Від доісторичних часів до сучасності

Минулого тижня «Майстерня Чижевських» презентувала книгу краєзнавця і журналіста Віктора Голобородька «Олександрія. Коротка історія міста. З найдавніших часів до сучасності». Автор книги нині проходить службу у Збройних силах України, тому звернувся до присутніх у відеозаписі.

– Для мене ця книга – це спосіб повернути власну історію, зберегти пам’ять про наше місто, показати його силу й тяглість у часі. Сподіваюся, що вона стане лише початком глибшого вивчення історії Олександрії, – наголосив Віктор Голобородько.

Видання присвячене 280-річчю заснування Олександрії, яке громада відзначатиме у 2026 році. Автор пише про історію Олександрії від перших поселень кімерійців і сарматів до подій 2024 року. Книжка показує, як через віки формувався характер міста, як на нього впливали війни, політичні зміни, розвиток освіти й культури. Це спроба поглянути на Олександрію не лише через історичні факти, а й через долі людей, які її створювали.

У презентації, яку провів Олег Панібратенко, взяли участь заступниця міського голови Ірина Чемерис, освітяни, лікарі, правоохоронці, представники від депутатів та міської ради, старости, працівники комунальних підприємств, ветерани та члени громадських організацій.

– Вікторе, на презентації вашої книги ви були присутні віртуально, оскільки зараз проходите службу в ЗСУ. Можна припустити, що книга була підготовлена ще до вашої мобілізації?

– Напередодні широкомасштабного вторгнення я написав двотомову книгу «Олександрія. Історія Задніпров’я». Ця книга ще чекає на вихід у світ. Вона теж написана популярною і доступною мовою, але має значно більший обсяг і розповідає про події детальніше, глибше. «Олександрія. Коротка історія міста» не є переказом цього гранд-наративу, а окремим дослідженням історії міста, створеним так, щоб його могли читати і вивчати як школярі, так і люди поважного віку. З виданням можна без втрати змісту ознайомитися за 10–15 хвилин (читати тільки виділені пункти «важливо» і «найважливіше») або витратити кілька годин, осмислюючи весь текст.

Звісно, без праць попередників – краєзнавців Василя Никифорова, Андрія Пом’ятунова, Анатолія Кохана – не було б нового видання. Але цей виклад історії міста відрізняється від книг попередників тим, що вперше запропоновано розповідь про минуле краю від доісторичних часів до сучасності.

Майже рік тривала робота над підготовкою до друку, коригуванням, рецензуванням. Тому видання вийшло у світ тільки восени 2025 року. Хочу подякувати рецензентам і всім, хто допомагав публічно й непублічно у підготовці популярної історії міста. Серед тих, без кого видання не з’явилося б, – Благодійний фонд Сергія Кузьменка «Турбота», «Майстерня Чижевських», менеджер проєкту і автор ідеї публікації популярної історії міста – Олег Панібратенко. Компетентний склад рецензентів: Олег Бабенко, очільник обласної організації Національної спілки краєзнавців; Юрій Клімчук, доктор філософії в галузі історії та археології; Борис Шевченко, директор Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею. Окрема подяка за майстерний дизайн і чудовий друк видавництву з Кропивницького – «Імекс-ЛТД».

– Як давно ви в ЗСУ? Як склалася ваша служба?

– Підписав контракт у серпні 2024 року. Складно щось додати, окрім того, що це – обов’язок. Є багато солдатів і офіцерів ЗСУ, чиї історії служби – тема для розповідей у ЗМІ.

– Які знання та вміння з цивільного життя стали вам у нагоді на службі?

– Мабуть, найважливіше те, що у мене є мотивація, яку неможливо «перепрошити». І це пов’язано з краєзнавством і журналістикою – моїм цивільним хобі та професією. Просто я розумію, які наслідки матиме нове загарбання нашого краю, як це було за часів царської Москви або більшовицької росії. Досить згадати, що під час сталінських репресій за матеріалами вигаданої «військово-повстанської організації на шахтах “Укрбурвугілля” в Олександрії засудили 55 вугільників. Розстріляли з них 54». Після війн, репресій та голодоморів місто втратило, за моїми підрахунками, щонайменше 6,3 тисячі городян, що тоді становило 28,7% населення Олександрії 1920 року. Тобто до нацистської окупації третину жителів міста вбив або іншим способом знищив, вигнав з рідної землі тоталітарний режим, керований Кремлем. Ось яке зло намагається знищити Україну.

– Не раз доводилося чути від військових, що вони на багато речей дивляться по-іншому. Що не так у нашому житті, на вашу думку?

– Можу сказати напевне, що у мене, як, мабуть, у більшості військових, зникає толерантність і навіть мінімум співчуття до тих, хто щодня вбиває українців. Модель Європи з «рожевими поні» зникла. Або цивілізація і власна держава – або московський мордор у вишневих садках.

– З огляду на ваш новий досвід, які книги зараз потрібні Україні?

– Вважаю, що потрібні книги, які допомагають тримати міцний тил. Якщо в тилу більшість українців розумітимуть, що Україна – не росія, якщо нове покоління усвідомить цінність і значущість Олександрії та тисяч таких міст і містечок, як громади, де живуть і працюють представники української багатоетнічної нації, то ворогу нас не здолати. Адже кожне окуповане село чи місто перетвориться на територію, яка буде вічно горіти в загарбників під ногами. Для цього треба без емоцій, але правдиво переосмислити історичне минуле. Це допоможе подолати стереотипи і пояснити самому собі цінність рідної землі, розкрити її безмежно цікаву, багату на факти й події історію. Такі книги можуть бути не тільки краєзнавчим non-fiction, а й художньою літературою, публіцистикою, коміксами, художніми альбомами. Все, що читають, чим цікавляться, – працює. Ця лінія спротиву допоможе фронту вистояти, а морально-етична лінія захисту збереже наші кордони непорушними й після війни.