Колеги знають про моє особливе ставлення до №50. Це не просто гарна цифра, це ще один прожитий разом з усією країною рік. Ми чесно його відпрацювали, нас не покинули читачі та друзі. Нам, як і раніше, допомагають, нас підтримують. І ми допомагали весь рік тим, хто цього потребував.
Це ще не підсумковий номер 2025 року, але Новий рік зовсім близько. Вже відчуваємо його прихід і, як завжди, намагаємося хоч трохи випередити час – шукаємо щось неочевидне, але ймовірне.
Чомусь мені здається, що небагато хто з вас, шановні читачі, знайшов час і прочитав проєкт мирного плану, який приписують то Віткоффу з Кушнером, то Ушакову з Дмитрієвим. Так ось, у цьому довгому списку є пункт і про вибори в Україні, його сформульовано так:
«Україна проведе вибори через 100 днів після підписання угоди».
Ну ось, здавалося б, вибори – суто внутрішня справа України, яка регламентується Конституцією та законодавством, навіщо пхати її в цей план? А все просто – це «хотєлка» путіна. Який, якщо трохи перефразувати чудового Фрунзіка Мкртчяна, до Володимира Зеленського «таку особисту неприязнь відчуває, що їсти не може». Та й інший дід – Дональд – теж був би радий нарешті позбутися непоступливого президента України.
Два останніх фактори – вкрай суб’єктивні, але, крім них, існує така історична тенденція: лідери країн, які ведуть війну, втрачають владу після її закінчення, особливо в разі поразки або якщо війна призвела до серйозної внутрішньої кризи і невдоволення в країні. Якщо до сказаного додати пам’ятну обіцянку Володимира Зеленського не йти на другий термін, то зміна влади на Банковій переходить у розряд ймовірних та навіть неминучих.
Що у розумного в голові, те у нардепа Миколи Тищенка на язиці:
«Вибори будуть. Мажоритарки більше не буде. І підуть тільки потужні партії. І депутати будуть заходити за списками. Це будуть тільки кнопки».
Смійтеся-смійтеся, а Коля Котлета візьме і виявиться правим. Причому на звання потужних поки претендують тільки гіпотетична партія УБД і партія пенсіонерів.
До речі, розумні теж не мовчать, просто висловлюються не безпосередньо про вибори, а розмірковуючи на глобальні теми. Як генерал-посол Валерій Залужний. Він і фото художнє з видом на Біг-Бен в мережі виставив, і програмну колонку відразу в двох варіантах опублікував.
Класний текст, з ним важко не погодитися. Головний посил: країна не може воювати без чітко визначеної політичної мети, довіри суспільства до влади і суспільно підтриманої мобілізації. Люди мають знати, за що страждають.
Ще один ключовий момент у Залужного: важливо пам’ятати, що війна не завжди завершується перемогою однієї сторони та поразкою іншої.
«Не можна відкидати варіант довгострокового (на роки) припинення війни, бо саме це надто поширений в історії воєн спосіб їх завершення».
Генерал вважає, що мир, навіть в очікуванні наступної війни, дає шанс на «політичні зміни, на глибокі реформи, на повноцінне відновлення, економічне зростання, повернення громадян».
Нарешті озвучено думку, яку багато хто просто боявся висловити. Чотири роки суспільству жорстко нав’язувалася теза, що будь-яким заморожуванням війни скористається росія для підготовки наступної ескалації. Думка про те, що і ми не сидітимемо склавши руки, навіть не розглядалася і ніби не існувала.
У статті Залужного є багато логічних висновків, але є й спірні, які навряд чи справдяться. Так, Залужний вважає, що гарантіями безпеки для України могли б стати вступ країни до НАТО і розміщення ядерної зброї її союзників.
На цей меседж відразу відреагував впливовий сенатор-республіканець Ліндсі Грем. На його думку, гарантії безпеки для України, запропоновані послом, є «необґрунтованими і виходять далеко за межі можливого».
Мені здається, Валерій Залужний краще за нас з вами розуміє, де проходять ці самі межі можливого, але «вибори є вибори».
І ще одне «заборонене» для українського суспільства слово прозвучало минулого тижня, цього разу з вуст німецького міністра закордонних справ Йохана Вадефуля. Говорячи про «болісні поступки», на які буде змушена піти Україна заради припинення війни, розв’язаної росією, міністр зауважив, що «це, безсумнівно, буде надзвичайно важкий процес для України, який може завершитися референдумом».
Є про що подумати, є що не забути.
Неочевидне, але ймовірне