особливого призначення патрульної поліції (стрілецький) «Хижак-1». Їй всього 26! Стільки пережила! А скільки ще попереду!

Щоб зупинити сльози, почали розмову із знайомства. Катя згадує, що знали один одного з дитинства. Катерина родом з Гарманівки, що на Компаніївщині, а батьки Дениса туди приїздили щоліта – мали там родичів. Двоюрідні сестри Дениса дружили з Катею, і він, на шість років старший, опікувався ними. Спочатку сприймав подружку сестер за таку ж молодшу сестру. Згодом, коли дівчинка подорослішала, почав ставитися по-іншому. Був на випускному, почали зустрічатися. оберігав, турбувався, любив.

Катя після закінчення школи вступила до комерційного технікуму в Кропивницькому. Денис навчався в КІРУЕ. Потім вчився ще, але Катерину не залишав, не відпускав. В 2016-му пішов на строкову службу. Був у Запоріжжі, Катя приїхала, зрадів, гуляли у парку.

– Мені було 18 років, він на 6 років старший, і я його вже сприймала чоловіком моєї долі, – згадує Катерина. – Заходили в кафе, щось замовляли, він ніяковів, не могла зрозуміти, що з ним відбувається. Це тривало день. Прийшли у помешкання, я пішла в душ, виходжу, а він з квітами та обручкою. Соромиться і каже: «Я не знаю, що казати в таких випадках. Ти вийдеш за мене?» Звісно, я сказала «так».

Звістка про одруження Дениса і Катерини порадувала всіх, хто знав ці дві родини. Тим паче мама Дениса і тато Каті були однокласниками. І діти дружили змалечку. Жодних заперечень. Обидві родини прийняли подружжя. Весілля відгуляли 16 листопада 2019 року. Це був день народження тещі Дениса.

В Кропивницькому у молодої сім’ї була однокімнатна квартира. Голова родини служив у спецпідрозділі ТОР (тактико-оперативне реагування). Катя чекала на дитину. Народжували разом! Коли Макар з’явився на світ, татові поклали його на груди. Не знав, що з ним робити, але реагував щиро, по-батьківськи,

– Денис казав, що Макарчик для нього Всесвіт, що я і син – це найдорожче, що в нього є, – стримуючи сльози, каже Катя. – Він був турботливим, говорив, що все, що він робить, заради нас. Було багато планів. Пасіку хотів. Але не сталося.

Тато, доки не пішов на війну, маленького Макарчика возив всюди. В Коблево на морі були, в цікаві куточки області возив. Коли вже воював, зробив все, щоб його дружина, син і мама відпочили у Єгипті. Були, відпочили, повернулися і продовжили чекати на свого Дениса.

Воювати Денис Хлистун пішов добровільно у вересні 23-го року. Міг не йти, бо був у складі ТОР. Якось дружині сказав: «Не можу не йти. Там наші хлопці. Можу бути потрібним».

Майже всі курси з тактичної медицини, що проводилися в межах досяжності Дениса Хлистуна, він пройшов. Приїхали американці – він навчається. Навчання в Польщі – він там. Готовий спеціаліст вирушив на Донецький напрямок. Згодом – Сумщина.

Катерина каже, що телефонував майже щодня і розповідав про свої справи. Казав, що все добре. Звісно, заспокоював, як всі наші захисники, коли спілкуються з рідними. Так і Денис не сказав дружині про контузію у травні 24-го року. Був день народження Макара, і тато не хотів зіпсувати свято синові і рідним. Сказав, що у Дніпрі проходить ВЛК. Насправді лікувався. Після контузії зір впав на тридцять відсотків, але повернувся до своїх хлопців.

Щодо зору. Військове псевдо Дениса було Сич. Це тому, що якось в повній темряві на машині з вимкнутими фарами вивіз хлопців з небезпечної ділянки. Тобто добре бачив вночі. Тому Сич. Побратими зізналися, що між собою називали його «Наше маленьке Совенятко».

Катерина каже, що, коли загинув її чоловік, плакали навіть наймужніші, найстійкіші військові. Так їй сказали його побратими. Катя згадала: « Денис з хлопцями спустився в підвал. За ними йшла ворожа FPV-шка, стежила, і пустили КАБ». Там багато наших хлопців загинуло. Катя згадує Дениса, Сергія Резніченка і Віталія Чернуху. Всі троє – парамедики.

Катерині побратими передали речі Сича. Навіть те, що було на ньому, коли він загинув. В броніку були маленькі шкарпеточки сина Макара. Брудненькі. Катя згадує, що влітку Денис був вдома, вивіз родину на пляж Новомиколаївки. Синочок бігав по узбережжю річки і намочив ніжки. Батьки зняли з нього мокрі шкарпетки, тато поклав їх у кишеню куртки. Згодом, вже на фронті, переклав їх у бронік. Катя пропонувала їх випрати, щоб чистенькі були. Відмовився, казав, що то талісман.

Трапилася у Каті вітрянка – син приніс із садочка. Важко хворіла, як всі дорослі. Макар був у бабусі, мами Дениса. Коли Катерині стало легше, поїхала до батьків у село. Чомусь погано спала 31 січня. Під ранок наснився Денис, каже: «Кать, не хвилюйся, вас люблю, цілую, все буде добре».

– Я прокинулася, телефоную – зв’язку немає, – згадує Катерина. – Таке бувало. Пишу, що ми за нього молимося, щоб все у нього було добре. Прошу, щоб вийшов на зв’язок. Вже через годину до мене приїхали і повідомили, що Денис загинув…

Дениса Хлистуна поховали на Алеї слави Далекосхідного кладовища 4 лютого цього року. Це був день народження його дружини. 31 січня він надіслав Катерині голосове повідомлення: «Сонечко, я обов’язково привітаю тебе з днем народження. Якщо зі мною не буде зв’язку, привітай від мене тата. (У батька Дениса день народження 2 лютого. – Авт. ) А третього я вийду з позиції і обов’язково тебе привітаю». Вже четвертого лютого Дениса поховали.

– Без нього важко, – каже Катя. – Підтримують рідні, друзі, побратими Денbса. Але його дуже не вистачає. Найскладніше було повідомити синові, що тата немає. Денис щовечора виходив на відеозв’язок з Макарчиком і розповідав йому історії, казки. Коли зв’язок припинився, я пояснювала це татовою роботою. Він підходить до його портрету, розмовляє з ним. Згодом, порадившись з психологом, сказала сину правду. Сину п’ять років. Він все зрозумів. Але заявив, що поїхати до «нової татової домівки» не готовий.

Катя каже, що їй Денис часто сниться. Хорошо сниться. Запевняє рідних, що все в них буде добре.